1 2 3 4 5 6 7 8

Очевидним стає й те, що замовниками ядерних матеріалів все частіше виявляються терористичні організації, які розглядають можливість доступу до радіоактивних матеріалів як иетод шантажу урядів. Експерти зазначають, що саме “технологічні” інтереси сучасних иіжнародних терористів штовхають їх на шлях активізації інтеграції з транснаціональною мафією; при цьому неможливо встановити контроль за переміщенням радіоактивних матеріалів у світі. Наприклад, арабський дослідник проблеми розвитку ісламських терористичних організацій у сучасній Європі Хілал Хасан стверджує, що “алжирські терористи та боєвики курдської Робітничої партії отримують зброю через мафійні канали в Англії та ФРН, при цьому ніхто не дає гарантії, що вони вже не отримали доступу до ядерних матеріалів. [4].

Проблема ускладнюється й тим, що не тільки такі організації антиетатистської природи намагаються отримати доступ до радіоактивних речовин: ціла низка країн-аутсайдерів міжнародної системи намагається довести своє право на домінування шляхом створення власної атомної зброї. Певний спад етатистської терористичної активнсті у постбіполярний період у разі неконтрольованого розповзання ядерної зброї по планеті неминуче трансформується у нову хвилю державного тероризму,пов’язаного із загрозою виникнення локальних ядерних конфліктів. Президент США Уільям Клінтон у своїй програмній доповіді у лютому 1996 року, зокрема, зазначив, що “головним обов’язком країн-членів великої сімки та Росії в останні роки ХХ століттяє прийняття та ратифікаія усіх міжнародних угод, які регулюють засади боротьби з міжнародним тероризмом”.4

ТЕРОРИЗМ В УКРАЇНІ

У нашій країні розвитку тероризму сприяють глибока соціально-економічна криза, протистояння політичних сил, наростання проявів сепаратизму, зубожіння та люмпенізація значної частини населення, процеси соціального розшарування, розвиток кримінальних підприємницьких та державних структур, корумпованість державного апарату, розвиток потужного нелегального ринку зброї, девальвація моральних та духовних цінностей.

Аналіз матеріалів спеціалізованих урядових установ свідчить про те, що найбільш поширеною в Україні мотивацією скоєння терактів виступає:

а) кримінальна діяльність, оссбливо її транснаціональні форми;

б) намагання перешкодити громадській, політичній або економічній діяльності;

в) створення ускладнень або напруження у міждержавних вівдносинах.

За даними СБУ 1996-1997 роки в Україні скоєно понад 560 злочинів терористичного характеру, внаслідок чого 90 осіб (з них 15 представників владних структур) загинуло. Оперативна обстановка характеризується зростанням активності міжнародних терористичних організацій, насамперед з країн Близького Сходу (“Хезболах”, “Абу Ніджаль”, “Хамас”, “Брати-мусульмани”), які прагнуть використовувати территорію України для транзиту своїх бойовиків до країн Західної Європи, а також для підготовки акцій проти послів та представників іноземних держав в Україні, насамперед з США та Ізраїлю.

БОРОТЬБА З ТЕРОРИЗМОМ

Перші спроби формування міжнародно-правової основи антитерористичної взаємодії були ще до ІІ світової війни. В 1937 році під егідою Ліги націй було розроблено Конвенцію щодо попередження тероризму та покарання за нього, і Конвенцію про створення міжнародного кримінального суду. Щоправда обидва ці документи в дію так і не вступили.

Сучасна система багатостороннього співробітництва в боротьбі з тероризмом сформувалася за останні 30 років. На глобальному рівні вона функціонує під егідою ООН та її спецпідрозділів, перш за все ІМО, ІКАО та МАГАТЕ, на основі 11 універсальних конвенцій і протоколів про бортьбу із різними проявами тероризму на суші, на морі та в повітрі.

Ці угоди закріплюють реальні механізми, що орієнтовані на ефективну практичну взаємодію. Це зобов’язання припиняти теракти, включаючи знешкодження та затримання осіб, винних або підозрюваних у їх скоєнні, обмін відповідною інформацією, надання максимальної правової підтримки один одному. Беззаперечно, найбільше значення мають конвенційні положення, що забезпечують неухильне покарання злочинців на основі принципу aut dedere aut judicare. Згідно з ним, держава, на території якої перебуває злочинець, має або застосувати до нього покарання, або видати особу для цієї мети іншій державі.

Антитерористичні конвенції містять положення, що визначають загальні правові рамки, необхідні для організації активного опору. Наприклад, Міжнародна конвенція про бортьбу із захопленням заручників 1979 року, зобов’язує держав-учасниць:

а) вжити всіх заходів для звільнення заручників, якщо вони знаходяться на території даної держави;

б) вжити всіх заходів щодо попередження підготовки до здійснення таких злочинів, включно із забороною незаконної діяльності осіб, що заохочують, підбурюють, організовують чи беруть участь у захопленні заручників;

в) встановити свою кримінальну юрисдикцію щодо таких злочинів, якщо вони були скоєні

1 2 3 4 5 6 7 8