1 2 3

Відмітними рисами цього ладу повинне бути планове господарство, державне регулювання економіки. Полемізуючи з тими соціал-демократами, що припускали, що ці риси характерні тільки для соціалістичної суспільної формації, Бауер вважав, що насправді намічається лише одна з «форм переходу від капіталізму до соціалізму»13. Відзначимо, що учень Бауера - О. Лейхтер у праці «Крах капіталізму» (1932) намітив основні параметри ГМК, співвідносячи їх з реформістським соціалістичним ідеалом. На його думку, ГМК - це «уже більше не чисто капіталістичний стан, тому що економічні закони капіталізму вже частково реалізовані». Але це ще далеко і не соціалізм, тому що «тут на початку цього перехідного періоду панують економічні закони капіталізму»14. Багато практичних заходів теоретиків австромарксиму не виходили за рамки заходів, що рекомендувала буржуазна економічна наука того часу (наприклад, кейнсіанство), і вже здійснювалися як соціал-демократичними, так і буржуазними урядам. Ідеї державного утручання в господарське життя, макроекономічного регулювання, деякі міри планового характеру - усе це не було одкровенням у вустах теоретиків СДРПА. Правда, у деяких питаннях далекоглядні діячі цієї партії пропонували кроки, що відрізнялися деякою новизною. Зокрема, О. Бауер вважав за необхідне тісне міждержавне співробітництво охоплених кризою країн, причому не тільки в масштабах Європи, але і з залученням американських капіталів, що повинно допомогти оживити економіку Старого Світла. Певною мірою Бауер передбачив післявоєнний «план Маршалла». У мовах О. Бауера початку 30-х років постійно підкреслювалася думка про необхідність координації антикризової політики з вимогами профспілкового руху про першорядну важливість подолання безробіття, про неприпустимість зменшення в період кризи витрат на соціальні нестатки, про регулювання за допомогою держави продовольчих запасів, щоб останні охопили як можна велику частину населення. Бауер був одним з деяких діячів тодішньої європейської соціал-демократії, хто пропонував збільшити зайнятість за рахунок скорочення (до 40 годин) тривалості робочого тижня, правда нс обмовляючи це можливістю збереження попередніх заробітків.

Економічні концепції Бауера в останній, емігрантський період його діяльності (після лютого 1934р. він залишив Австрію, переїхавши спочатку в Чехословаччину, а в 1938 р. - у Францію, де і помер у Парижеві в червні того ж року) перетерпіли відомі позитивні зміни. Він визнав, що всупереч колишнім чеканням криза привела не до підйому робочого руху, а до посилення реакційних, фашистських сил. Бауер дав у цілому вірну оцінку економічних коренів фашизму як терористичної диктатури, що обслуговує за допомогою держави інтереси експлуататорських класів, насамперед великого капіталу.

У своїй останній роботі «Між двома світовими воїнами» (1936) Бауер чітко визначив головну економіко-політичну задачу робочого руху, що випливала із ситуації, яка склалася в результаті рідкого посилення фашистської реакції: зламування всього господарського механізму капіталістичного суспільства, ліквідацію тих форм приватної власності, що вступають у протиріччя з прагненням мас до соціалістичної перебудови. Тим самим Бауер істотно відійшов від основних концептуальних теорій «вростання» капіталізму в соціалізм. Австромарксизм міжвоєнного періоду був синтезом поглядів ідеологів різних напрямків, поразному шляху переходу, що представляли собі, до соціалізму. В умовах, коли, з одного боку, у Європі підсилювалися реакційні тенденції, а, з іншого боку, і СРСР виявилися серйозні деформації процесу соціалістичного будівництва, теоретикам СДРПЛ було надзвичайно складно знайти вірне рішення як насущних, так і перспективних соціально-економічних проблем. Однак у післявоєнній Австрії багато які ідеї, що виникли в надрах австромарксизму (про націоналізацію, участь у керуванні, соціальному партнерстві), одержали свій подальший розвиток, сприяючи позитивному для робочого руху рішенню ряду болючих питань економічного життя.

1 2 3