| Назва: | Влада як соціальний феномен |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 15,56 KB |
| Скачувань: | 69 |
2. Вторинні суб'єкти носіїв влади - малі групи, пред¬ставницькі колективи, партії, асоційовані групи, групи партикулярних (приватних, неофіційних) інтересів тощо. Суверенним суб'єктом політичної влади є громадянин держави, наділений конституційними правами та обов'язками. Суттєву роль у владних відносинах відіграють політичні лідери. Наслідки їхньої політики, як відомо, різні: прогресивні й регресивні, плідні та безплідні, бла¬гополучні й трагічні. І, нарешті, сукупним (колектив¬ним) носієм політичної влади є сама політична система суспільства як спосіб організації і розвитку соціальних спільнот і їх стосунків.
Об'єкт політичної влади. Це явища і процеси політич¬ної сфери, на які спрямована дія суб'єктів політики. До розуміння об'єкта влади треба підходити діалектичне, оскільки певні суб'єкти і об'єкти влади можуть мінятись місцями залежно від обставин і ролі. Скажімо, класи, соціальні групи, етнічні спільноти, окремі громадяни, гро¬мадсько-політичні організації є суб'єктами або носіями політичної влади, водночас вони і стосунки між ними є об'єктами владного впливу. До об'єктів політичної влади відносять також усі сфери суспільного життя - економічну, духовну, соціальну, науково-технічну тощо, суспіль¬ство загалом.
| Початок документу | Теми лекцій |
2. Основні концепції політичної влади
На сьогодні в науковій літературі існує понад 300 визначень влади. Існування багатьох концепцій влади є свідченням творчих пошуків і водночас недостатньої вивченості проблеми.
Нормативно-формалістична концепція. Згідно з нею джерелом і змістом влади є система норм, передусім, правових. Інколи цю концепцію називають легітимістською (лат. legitimus - законний). Вона виходить з того, що закон виступає і як правовий, і як моральний чин¬ник, який має юридичну силу. Глибокі історичні корені цієї обставини породили легітимізм як політичну конце¬пцію, головна ідея якої полягає в абсолютизації правових норм влади. Як політична доктрина вчення постало в IX-III ст. до н. е. за існування абсолютної монархії. Тоді державна влада реалізовувала абсолютну владу правителя, діяла деспотично, а в управлінні була вкрай бю¬рократизованою. Нині в демократичних державах легіти¬мізм базується на звеличенні закону - основної регулюючої норми.
Органістична концепція. Її змістом є різні версії функціоналізму, структуралізму й солідаризму, що ви¬значають загальносуспільні функції влади, які применшують або ігнорують її класовий характер. Наприклад, за структурно-функціоналістською теорією влада - це особливий вид відносин між управляючими і підлегли¬ми. Роль особи в політичній системі чітко визначена: підтримка існуючої суспільної системи.
У річищі органістичної концепції влади перебуває й елітна теорія влади. Виникнення її обґрунтовується іс¬нуванням у суспільстві еліти (фран. elite - краще, добі¬рне, вибране), покликаної управляти масами людей неелітного стану, усіма соціальними процесами в суспільс¬тві (італійські вчені Моска, Парето, німецький дослідник Міхельс та ін.). Щодо розуміння сутності еліти нині немає одностайності. Одні відносять до неї найак¬тивніших у політиці, інші - високопрофесійних чи багатих осіб. Так чи інакше, ця концепція стверджує винят¬ковість носіїв влади, вважаючи еліту суто політичним явищем, незалежно від сфери впливу. Однак історичний прогрес вона розглядає як сукупність циклів зміни пану¬ючих еліт (“колообіг еліт”). Ця концепція вважає ідею народного суверенітету утопічним міфом (один з її посту¬латів гласить, що народ відсторонений від влади), ствер¬джує, що соціальна нерівність - основа життя. Стриж¬нем теорії еліт є абсолютизація відносин владарювання одних і підкорення інших. Влада виникає як іманентна (внутрішньо зумовлена) властивість постійно існуючої в суспільстві еліти. Правда, деякі західні дослідники критикують цю терію за те, що вона не враховує існування “середнього класу”, який становить більшість населення розвинутих суспільств, нівелюючи їхню соціальну поляризованість та елітність.
Суб'єктивно-психологічна концепція. Вона пояснює владу як вроджений інстинктивний потяг людини до влади, панування аж до агресії. Серед доктрин - біхеві-ористська теорія влади. Вона орієнтує на дослідження індивідуальної поведінки людей у сфері владних відно¬син, а прагнення до влади проголошує домінуючою ри¬сою людської поведінки і свідомості. Владу тлумачить і як мету, і як засіб. Згідно з поглядами американського політолога Г. Лассуела, будь-який вплив на політику прирівнюється до прагнення влади. У політиці все є вла¬дою, а будь-яка влада є політикою. До суб'єктивно-психологічного напряму примикає іструменталістський підхід до розуміння влади - зведення її до використання певних засобів, зокрема насильства і примусу тощо.
Об'єкт політичної влади. Це явища і процеси політич¬ної сфери, на які спрямована дія суб'єктів політики. До розуміння об'єкта влади треба підходити діалектичне, оскільки певні суб'єкти і об'єкти влади можуть мінятись місцями залежно від обставин і ролі. Скажімо, класи, соціальні групи, етнічні спільноти, окремі громадяни, гро¬мадсько-політичні організації є суб'єктами або носіями політичної влади, водночас вони і стосунки між ними є об'єктами владного впливу. До об'єктів політичної влади відносять також усі сфери суспільного життя - економічну, духовну, соціальну, науково-технічну тощо, суспіль¬ство загалом.
| Початок документу | Теми лекцій |
2. Основні концепції політичної влади
На сьогодні в науковій літературі існує понад 300 визначень влади. Існування багатьох концепцій влади є свідченням творчих пошуків і водночас недостатньої вивченості проблеми.
Нормативно-формалістична концепція. Згідно з нею джерелом і змістом влади є система норм, передусім, правових. Інколи цю концепцію називають легітимістською (лат. legitimus - законний). Вона виходить з того, що закон виступає і як правовий, і як моральний чин¬ник, який має юридичну силу. Глибокі історичні корені цієї обставини породили легітимізм як політичну конце¬пцію, головна ідея якої полягає в абсолютизації правових норм влади. Як політична доктрина вчення постало в IX-III ст. до н. е. за існування абсолютної монархії. Тоді державна влада реалізовувала абсолютну владу правителя, діяла деспотично, а в управлінні була вкрай бю¬рократизованою. Нині в демократичних державах легіти¬мізм базується на звеличенні закону - основної регулюючої норми.
Органістична концепція. Її змістом є різні версії функціоналізму, структуралізму й солідаризму, що ви¬значають загальносуспільні функції влади, які применшують або ігнорують її класовий характер. Наприклад, за структурно-функціоналістською теорією влада - це особливий вид відносин між управляючими і підлегли¬ми. Роль особи в політичній системі чітко визначена: підтримка існуючої суспільної системи.
У річищі органістичної концепції влади перебуває й елітна теорія влади. Виникнення її обґрунтовується іс¬нуванням у суспільстві еліти (фран. elite - краще, добі¬рне, вибране), покликаної управляти масами людей неелітного стану, усіма соціальними процесами в суспільс¬тві (італійські вчені Моска, Парето, німецький дослідник Міхельс та ін.). Щодо розуміння сутності еліти нині немає одностайності. Одні відносять до неї найак¬тивніших у політиці, інші - високопрофесійних чи багатих осіб. Так чи інакше, ця концепція стверджує винят¬ковість носіїв влади, вважаючи еліту суто політичним явищем, незалежно від сфери впливу. Однак історичний прогрес вона розглядає як сукупність циклів зміни пану¬ючих еліт (“колообіг еліт”). Ця концепція вважає ідею народного суверенітету утопічним міфом (один з її посту¬латів гласить, що народ відсторонений від влади), ствер¬джує, що соціальна нерівність - основа життя. Стриж¬нем теорії еліт є абсолютизація відносин владарювання одних і підкорення інших. Влада виникає як іманентна (внутрішньо зумовлена) властивість постійно існуючої в суспільстві еліти. Правда, деякі західні дослідники критикують цю терію за те, що вона не враховує існування “середнього класу”, який становить більшість населення розвинутих суспільств, нівелюючи їхню соціальну поляризованість та елітність.
Суб'єктивно-психологічна концепція. Вона пояснює владу як вроджений інстинктивний потяг людини до влади, панування аж до агресії. Серед доктрин - біхеві-ористська теорія влади. Вона орієнтує на дослідження індивідуальної поведінки людей у сфері владних відно¬син, а прагнення до влади проголошує домінуючою ри¬сою людської поведінки і свідомості. Владу тлумачить і як мету, і як засіб. Згідно з поглядами американського політолога Г. Лассуела, будь-який вплив на політику прирівнюється до прагнення влади. У політиці все є вла¬дою, а будь-яка влада є політикою. До суб'єктивно-психологічного напряму примикає іструменталістський підхід до розуміння влади - зведення її до використання певних засобів, зокрема насильства і примусу тощо.
Новости загрузка новостей...