1 2 3 4 5

Індивідуалістично-соціологічна концепція. Її прихи¬льники розглядають владу як гру інтересів - особистих суперечностей між свободою одних та її обмеженнями щодо інших. Цю “гру” забезпечують угоди, переговори. Її успіх залежить від здібностей, волі, гнучкості суб'єк¬тів, правил “політичної гри” тощо.

Марксистська концепція влади. Беручи за основу пе¬редусім економічні інтереси, що визначають зміст і фор¬му реалізації класових інтересів, вона тлумачить полі¬тичну владу як панування певного класу. За Марксом, той клас, який володіє засобами виробництва, а отже, й більшою частиною національного багатства, диктує свою волю в суспільстві. У його руках державна влада, що за¬хищає його ж інтереси.

Нині популярною є реляціоністська теорія влади (П. Блау, Дж. Картрайт та ін.), яка тлумачить владу як міжособові стосунки, що дають змогу здійснювати вольо¬вий вплив на індивіда і змінювати його поведінку. Тому американський соціолог П. Блау визначає владу як здатність одного індивіда (чи групи) нав'язувати свою волю ін¬шим, не нехтуючи такими засобами, як страх, покарання тощо.

| Початок документу | Теми лекцій |

3. Форми та механізм політичної влади

Основними формами політичної влади є:

панування;

політичне керівництво;

управління.

Панування - це абсолютне чи відносне підкорення одних людей (соціаль¬них груп) іншим.

Політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об'єктів влади, через організацію, регулюван¬ня та контроль їх розвитку. Але практика владарювання свідчить про існування некоректних, а подекуди й амо¬ральних форм та засобів: підкуп, обман, обіцянки, шан¬таж, штучні перешкоди, популізм тощо. Усе це завдає шкоди істинній демократії, підриває престиж влади, ви¬кликає до неї недовіру народу, загрожує соціальними конфліктами.

Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб'єкта правління. До них належать:

монархія - єдиновладне (абсолютне чи з конститу¬ційним обмеженням) спадкоємне правління однієї особи (монарха);

тиранія - одноосібне деспотичне правління внас¬лідок насильницького захоплення влади;

аристократія - влада кращих, тобто верхівкової, знатної, привілейованої групи;

олігархія - влада небагатьох багатих;

тимократія - особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майновим цензом, часто - військовою силою;

теократія - влада церкви;

охлократія - влада натовпу, що спирається не на за¬кони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто підда¬ється впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічне;

демократія - влада народу на основі закону та за¬безпечення прав і свобод громадян.

Сучасні дослідники виокремлюють ще владу парто¬кратії (партійної верхівки, номенклатури), бюрократії (панування вищого державного чиновництва, засилля надцентралізованості й заформалізованості в державі), технократії (вирішальний вплив у суспільстві здійснює науково-технічна еліта; панування технологічного мислення).

Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Польський політолог Єжи Вятр запропонував таку його структуру:

наявність у владних відносинах не менше двох партнерів;

волевиявлення володаря здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі;

обов'язкове підкорення тому, хто здійснює владу;

соціальні норми, що закріплюють право одних ви¬давати акти, інших - їм підкорятися (правове забезпе¬чення).

Такий механізм владних відносин, чітко працюючи, забезпечує оперативність і дієвість взаємозв'язку суб'єк¬та і об'єкта, реалізацію функцій. Такими функціями є:

Інтегративна (полягає в об'єднанні соціально-полі¬тичних сил суспільства);

Регулятивна (спрямовує політичну волю мас на ре¬гулювання життєдіяльності суспільства, правотворчість);

Мотиваційна (формування мотивів політичної дія¬льності, передусім загальнозначущих);

Стабілізуюча (націленість на стійкий розвиток по¬літичної системи, громадянського суспільства).

Вдосконалення і демократизація політичного управ¬ління передбачає пошук нових способів реалізації влади і певні вимоги до неї. З огляду на це російський політичний мислитель Іван Ільїн (1882-1954) сформулював шість аксіом державної влади:

1. Державна влада не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження. Правосвідомість вимагає, щоб влада сприймалась не як сила, яка поро¬джує право, а як правочинне повноваження. Право наро¬джується не від сили, а тільки від права і завжди від природного права. Влада, яка не має правової санкції, не має й правового виміру.

2. Державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути одна. Вона - єдине організоване воле¬виявлення, яке випливає з єдності права. В кожному по¬літичному союзі державна влада, незважаючи на прин¬цип її поділу, за своєю суттю і метою єдина. Наявність двох державних влад свідчить про існування двох полі¬тичних союзів.

1 2 3 4 5