1 2 3 4 5

3. Влада має здійснюватися людьми, які відповіда¬ють високому етичному й політичному цензу. Влада без авторитету гірша, ніж явне безвладдя. Народ, який принципово заперечує правління кращих, є ганебним на¬товпом, а демагоги - його провідниками.

4. Політична програма володарюючих може передбачати лише заходи, які мають загальний інтерес. Адже державна влада покликана утверджувати природне пра¬во, а воно збігається із загальними інтересами народу і кожного громадянина.

5. Політична програма влади має охоплювати захо¬ди і реформи, які реально можна втілити в життя. Не¬припустимо вдаватися до утопічних, нездійсненних про¬грамних накреслень.

6. Державна влада принципово пов'язана розподільчою справедливістю. Однак влада має право і зобов'яза¬на відступати від неї тоді, коли цього вимагає національно-духовне буття народу.

Практика політичного життя засвідчує, що ігноруван¬ня цих аксіом призводить до кризи державної влади, де¬стабілізації суспільства, конфліктних ситуацій, які мо¬жуть переростати навіть у громадянську війну.

| Початок документу | Теми лекцій |

4. Поняття легітимності та принцип поділу влади

Легітимне ставлення до правових норм країни - одне із сучасних уявлень про сутність влади, за якої правові норми мають демократичний зміст і випливають із суве¬ренітету народу як абсолютного першоджерела закону.

Легітимність політичної влади - форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або окремими його структурами та інститутами.

Легітимність не є синонімом законності, оскільки політична влада не завжди спирається на право й закони, але завжди користується певною підтримкою принаймні частини населення.

Основними джерелами легітимності, як правило, виступають три основні суб'єкти:

населення;

уряд;

зовнішньополітичні структури.

Різні можливості політичних суб'єктів підтримувати певну систему правління передбачають різні типи легітимності влади. Найвідомішою є класифікація типів влади, запропонована М. Вебером:

традиційний, який спирається на віру в святість традицій і право володарювати тих, хто одержав владу за цією традицією;

харизматичний (грец. charisma - милість, благо¬дать, Божий дар, винятковий талант), оснований на вірі в надприродну святість, героїзм чи інші виняткові чесно¬ти володаря і створеної або отриманої ним влади;

раціональний (легальний), що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур.

Легітимність має властивість змінювати характер і ступінь підтримки влади та її інститутів. У зв'язку з цим можна говорити про кризи легітимності.

Криза легітимності - зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій.

У сучасних умовах суспільно-політичного розвитку кризи легітимності спричинені нездатністю органів влади здійснювати свої функції, нелегітимних формами насилля над людьми, неспроможністю уряду адаптуватися до динамічної зміни умов суспільного розвитку, руй¬нуванням конституційного порядку, розривом між конс¬титуційними нормами та практикою їхнього втілення, відсутністю серйозних структурних змін.

Сучасний російський політолог Олександр Соловйов, узагальнивши теоретичний і практичний досвід, запропо¬нував такі шляхи і засоби виходу з кризових ситуацій:

підтримка постійних контактів з населенням;

проведення роз'яснювальної роботи щодо своїх цілей;

посилення ролі правових методів досягнення цілей та постійного оновлення законодавства;

врівноваженість гілок влади;

виконання правил політичної гри без ущемлення інтересів сил, які беруть у ній участь;

організація контролю з боку організованої громад¬ськості за різними рівнями державної влади;

зміцнення демократичних цінностей у суспільстві;

подолання правового нігілізму населення тощо.

Домінуючим принципом механізму функціонування державної влади є принцип, її поділу. Основоположниками теорії поділу влади вважають англійського філософа Д. Локка і французького просвітителя, правника, філософа Ш. Монтеск'є, хоча цю ідею висловлював ще давньо¬грецький історик Полібій.

За цією теорією, для правиль¬ного та ефективного функціонування держави мають існу¬вати незалежні одна від одної законодавча, виконавча та судова влади. Це створює систему “стримувань і противаг” проти посилення однієї гілки влади, зосередження влади в одному центрі, зловживання нею сприяє продуманості, зваженості, балансу в прийнятті рішень, а відтак і дієвос¬ті політичного керівництва та управління. Відповідно фор¬мується особливий механізм забезпечення свободи і неза¬лежності окремого індивідуума, його захисту.

Носієм законодавчої влади, як відомо, є вищий пред¬ставницький державний орган - парламент; виконавчу владу здійснюють - президент, уряд, міністерства і ві¬домства, державно-адміністративні установи; судову вла¬ду - незалежні суди, підпорядковані тільки закону.

1 2 3 4 5