| Назва: | Влада як соціальний феномен |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 15,56 KB |
| Скачувань: | 69 |
Уперше така система влади була законодавче закріп¬лена в Конституції США (1787). Зафіксована вона була і в Конституції Української козацької республіки в 1710 p. (Конституція гетьмана П. Орлика). Принцип поділу влади вже закріплений у більшості конституцій країн світу. Утвердився він і в Україні.
Нині говорять і про владу засобів масової інформації, називаючи її “четвертою владою”, а також про “владу” громадської думки тощо. Французький соціолог Р. Арон вважає, що влада не є глобальним, неподільним монолі¬том, вона розпорошена серед численних суб'єктів, інституцій. Однак практика знає політичні системи, які фун¬кціонують в умовах єдності влади. У цих системах вла¬да (переважно виконавча) зосереджена в одних руках (політичної партії, воєнної еліти тощо) і підпорядковує собі всі інші гілки, які діють формально. Це можливо за то¬талітарних або жорстких авторитарних режимів (фашистські, напівфашистські, воєнні диктатури, абсолютні деспотичні монархії тощо).
Існує суспільно-політична течія, яка заперечує будь-яку форму політичної, економічної і духовної влади, - анархізм. Він не визнає державу як форму організації су¬спільства, обстоює нічим не обмежену свободу людини як самоціль.
Такі ідеї відомі ще в політичній думці давнього світу. Першим вдався до аналізу політичних та економічних форм анархізму наприкінці XVIII ст. англійський пи¬сьменник Вільям Годвін. Як суспільно-політична течія анархізм формувався в 40-70-х роках XIX ст. у країнах Західної Європи. Провідні його теоретики П.-Ж. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін, П. Кропоткін.
Невизнання анархізмом політичної влади як важли¬вого і необхідного інституту суспільного життя неминуче призводить до заперечення влади загалом і демократич¬них форм її реалізації, зокрема. Однак анархізм спродукував і деякі актуальні навіть для сьогодення ідеї, запе¬речуючи деспотизм, культ одноосібного правління, при¬гнічення особистості, обстоюючи ідеал взаємодопомоги й солідарності людей, регулюючі можливості самоорганізації і саморегуляції тощо.
Отже, політична влада, її механізм повинні:
забезпечити законні права громадян, їх конститу¬ційні свободи;
утверджувати право як стрижень суспільних відно¬син і самим вміти підкорятися праву;
виконувати функції розбудови держави (господар¬ські, культурні, соціальні та ін.).
Література
Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. - К., 1997.
Конституція України. - К., 1996.
Нині говорять і про владу засобів масової інформації, називаючи її “четвертою владою”, а також про “владу” громадської думки тощо. Французький соціолог Р. Арон вважає, що влада не є глобальним, неподільним монолі¬том, вона розпорошена серед численних суб'єктів, інституцій. Однак практика знає політичні системи, які фун¬кціонують в умовах єдності влади. У цих системах вла¬да (переважно виконавча) зосереджена в одних руках (політичної партії, воєнної еліти тощо) і підпорядковує собі всі інші гілки, які діють формально. Це можливо за то¬талітарних або жорстких авторитарних режимів (фашистські, напівфашистські, воєнні диктатури, абсолютні деспотичні монархії тощо).
Існує суспільно-політична течія, яка заперечує будь-яку форму політичної, економічної і духовної влади, - анархізм. Він не визнає державу як форму організації су¬спільства, обстоює нічим не обмежену свободу людини як самоціль.
Такі ідеї відомі ще в політичній думці давнього світу. Першим вдався до аналізу політичних та економічних форм анархізму наприкінці XVIII ст. англійський пи¬сьменник Вільям Годвін. Як суспільно-політична течія анархізм формувався в 40-70-х роках XIX ст. у країнах Західної Європи. Провідні його теоретики П.-Ж. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін, П. Кропоткін.
Невизнання анархізмом політичної влади як важли¬вого і необхідного інституту суспільного життя неминуче призводить до заперечення влади загалом і демократич¬них форм її реалізації, зокрема. Однак анархізм спродукував і деякі актуальні навіть для сьогодення ідеї, запе¬речуючи деспотизм, культ одноосібного правління, при¬гнічення особистості, обстоюючи ідеал взаємодопомоги й солідарності людей, регулюючі можливості самоорганізації і саморегуляції тощо.
Отже, політична влада, її механізм повинні:
забезпечити законні права громадян, їх конститу¬ційні свободи;
утверджувати право як стрижень суспільних відно¬син і самим вміти підкорятися праву;
виконувати функції розбудови держави (господар¬ські, культурні, соціальні та ін.).
Література
Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. - К., 1997.
Конституція України. - К., 1996.
Новости загрузка новостей...