1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

В часи “холодної війни” концепція безпеки в Європі розумілася майже виключно у військових термінах. Однак саме Європейське Співтовариство змогло розширити таке традиційне розуміння безпеки за межі воєнної загрози. Якщо після закінчення “холодної війни” НАТО всіма силами намагалася довести свою важливість у нових умовах, легітимність структур Європейського Союзу ніколи не ставилася під сумнів - вони значно більшою мірою відповідали вимогам безпеки нового часу. Глобальні зміни в економіці, політиці, соціальній системі, міжнародних відносинах, екологічній ситуації привели до того, що так звані “суспільні небезпеки” стали нагальнішими, ніж більш традиційні воєнні загрози. Поза давнім головним болем Західної Європи - екологічним забрудненням, - її економічно благополучні, але охоплені процесом загального старіння суспільства відчувають постійний тиск з боку порівняно бідніших і молодших мігрантів зі Сходу, з Африки тощо, які не тільки намагаються поліпшити своє матеріальне становище, а й уникнути політичної нестабільності, соціальних негараздів, утисків недемократичних політичних режимів і т. п. Західна Європа як відносно відкритий та політично негомогенний у порівнянні із США регіон наражається на небезпеки, пов'язані з корупцією та організованою злочинністю, торгівлею наркотиками, людьми та зброєю, відмиванням грошей. Ці небезпеки, так само як і багато політичних І, особливо, жорстоких етнічних конфліктів, часто беруть свій початок у неблагополучних країнах - сусідах Європейського Союзу на сході і півдні.

Разом з тим, на обох берегах Атлантики визнають, що загрози у військовій сфері, де співпраця між Західною Європою та США є традиційною і звичною на відміну від кооперації у згаданих вище питаннях, залишаються не менш реальними і потребують належної уваги. Але це одна із сфер, де непорозуміння між союзниками надзвичайно великі.

Тим часом Європа, в свою чергу, також постала перед видозміненими і диверсифікованими геополітичними загрозами. Після зникнення прямої воєнної небезпеки з колишнього Радянського Союзу спільний вектор захисту і протидії у Західній Європі почав поступово розпадатися на багато невеликих різнонаправлених відтинків. Так, північні країни Європи (Фінляндія, Норвегія) більше занепокоєні розвитком подій в Прибалтиці та західній частині Росії. Південні країни, як, наприклад, Іспанія, Португалія, Італія, а також такі члени НАТО як Греція і Туреччина - проблемами Середземномор'я, до яких останнім часом додався конфлікт у Косові. Також існують і важливі ознаки погіршення військової співпраці. Після закінчення “холодної війни” різко скоротилася кількість американських військ у Європі - з 314 000 у вересні 1990 року до 227 000 у лютому 1992 та 200 000 в кінці 1992 року. Коли у 1993 році до влади прийшла адміністрація президента Клінтона, стало зрозуміло, що до 1995 року ця кількість зменшиться до 100 000. Зараз американський військовий контингент у Європі складає 120 000 осіб. Американські видатки на дослідження та розвиток плюс постачання армії зменшилися на 60% з 1990 року. Країни Західної Європи (Велика Британія, Франція, Німеччина) також зменшили кількість своїх збройних сил. Без прямої воєнної загрози на східних кордонах, електорати та уряди західноєвропейських суспільств не готові направляти додаткові ресурси на зміцнення воєнної безпеки, що є логічним для керівництва НАТО.

Незважаючи на всі ці речі, Америка не має намірів полишати свої інтереси у сфері європейської безпеки і чинить великий тиск на ЄС у цьому питанні. Так, ще у березні 1992 року в одному з Документів Пентагону було зроблено спробу попередити виникнення “виключно європейських схем безпеки, які шкодитимуть НАТО”.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19