| Назва: | Вплив націоналізму на зовнішню політику країн світу в ХХ столітті |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 54,73 KB |
| Скачувань: | 25 |
Загальний зовнішній борг США зараз становить приблизно 2 трильйони доларів. Цей фактор, підсилений досить швидким зсувом від долара до євро як альтернативної світової валюти, а також у поєднанні з іншими фінансово-економічними чинниками, повинен призвести до різкого падіння курсу долара, в тому числі і щодо євро. Це, своєю чергою, знизить привабливість європейських товарів і підвищить конкурентоздатність американських. В будь-якому випадку різкі зміни курсів цих двох потужних валют, а також інші порушення трансатлантичної рівноваги у фінансово-економічній сфері можуть негативно позначитись на стані світової економіки і окремих економік різних країн. Хоча глобалізація, як вже зазначалося, має суто західні витоки, і найменше у розбалансуванні сучасної світової системи зацікавлені її теперішні керівники - країни Заходу, негативні наслідки відчуватимуть усі залежні від Заходу в тій або іншій мірі країни - а це більша частина світового співтовариства. В сучасних умовах Захід отримує значну частину своїх прибутків за рахунок третіх країн - якщо не їх прямої експлуатації, то дискримінації та приведення їх у відповідність до західних стандартів. Що ж до глобалізації, то вона, скоріше за все, може стати небезпечною для Заходу лише в тому випадку, якщо він не буде спроможний утримуватись на вершині цього процесу або не зможе захистити себе від конкуренції більш молодих і витриваліших та амбіційніших суспільств. Це не виключає існування інших загрозливих процесів, які Захід вже сьогодні не здатний успішно контролювати і які об'єктивно знищують його цивілізацію. Йдеться насамперед про кризу старіння західних суспільств, екологічну кризу, а також духовну кризу суспільства споживання.
Проте перед обличчям таких небезпек Захід не тільки не може досягти своєї колишньої згуртованості часів “холодної війни”, а навпаки, його члени постійно перебувають у стані суперництва між собою. Одним з останніх важливих кроків у цьому сенсі стало підписання Угоди про вільну торгівлю між ЄС та Мексикою. За Умовами Угоди, яка вступила в силу 1 липня 2000 року, торгівля Європи з Мексикою буде лібералізована на 95%, тобто будуть зняті майже всі обмеження на шляху вільного товарообігу. Крім розширення своєї торгівлі, яка і так ведеться дуже активно з країнами Центральної та Латинської Америки, ЄС переслідував мету оминути бар'єри на шляху до виходу на американські та канадські ринки, чого його фірми довго й безрезультатно прагнули. Такий опосередкований доступ не може йти в порівняння з прямою вільною торгівлею, але дає можливість європейському бізнесу реекспортувати свої товари через Мексику далі в Північну Америку. Логічний висновок в цій ситуації такий: торгові війни і суперечки між титанами навряд чи матимуть тенденцію до затихання, а навпаки, скоріше за все можуть посилитись у найближчому майбутньому.
Історія політичного Заходу дає усі підстави говорити про двозначний характер відносин між Західною Європою і США, коли, з одного боку, заявляється партнерство і розподіл тягаря світового лідерства, з другого - всім відоме зверхнє ставлення Америки до інших країн та месіанське розуміння своєї ролі у світі, її цинічна зовнішня політика, подвійні стандарти поводження на міжнародній арені. Зі свого боку, Європа ніколи не була справжнім союзником США , тим самим підтверджуючи думку, що США не має союзників, а тільки клієнтів - користувачів американського ядерного щита. Європа часто досить споживацьки ставилася до союзу з Америкою.
При цьому доля політичного Заходу виглядає досить безальтернативно, але не песимістично, якщо не дотримуватись затятої трансатлантичної точки зору. Як показали останні 10 років (а особливо ситуація щодо війни в Іраці), він не спроможний підтримувати колишній рівень згуртованості і кооперації його членів. Трансформація Заходу в бік більш відкритої спільноти, націленої на широкі зовнішні зв'язки і співробітництво, є неминучою. Така трансформація зумовлена як процесами змін у структурі і сутності глобального співтовариства, так і змінами в межах самого Заходу: так, більший ступінь європейської сдності в результаті призведе до глибшого розколу всередині трансатлантичного союзу, а зміни у геополітиці стратегічних інтересів Сполучених Штатів позначаться на якості впливу на ЄС і стосунках з ним загалом. Безпека Західної Європи все більше переходитиме до відома європейців. Можна припустити, що поступово всередині НАТО західноєвропейський воєнний компонент буде рухатись в бік більш відділеної військової одиниці. На відносинах США - ЄС негативно позначаться й економічні бар'єри та протекціонізм з обох боків.
Однак немає потреби у створенні якихось нових великих трансатлантичних проектів. Так само немає сумніву в тому, що ефективні робочі відносини двох сторін необхідні для вирішення проблем як у власних взаємних стосунках, так і у глобальному масштабі. Інше питання полягає в тому, що Європа і Америка не вміють бути рівними партнерами, а теперішнє другорядне становище абсолютно не влаштовує європейців.
Проте перед обличчям таких небезпек Захід не тільки не може досягти своєї колишньої згуртованості часів “холодної війни”, а навпаки, його члени постійно перебувають у стані суперництва між собою. Одним з останніх важливих кроків у цьому сенсі стало підписання Угоди про вільну торгівлю між ЄС та Мексикою. За Умовами Угоди, яка вступила в силу 1 липня 2000 року, торгівля Європи з Мексикою буде лібералізована на 95%, тобто будуть зняті майже всі обмеження на шляху вільного товарообігу. Крім розширення своєї торгівлі, яка і так ведеться дуже активно з країнами Центральної та Латинської Америки, ЄС переслідував мету оминути бар'єри на шляху до виходу на американські та канадські ринки, чого його фірми довго й безрезультатно прагнули. Такий опосередкований доступ не може йти в порівняння з прямою вільною торгівлею, але дає можливість європейському бізнесу реекспортувати свої товари через Мексику далі в Північну Америку. Логічний висновок в цій ситуації такий: торгові війни і суперечки між титанами навряд чи матимуть тенденцію до затихання, а навпаки, скоріше за все можуть посилитись у найближчому майбутньому.
Історія політичного Заходу дає усі підстави говорити про двозначний характер відносин між Західною Європою і США, коли, з одного боку, заявляється партнерство і розподіл тягаря світового лідерства, з другого - всім відоме зверхнє ставлення Америки до інших країн та месіанське розуміння своєї ролі у світі, її цинічна зовнішня політика, подвійні стандарти поводження на міжнародній арені. Зі свого боку, Європа ніколи не була справжнім союзником США , тим самим підтверджуючи думку, що США не має союзників, а тільки клієнтів - користувачів американського ядерного щита. Європа часто досить споживацьки ставилася до союзу з Америкою.
При цьому доля політичного Заходу виглядає досить безальтернативно, але не песимістично, якщо не дотримуватись затятої трансатлантичної точки зору. Як показали останні 10 років (а особливо ситуація щодо війни в Іраці), він не спроможний підтримувати колишній рівень згуртованості і кооперації його членів. Трансформація Заходу в бік більш відкритої спільноти, націленої на широкі зовнішні зв'язки і співробітництво, є неминучою. Така трансформація зумовлена як процесами змін у структурі і сутності глобального співтовариства, так і змінами в межах самого Заходу: так, більший ступінь європейської сдності в результаті призведе до глибшого розколу всередині трансатлантичного союзу, а зміни у геополітиці стратегічних інтересів Сполучених Штатів позначаться на якості впливу на ЄС і стосунках з ним загалом. Безпека Західної Європи все більше переходитиме до відома європейців. Можна припустити, що поступово всередині НАТО західноєвропейський воєнний компонент буде рухатись в бік більш відділеної військової одиниці. На відносинах США - ЄС негативно позначаться й економічні бар'єри та протекціонізм з обох боків.
Однак немає потреби у створенні якихось нових великих трансатлантичних проектів. Так само немає сумніву в тому, що ефективні робочі відносини двох сторін необхідні для вирішення проблем як у власних взаємних стосунках, так і у глобальному масштабі. Інше питання полягає в тому, що Європа і Америка не вміють бути рівними партнерами, а теперішнє другорядне становище абсолютно не влаштовує європейців.
Новости загрузка новостей...