| Назва: | Вплив націоналізму на зовнішню політику країн світу в ХХ столітті |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 54,73 KB |
| Скачувань: | 25 |
Націоналізм засвідчував та засвідчує, що він може бути складником як імперіалізму, так і антиімперіалізму. Він може бути поєднаним як з прагненнями до політичної, суспільної, економіч¬ної та культурної емансипації, так і з відповідними формами гноблення. У ХІХ-ХХ століттях заклик націоналізму привів до того, що такі історично сформовані багатонаціональні великі держави як Османська імперія та Габсбурзька монархія розпалися на велику кількість малих дер¬жав. Під заклик націоналізму протягом останніх півтораста літ з'явилися такі нові держави як Греція, Італія, Німеччина, Чехія, Словаччина й Польща. У XIX столітті націоналістичні спонуки підштовхнули європейські дер¬жави до колоніальної експансії - до створення заморських імперій в Азії, Африці та інших частинах землі. У міжвоєнний період та під час Другої світової війни націоналізм став синонімом нетерпимості, нелюдяності й насильства. Під гаслом націоналізму вели війни та чинили страхітливі зло¬чини. З одного боку, до націоналізму зверталися, щоб виправдати як насильне вигнання людей із їхніх постійних місць проживання, так і завою¬вання нових територій. З другого ж боку, з ним пов'язували сподівання на встановлення вільного й справедливого суспільного ладу. Часто націо¬налізм означав для народів і особистостей звільнення від політичної та суспільної дискримінації. Отож, націоналізм приховує у собі крайні протилежності й суперечності. Він може означати як звільнен¬ня, так і гноблення; він, очевидно, може містити в собі як позитивні мож¬ливості, так і загрози. Націоналізм може набувати настільки різних форм та „національних” різновидів, що можна засумніватися, чи справді в кож¬ному з цих випадків ми маємо справу з тим самим явищем. Мабуть, тільки врахування конкретних історичних обставин дає можливість зрозуміти, що позначає чи має позначати в тому чи тому випадку цей термін. Але поки що сказане вище уможливлює тільки один висновок: націоналізм не існує як щось єдине, існують тільки різноманітні форми його проявів. Ось чому було б правильніше говорити про націоналізми, а не застосовувати слово „націоналізм” в однині.
Слово „націоналізм”, що його вперше застосував Йоган Ґотфрід Гердер у 1774 році в одному зі своїх творів, набуло поширення у повсякденній мові тільки від середини XIX століття. Але до наших днів триває суперечки навколо того, що таке націоналізм. Протягом десятиліть дослідники так і не прийшли до загальноприйнятого визначення націоналізму, це стосується також поняття нації та національності. Кількість наявних сьогодні визначень націоналізму відповідає кількості різних його проявів, що їх містить історично-політична дійсність, починаючи від XVIII століття. Оскільки дослідники весь час наштовхуються на все нові різновиди націоналізму, то у визначенні та дослідженні націоналізму внесок будь-якого дослідника оцінюють залежно від того, наскільки він у своєму дослідженні врахував ті нові складники якого-небудь націоналізму, які обов'язково мають бути враховані. Такими складниками чи ознаками націоналізму є, наприклад, усвідомлення своєї самобутності, що ґрунтується передусім на етнічній, мовній і конфесійній гомогенності, наголос на спільності соціокультурних настанов та історичних спогадів, месіанізм, зневага чи нетерпимість щодо інших народів.
Зауважимо, що найперше застереження стосовно властивих націоналістичній док¬трині небезпек дав лорд Актон. У своєму нарисі про національність він проголосив: „Національність не опікується ні свободою, ні процвітанням; їх обох вона приносить в жертву заради імперативної необхідності перетворен¬ня нації на матрицю й мірку держави, її поступ позначатиметься матері¬альною, а також моральною руїною заради того, щоб новий винахід спро¬мігся переважити діяння Бога й інтереси людства”.
Нова доктрина націоналізму є глибоко руйнівною щодо всього політичного ладу. Згідно з Кедурі, вона вводить у політику екстремістський стиль. Раніше конфлікти виникали через суперечності щодо території або династичне престолонаслідування; вони були конфліктами інтересів і тому підвладними компромісам. Тепер націоналізм змальовував політику як боротьбу за принципи, а не як нескінченну перекомбінацію конфліктую¬чих вимог. Націоналізм змішує принципи з інтересами. Він спричинює конфлікти, що важче піддаються примиренню шляхом переговорів, бо люди звичайно не схильні поступатися принципами. Наслідки націона¬лізму здебільшого негативні: замість миру, процвітання й свободи „він створив нові конфлікти, посилив напругу та приніс лихо великій кількості людей, які стали невинними жертвами політики”. Тому націоналізм не в силі дотримати того, що Кедурі вважає „єдиним критерієм, який заслуго¬вує на громадський захист”, а саме - „чи є нові правителі менш корумпо¬ваними й пожадливими або справедливішими й милосерднішими, чи ні¬яких таких змін взагалі не відбувалось”.
Слово „націоналізм”, що його вперше застосував Йоган Ґотфрід Гердер у 1774 році в одному зі своїх творів, набуло поширення у повсякденній мові тільки від середини XIX століття. Але до наших днів триває суперечки навколо того, що таке націоналізм. Протягом десятиліть дослідники так і не прийшли до загальноприйнятого визначення націоналізму, це стосується також поняття нації та національності. Кількість наявних сьогодні визначень націоналізму відповідає кількості різних його проявів, що їх містить історично-політична дійсність, починаючи від XVIII століття. Оскільки дослідники весь час наштовхуються на все нові різновиди націоналізму, то у визначенні та дослідженні націоналізму внесок будь-якого дослідника оцінюють залежно від того, наскільки він у своєму дослідженні врахував ті нові складники якого-небудь націоналізму, які обов'язково мають бути враховані. Такими складниками чи ознаками націоналізму є, наприклад, усвідомлення своєї самобутності, що ґрунтується передусім на етнічній, мовній і конфесійній гомогенності, наголос на спільності соціокультурних настанов та історичних спогадів, месіанізм, зневага чи нетерпимість щодо інших народів.
Зауважимо, що найперше застереження стосовно властивих націоналістичній док¬трині небезпек дав лорд Актон. У своєму нарисі про національність він проголосив: „Національність не опікується ні свободою, ні процвітанням; їх обох вона приносить в жертву заради імперативної необхідності перетворен¬ня нації на матрицю й мірку держави, її поступ позначатиметься матері¬альною, а також моральною руїною заради того, щоб новий винахід спро¬мігся переважити діяння Бога й інтереси людства”.
Нова доктрина націоналізму є глибоко руйнівною щодо всього політичного ладу. Згідно з Кедурі, вона вводить у політику екстремістський стиль. Раніше конфлікти виникали через суперечності щодо території або династичне престолонаслідування; вони були конфліктами інтересів і тому підвладними компромісам. Тепер націоналізм змальовував політику як боротьбу за принципи, а не як нескінченну перекомбінацію конфліктую¬чих вимог. Націоналізм змішує принципи з інтересами. Він спричинює конфлікти, що важче піддаються примиренню шляхом переговорів, бо люди звичайно не схильні поступатися принципами. Наслідки націона¬лізму здебільшого негативні: замість миру, процвітання й свободи „він створив нові конфлікти, посилив напругу та приніс лихо великій кількості людей, які стали невинними жертвами політики”. Тому націоналізм не в силі дотримати того, що Кедурі вважає „єдиним критерієм, який заслуго¬вує на громадський захист”, а саме - „чи є нові правителі менш корумпо¬ваними й пожадливими або справедливішими й милосерднішими, чи ні¬яких таких змін взагалі не відбувалось”.
Новости загрузка новостей...