| Назва: | Вплив націоналізму на зовнішню політику країн світу в ХХ столітті |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 54,73 KB |
| Скачувань: | 25 |
Принцип територіальної цілісності держав, звичайно, є вагомим досягненням у розвитку міжнародного права. Постульована в ньому повага до існуючих кордонів є великим внеском у збільшення міри цивілізованості міждержавних стосунків, збереження в них миру і стабільності. Проте невиправдане застосування цього принципу там, де йдеться не про міждержавні стосунки, а про право нації на самовизначення, не лише не цивілізує ті стосунки, а навпаки - нагнітає в них напругу. Закладена в цьому принципі абсолютизація недоторканості державних кордонів призвела до того, що він став дедалі ширше застосовуватися для юридичного обґрунтування відмови урядів поліетнічних держав надати можливість самовизначення меншинам, що мешкають у країні. Таким чином ці держави не розв'язували існуючі суперечності і проблеми, а, навпаки, мимоволі заохочували їх латентне розгортання і загострення.
Насправді ж питання співвідношення та ієрархії цих двох принципів давно розв'язане наукою. Це розв'язання цілком відповідає вимогам етнічної і соціальної справедливості і полягає у чіткому з'ясуванні царини компетенції кожного з принципів. Таке з'ясування дає змогу зробити висновок, що протиставлення принципу територіальної цілісності держави і непорушності її кордонів принципу самовизначення є просто некоректним, бо принципи ці, хоч і стикаються, є юридично непротиставними: кожному з них відведено свою роль у своїй сфері правових відносин.
Дія принципу територіальної цілісності поширюється на сферу міждержавних відносин і має на меті захист держави від зовнішніх зазіхань - однобічних територіальних претензій, що не ґрунтуються на міжнародному праві і пред'являються на порушення порядку, запровадженого для мирного врегулювання міжнародних суперечок. Тобто принцип територіальної цілісності держави виступає засобом зняття саме міждержавних суперечностей, суб'єктами яких є держави, що змагаються за право здійснення суверенітету над певного територією. У розв'язанні подібних суперечностей принцип національного самовизначення взагалі не зачіпається і не фігурує.
Суб'єктами ж права на самовизначення с народи-етноси, що обстоюють своє невід'ємне і непорушне право вільно визначати свою долю, у тому числі і політичний і правовий статус своєї території. Принцип самовизначення регулює не відносини між державами, а відносини між етносом, який є первинним носієм територіальних прав, та державою, якій народ делегує здійснення своїх прав. Ця формула логічно випливає з пріоритетності суспільства, соціуму над державою, виростання держави з суспільства та призначення держави як інституту, покликаного захищати і оформлювати це суспільство, користуючись для цього повноваженнями, якими її наділило те ж таки суспільство. Зокрема, територією держава володіє і розпоряджається від імені і в інтересах суспільства.
Оскільки ж нація є соціальним організмом, а сама територія є не просто етнічним ареалом, а й одним з найвагоміших чинників етногенезу, то стає зрозумілим, чому право на територію нації є первинним і вагомішим відносно права на територію держави. Принцип національного самовизначення в юридичній науці відтак є вищою правовою підставою володіння і розпорядження територією.
З огляду на те, що національне самовизначення полягає у зміні політичного статусу народу, принаймні, передбачає можливість, природність і правочинність такої зміни, логічним є висновок про те, що принцип національного самовизначення має пріоритет перед принципом територіальної цілісності. Отже, визначення нормативного змісту принципу територіальної цілісності можливе лише в межах принципу самовизначення.
За такої ситуації необхідною стає корекція розуміння поняття „територіальна цілісність”. Зокрема, необхідно виокремити з нього поняття „державно-територіальна цілісність” і „цілісність національної території”. Останнє якраз передбачає право на створення національної держави, що охоплює весь масив етнічної території певної нації, на об'єднання чи возз'єднання з незалежною частиною свого народу. Звичайно, цілісність національної території є також пріоритетною відносно цілісності держави.
Саме таке розуміння питання відбите у Декларації ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам. „Вирішуючи проблеми співвідношення територіальної цілісності держави, що здійснює національне гноблення, і національно-територіальної цілісності поневоленого народу, цей документ прямо зобов'язує всі держави поважати невід'ємне право всіх народів на цілісність їхньої національної території” (п.4.)... Територіальна цілісність самих держав розглядається у цьому документі як вираження суверенних прав народів.
Еліти багатонаціональних країн, воліючи зберегти під своїм пануванням неосновні етноси, прагнуть перевести питання про національне самовизначення цих етносів у річище міждержавних територіальних суперечок, і саме тут і захована відповідь на питання про співвідношення двох міжнародно-правових принципів.
Насправді ж питання співвідношення та ієрархії цих двох принципів давно розв'язане наукою. Це розв'язання цілком відповідає вимогам етнічної і соціальної справедливості і полягає у чіткому з'ясуванні царини компетенції кожного з принципів. Таке з'ясування дає змогу зробити висновок, що протиставлення принципу територіальної цілісності держави і непорушності її кордонів принципу самовизначення є просто некоректним, бо принципи ці, хоч і стикаються, є юридично непротиставними: кожному з них відведено свою роль у своїй сфері правових відносин.
Дія принципу територіальної цілісності поширюється на сферу міждержавних відносин і має на меті захист держави від зовнішніх зазіхань - однобічних територіальних претензій, що не ґрунтуються на міжнародному праві і пред'являються на порушення порядку, запровадженого для мирного врегулювання міжнародних суперечок. Тобто принцип територіальної цілісності держави виступає засобом зняття саме міждержавних суперечностей, суб'єктами яких є держави, що змагаються за право здійснення суверенітету над певного територією. У розв'язанні подібних суперечностей принцип національного самовизначення взагалі не зачіпається і не фігурує.
Суб'єктами ж права на самовизначення с народи-етноси, що обстоюють своє невід'ємне і непорушне право вільно визначати свою долю, у тому числі і політичний і правовий статус своєї території. Принцип самовизначення регулює не відносини між державами, а відносини між етносом, який є первинним носієм територіальних прав, та державою, якій народ делегує здійснення своїх прав. Ця формула логічно випливає з пріоритетності суспільства, соціуму над державою, виростання держави з суспільства та призначення держави як інституту, покликаного захищати і оформлювати це суспільство, користуючись для цього повноваженнями, якими її наділило те ж таки суспільство. Зокрема, територією держава володіє і розпоряджається від імені і в інтересах суспільства.
Оскільки ж нація є соціальним організмом, а сама територія є не просто етнічним ареалом, а й одним з найвагоміших чинників етногенезу, то стає зрозумілим, чому право на територію нації є первинним і вагомішим відносно права на територію держави. Принцип національного самовизначення в юридичній науці відтак є вищою правовою підставою володіння і розпорядження територією.
З огляду на те, що національне самовизначення полягає у зміні політичного статусу народу, принаймні, передбачає можливість, природність і правочинність такої зміни, логічним є висновок про те, що принцип національного самовизначення має пріоритет перед принципом територіальної цілісності. Отже, визначення нормативного змісту принципу територіальної цілісності можливе лише в межах принципу самовизначення.
За такої ситуації необхідною стає корекція розуміння поняття „територіальна цілісність”. Зокрема, необхідно виокремити з нього поняття „державно-територіальна цілісність” і „цілісність національної території”. Останнє якраз передбачає право на створення національної держави, що охоплює весь масив етнічної території певної нації, на об'єднання чи возз'єднання з незалежною частиною свого народу. Звичайно, цілісність національної території є також пріоритетною відносно цілісності держави.
Саме таке розуміння питання відбите у Декларації ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам. „Вирішуючи проблеми співвідношення територіальної цілісності держави, що здійснює національне гноблення, і національно-територіальної цілісності поневоленого народу, цей документ прямо зобов'язує всі держави поважати невід'ємне право всіх народів на цілісність їхньої національної території” (п.4.)... Територіальна цілісність самих держав розглядається у цьому документі як вираження суверенних прав народів.
Еліти багатонаціональних країн, воліючи зберегти під своїм пануванням неосновні етноси, прагнуть перевести питання про національне самовизначення цих етносів у річище міждержавних територіальних суперечок, і саме тут і захована відповідь на питання про співвідношення двох міжнародно-правових принципів.
Новости загрузка новостей...