1 2 3 4 5 6

1. Часто діалог між Києвом, Брюсселем й іншими столицями щодо реформування і розширення Альянсу не виходить за рамки риторики з питань майбутньої участі / неучасті в організаційній структурі НАТО. Проте основоною метою реформування Альянсу є не стільки прийом нових членів, скільки сприяння зміцненню безпеки на континенті.

2. Дискусії щодо проблем членства у НАТО тягнуть за собою наступний аспект, а саме - негативне ставлення до розширення НАТО з боку Росії. Багато офіційних діячів цієї країни схильні вважати, що Україна опинилася наче в епіцентрі зіткнення інтересів Альянсу і Російської Федерації, а тому змушена проводити тонку політику балансування між двома крайнощами - вступом до НАТО і вступом у військовий союз під егідою Росії. Тому у 'натівській' політиці України завжди присутній 'російський фактор'. Офіційний Київ змушений проводити політику балансування між двома полюсами, усвідомлюючи ризик будь-якою необережною дією викликати негативну реакцію тієї або іншої сторони.

Найчастіше до уваги доводиться брати позицію Російської Федерації, оскільки будь-яке відхилення України від моделі поведінки, яку вважає прийнятною Москва, викликає не тільки політичне роздратування, але й загрожує застосуванням економічних санкцій.

3. Найбільша розбіжність (яка, до речі, не вилилася у гостру дискусію і яку НАТО намагається поки що 'не помічати') між підходами НАТО й України відзначена у питанні щодо ядерної зброї ( розміщення ядерної зброї на території потенційних членів Північноатлантичного Союзу, про що згадувалось вище).

Дехто за недолік вважає те, що майбутнє НАТО Україна бачить у поступовій трансформації суто оборонного союзу в євроатлантичну структуру безпеки для усіх європейських країн. І структура ця буде заснована насамперед на політичних засадах, стосовно яких військові засоби будуть вторинними, допоміжними. Та на мою думку, таке ставлення цілком справедливе, адже людство прагне мирного майбутнього і намагається залишити позаду етап, коли непорозуміння вирішуються кровопролиттям і вбивством.

ЄС

Пріорітетом для України є набуття повноправного членства в Європейському союзі, адже ЄС визначатиме обличчя Європи 21 століття. Щоб досягти цієї мети, треба, насамперед,привести існуюче Українське законодавство у відповідність з вимогами і стандартами Європейського союзу і перебудувати національну економіку, яка у наступному столітті стане визначальним фактором розвитку країн.

Важливим етапом є 1998 рік, коли розпочалися переговори про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. У разі їх успіху відкривається перспектива для вирішення питання про асоційоване, а згодом і повне членство України в ЄС.

Україна зацікавлена в реалізації ідеї часткового членства в ЄС держав Центральної та Східної Європи, яке охоплювало б насамперед сферу зовнішньої політики та безпеки. Для України на даному етапі таке членство було б оптимальним варіантом.

Україна вже досягла деяких результатів у стосунках з ЄС:

- 14 червня 1994 року підписано Угоду про партнерство і співробітництво України з ЄС;

- cтворений і активно діє Спільний комітет Україна - ЄС;

- проводиться регулярний діалог 'трійки Євросоюзу'(у першому півріччі 1996 р. - Іспанія, Італія, Ірландія) з Україною;

- визначення України як країни з перехідною економікою.

Але поряд з досягненнями є і проблеми:

1. До цього часу інколи лунають у стінах поважних європейських структур заклики зайняти вичікувальну позицію щодо України.

2. Угоду про партнерство і співробітництво України з ЄС( 1994 року) на теперішній час ратифікували лише кілька держав ( на 1997р. - парламенти лише п'яти країн - Іспанії, Великобританії, Данії, Ірландії і Люксембургу ). Такий стан не відповідає заявам держав-членів ЄС та штучно гальмує наше спіробітництво.

ЗЄС

Розуміючи свою відповідальність за забезпечення миру та стабільності в регіоні й особливу роль ЗЄС у майбутній архітектурі європейської безпеки, Україна готова перейти від діалогу до справжньої партнерської співпраці з цією організацією.

Вже зараз Україна готова у повному обсязі взяти на себе права і обов'язки, що визначаються статусом асоційованого партнерства з ЗЄС. Причому ми були б готові виконувати свої зобов'язання протягом певного, спільно обумовленого часу в односторонньому порядку. Набуття статусу асоційованого партнерства в ЗЄС - одне з актуальних завдань зовнішньої політики України. Інституалізація співробітництва України з ЗЄС - це потреба часу.

Важливим є і розвиток контактів з супутниковим центром ЗЄС у м.Торехон (Іспанія), з космічною групою, розвиток військових контактів, зокрема у формі військових навчань, особливо тих, які стосуються підготовки до миротворчих, гуманітарних і рятувальних операцій.

Проблеми співробітництва України з ЗЄС:

1. Прив'язка формалізації стосунків України з ЗЄС до рівня її співпраці з ЄС.

1 2 3 4 5 6