| Назва: | Діалог Україна-Європейський Союз, минуле, сучасне, майбутнє |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 10,7 KB |
| Скачувань: | 33 |
З жовтня 1993 року в Києві почав діяти Комітет по співпраці між Україною та ЄС, на зразок тих, що існують в асоційованих країнах ЄС.
Безумовно, найважливішою подією у відносинах України та ЄС було підписання Угоди про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною (УПС)[5]. Цей документ, підписаний 14 червня 1994 року в Брюсселі представниками обох сторін, заклав стабільний політичний, економічний і культурний діалог між країнами ЄС з одного боку та Україною з іншого. Згідно ст. 85 та ст. 90-92 були затверджені Рада Співпраці та Парламентська Комісія Співпраці, які складаються з українських та європейських депутатів.
До речі, Україна була першою республікою колишнього СРСР, яка підписала таку Угоду. Цей документ містить 1009 статей, 5 анексів та Протокол про взаємодопомогу щодо торговельних мит (до 2004 року)[6]. Угода передбачає систему регулярних консультацій на різних рівнях, створюючи основи для стабільного політичного діалогу Україна-ЄС.
Слід зазначити, що Верховна Рада України ратифікувала цю Угоду вже в листопаді 1994 року, а країни ЄС - 15 лише в лютому 1998 року. Із лютого 1996 року діяла Тимчасова Угода з торгівлі між двома сторонами, яка припинила свою дію 1 березня 1998 року із вступом в силу Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС[7]. Із вступом в дію цього важливого документу для України, в разі використання всіх сприятливих положень Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та дотримання обраного курсу зовнішньої політики, відкривається перспектива асоційованого партнера ЄС в майбутньому. В тому ж 1994 році ЄС прийняв ще один важливий документ: “Спільна позиція щодо України”, який визначив основні напрямки взаємодії Євросоюзу із нашою країною.
20 грудня 1996 року “План дій ЄС стосовно України” був прийнятий в Брюсселі. Згідно цього Плану - Україна до 1999 року отримала 700 млн. $ US. Євросоюз пообіцяв також додаткові кошти на закриття ЧАЕС.[8]
В березні 1997 у Києві був відкритий Документаційний Центр ЄС. Одне із завдань цього Центру сприяти реформуванню українського законодавства відповідно до європейських стандартів. Одним із прикладів є впровадження в дію Постанови Кабміну України.[9] Таким чином вже можна відчути “присутність” ЄС в нашій державі.
5 вересня 1997 року у Києві відбувся Перший Саміт Україна - ЄС, на якому дві сторони підтвердили свої наміри щодо подальшої співпраці та наголосили на якнайшвидшій ратифікації УПС між Україною та Євросоюзом.
Як вже зазначалось вище, із 1 березня 1998 року почала діяти Угода про партнерство України з ЄС, що вивела взаємовідносини двох сторін на якісно новий щабель і відкрила Україні перспективу асоційованого членства в ЄС.
Без сумніву, Європа готова до співпраці із Україною. Водночас і Україна баче своє майбутнє в об'єднаній Європі. І як влучно зазначив Міністр закордонних справ України Б.Тарасюк “В тій Європі, в яку Україна активно інтегрується і знаходить у цьому підтримку і розуміння.”[10] Україна для ЄС виступає стратегічним партнером, перш за все внаслідок спільних сфер інтересів: безпека та мир на континенті, економічна співпраця, культурні зв'язки та ін. Про це свідчать проаналізовані конструктивні кроки двосторонньої співпраці.
Які ж можливі подальші кроки України на шляху інтеграції до європейських структур?
Перший варіант. Поглиблення співпраці відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС, використовуючи її економічні положення та створення зони вільної торгівлі Україна - ЄС вже в 1999/2000 рр. За підтримки Брюсселя, вступ України в СОТ. Цей варіант має всі підстави для успішного втілення в життя лише з однією умовою: Україна подолає економічний спад і досягне стабілізції своєї економіки, водночас, продовжуючи курс реформ.
Другий варіант. Тісна співпраця України з ЄС в галузі зовнішньої політики, повноправна участь в ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ і взаємодія із НАТО, ЗЄС та іншими європейськими структурами, сприятиме цілком реальним можливостям України отримати статус асоціативного партнера ЄС. В разі підйому своєї економіки, це “часткове асоційоване членство в ЄС у полічній сфері” Україна здатна перетворити на повноцінне.
Третій варіант. Цей варіант спирається на негативні тенденції в розвитку Української держави. Внаслідок нестабільності та соціальних протиріч ще протягом 5-10 років ЄС втратить інтерес до підтримки України. Держава, яка є неконкурентноспроможною на європейському та світовому ринках, держава-споживач застарілої техніки та неякісних товарів, держава із низьким життєвим рівнем населення і мінімальним рівнем свободи особистості не зможе бути рівним партнером Євросоюзу. Така держава врешті-решт перетвориться на сировинний придаток для розвинутих країн та джерело дешевої робочої сили. Будемо сподіватися, що цей сценарій, не дивлячись на реалії його втілення, ніколи не спіткає Україну, а тільки залишиться на папері.
Безумовно, найважливішою подією у відносинах України та ЄС було підписання Угоди про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною (УПС)[5]. Цей документ, підписаний 14 червня 1994 року в Брюсселі представниками обох сторін, заклав стабільний політичний, економічний і культурний діалог між країнами ЄС з одного боку та Україною з іншого. Згідно ст. 85 та ст. 90-92 були затверджені Рада Співпраці та Парламентська Комісія Співпраці, які складаються з українських та європейських депутатів.
До речі, Україна була першою республікою колишнього СРСР, яка підписала таку Угоду. Цей документ містить 1009 статей, 5 анексів та Протокол про взаємодопомогу щодо торговельних мит (до 2004 року)[6]. Угода передбачає систему регулярних консультацій на різних рівнях, створюючи основи для стабільного політичного діалогу Україна-ЄС.
Слід зазначити, що Верховна Рада України ратифікувала цю Угоду вже в листопаді 1994 року, а країни ЄС - 15 лише в лютому 1998 року. Із лютого 1996 року діяла Тимчасова Угода з торгівлі між двома сторонами, яка припинила свою дію 1 березня 1998 року із вступом в силу Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС[7]. Із вступом в дію цього важливого документу для України, в разі використання всіх сприятливих положень Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та дотримання обраного курсу зовнішньої політики, відкривається перспектива асоційованого партнера ЄС в майбутньому. В тому ж 1994 році ЄС прийняв ще один важливий документ: “Спільна позиція щодо України”, який визначив основні напрямки взаємодії Євросоюзу із нашою країною.
20 грудня 1996 року “План дій ЄС стосовно України” був прийнятий в Брюсселі. Згідно цього Плану - Україна до 1999 року отримала 700 млн. $ US. Євросоюз пообіцяв також додаткові кошти на закриття ЧАЕС.[8]
В березні 1997 у Києві був відкритий Документаційний Центр ЄС. Одне із завдань цього Центру сприяти реформуванню українського законодавства відповідно до європейських стандартів. Одним із прикладів є впровадження в дію Постанови Кабміну України.[9] Таким чином вже можна відчути “присутність” ЄС в нашій державі.
5 вересня 1997 року у Києві відбувся Перший Саміт Україна - ЄС, на якому дві сторони підтвердили свої наміри щодо подальшої співпраці та наголосили на якнайшвидшій ратифікації УПС між Україною та Євросоюзом.
Як вже зазначалось вище, із 1 березня 1998 року почала діяти Угода про партнерство України з ЄС, що вивела взаємовідносини двох сторін на якісно новий щабель і відкрила Україні перспективу асоційованого членства в ЄС.
Без сумніву, Європа готова до співпраці із Україною. Водночас і Україна баче своє майбутнє в об'єднаній Європі. І як влучно зазначив Міністр закордонних справ України Б.Тарасюк “В тій Європі, в яку Україна активно інтегрується і знаходить у цьому підтримку і розуміння.”[10] Україна для ЄС виступає стратегічним партнером, перш за все внаслідок спільних сфер інтересів: безпека та мир на континенті, економічна співпраця, культурні зв'язки та ін. Про це свідчать проаналізовані конструктивні кроки двосторонньої співпраці.
Які ж можливі подальші кроки України на шляху інтеграції до європейських структур?
Перший варіант. Поглиблення співпраці відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС, використовуючи її економічні положення та створення зони вільної торгівлі Україна - ЄС вже в 1999/2000 рр. За підтримки Брюсселя, вступ України в СОТ. Цей варіант має всі підстави для успішного втілення в життя лише з однією умовою: Україна подолає економічний спад і досягне стабілізції своєї економіки, водночас, продовжуючи курс реформ.
Другий варіант. Тісна співпраця України з ЄС в галузі зовнішньої політики, повноправна участь в ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ і взаємодія із НАТО, ЗЄС та іншими європейськими структурами, сприятиме цілком реальним можливостям України отримати статус асоціативного партнера ЄС. В разі підйому своєї економіки, це “часткове асоційоване членство в ЄС у полічній сфері” Україна здатна перетворити на повноцінне.
Третій варіант. Цей варіант спирається на негативні тенденції в розвитку Української держави. Внаслідок нестабільності та соціальних протиріч ще протягом 5-10 років ЄС втратить інтерес до підтримки України. Держава, яка є неконкурентноспроможною на європейському та світовому ринках, держава-споживач застарілої техніки та неякісних товарів, держава із низьким життєвим рівнем населення і мінімальним рівнем свободи особистості не зможе бути рівним партнером Євросоюзу. Така держава врешті-решт перетвориться на сировинний придаток для розвинутих країн та джерело дешевої робочої сили. Будемо сподіватися, що цей сценарій, не дивлячись на реалії його втілення, ніколи не спіткає Україну, а тільки залишиться на папері.
Новости загрузка новостей...