| Назва: | Діяльність спрямована на захист політичних прав |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 20,03 KB |
| Скачувань: | 5 |
В УНДП українські вчителі у 1910 та 1911 р.р. мали значне представництво навіть в керівних осередках партії. 25 педагогів входили до Ширшого Народного комітету та один представник (голова ВПУВ Маріян Якимовський) до Тіснішого Народного комітету. Оскільки спроба народних вчителів впливати на політичну ситуацію в суспільстві не знайшла підтримки у консервативних політичних колах, то вони повели таку агітацію аби якомога більше ускладнити стосунки між педагогами та УНДП. Внаслідок цього у 1912 році ввійшло до Ширшого комітету партії лише декілька народних вчителів, а до Тіснішого - жодного [13].
Проте присутність на Народному з'їзді УНДП, що проходив 25 і 26 грудня 1911 р. у Львові значної кількості педагогів, які належали до ВПУВ та доповідь про шкільні й освітні справи виголошена Євгеном Озаркевичем свідчила про те, що про розрив між УНДП та українськими вчителями говорити рано. Згодом розпочалося поступове залучення освітян (членів ВПУВ) до керівних органів партії [14]. Народний з'їзд вищезгаданої партії, що проходив у грудні 1913 р. приділив ще більше уваги шкільним питанням. Серед його вимог були такі: видання демократичного службового законодавства та підвищення заробітної плати вчителям, підтримка суспільством та законодавчими органами всіх вимог педагогів; поділ Крайової Шкільної ради на окремі національні секції, збільшення числа українських шкіл [15]. Найбільш успішним прикладом взаємодії було те, що УНДП під час передвиборчої кампанії до Галицького сейму в 1914 р. дала згоду внести до своїх списків шестеро вчителів, що належали до ВПУВ [16].
Українські педагоги Буковини в кінці ХІХ ст. активно залучилися до політичної діяльності, адже були учасниками першого політичного товариства в краї “Руської Ради”. Це було невипадковим, адже в галузі освіти в цей час націонал-демократи вимагали якнайскорішого заснування української гімназії у Чернівцях, чотирикласних та виділових шкіл відповідно в селах та повітових містах краю, призначення для українських повітів шкільними інспекторами тільки українців, ведення діловодства в українських школах рідною мовою [17]. С. Смаль-Стоцький у своїй статті “Політика реальна”, що була свого роду програмою дій народовців, звертає увагу на розвиток шкіл та збільшення числа національносвідомої інтелігенції [18]. На початку ХХ ст. в політичних організаціях народовців можна було спостерігати що більшу кількість українських вчителів (в першу чергу членів товариства “Українська школа”) оскільки націонал-демократи приділили в своїй політичній діяльності належну увагу соціально-економічним та культурним потребам педагогів початкових шкіл. Таким чином станом на 1914 р. найбільше українських педагогів Буковини було у лавах Української Національно-Демократичної та Української Народної партій [19]. Значно менша частина (як правило члени ВОУУБ) вчителів перебувала в рядах Української Радикальної партії, яка виступала за розширення прав українців у галузі освіти та культури [20], а також в Соціал-демократичній партії Буковини, що переймалася в першу чергу соціально-економічними проблемами населення [21].
Активна участь українських педагогів в діяльності політичних партій сприяла підвищенню політичної свідомості вчителів, які поступово прийшли до розуміння, що необхідно докласти і власних зусиль, аби та чи інша партія, що підтримує вимоги освітян, мала можливість провести своїх представників до законодавчих органів влади.
2 квітня 1907 р. було створено “Крайовий виконавчий Комітет Народного вчительства в Галичині” (до нього входили і представники від ВПУВ). Він звернувся із закликом до вчителів взяти активну участь у парламентських виборах, а також проводити агітацію за тих кандидатів, які безперечно підтримують вимоги вчителів і переймаються станом української освіти. Для того, щоб передвиборча діяльність була ефективною створили повітові виборчі комітети, які діяли солідарно із виборчими комітетами демократичних партій. Ця політична діяльність народного вчительства принесла конкретні результати, адже педагоги були причетними до збільшення українського парламентського представництва [22].
Проте присутність на Народному з'їзді УНДП, що проходив 25 і 26 грудня 1911 р. у Львові значної кількості педагогів, які належали до ВПУВ та доповідь про шкільні й освітні справи виголошена Євгеном Озаркевичем свідчила про те, що про розрив між УНДП та українськими вчителями говорити рано. Згодом розпочалося поступове залучення освітян (членів ВПУВ) до керівних органів партії [14]. Народний з'їзд вищезгаданої партії, що проходив у грудні 1913 р. приділив ще більше уваги шкільним питанням. Серед його вимог були такі: видання демократичного службового законодавства та підвищення заробітної плати вчителям, підтримка суспільством та законодавчими органами всіх вимог педагогів; поділ Крайової Шкільної ради на окремі національні секції, збільшення числа українських шкіл [15]. Найбільш успішним прикладом взаємодії було те, що УНДП під час передвиборчої кампанії до Галицького сейму в 1914 р. дала згоду внести до своїх списків шестеро вчителів, що належали до ВПУВ [16].
Українські педагоги Буковини в кінці ХІХ ст. активно залучилися до політичної діяльності, адже були учасниками першого політичного товариства в краї “Руської Ради”. Це було невипадковим, адже в галузі освіти в цей час націонал-демократи вимагали якнайскорішого заснування української гімназії у Чернівцях, чотирикласних та виділових шкіл відповідно в селах та повітових містах краю, призначення для українських повітів шкільними інспекторами тільки українців, ведення діловодства в українських школах рідною мовою [17]. С. Смаль-Стоцький у своїй статті “Політика реальна”, що була свого роду програмою дій народовців, звертає увагу на розвиток шкіл та збільшення числа національносвідомої інтелігенції [18]. На початку ХХ ст. в політичних організаціях народовців можна було спостерігати що більшу кількість українських вчителів (в першу чергу членів товариства “Українська школа”) оскільки націонал-демократи приділили в своїй політичній діяльності належну увагу соціально-економічним та культурним потребам педагогів початкових шкіл. Таким чином станом на 1914 р. найбільше українських педагогів Буковини було у лавах Української Національно-Демократичної та Української Народної партій [19]. Значно менша частина (як правило члени ВОУУБ) вчителів перебувала в рядах Української Радикальної партії, яка виступала за розширення прав українців у галузі освіти та культури [20], а також в Соціал-демократичній партії Буковини, що переймалася в першу чергу соціально-економічними проблемами населення [21].
Активна участь українських педагогів в діяльності політичних партій сприяла підвищенню політичної свідомості вчителів, які поступово прийшли до розуміння, що необхідно докласти і власних зусиль, аби та чи інша партія, що підтримує вимоги освітян, мала можливість провести своїх представників до законодавчих органів влади.
2 квітня 1907 р. було створено “Крайовий виконавчий Комітет Народного вчительства в Галичині” (до нього входили і представники від ВПУВ). Він звернувся із закликом до вчителів взяти активну участь у парламентських виборах, а також проводити агітацію за тих кандидатів, які безперечно підтримують вимоги вчителів і переймаються станом української освіти. Для того, щоб передвиборча діяльність була ефективною створили повітові виборчі комітети, які діяли солідарно із виборчими комітетами демократичних партій. Ця політична діяльність народного вчительства принесла конкретні результати, адже педагоги були причетними до збільшення українського парламентського представництва [22].
Новости загрузка новостей...