1 2 3 4 5 6 7 8

Недавні заяви, що в Україні реалізовується «план Бжезінського», скоріше всього випущена російськими спецслужбами спотворена інформація, яка повинна би була повністю дискредитувати саму ідею європейського вибору України, як чогось аморального та віроломного по відношенню до Росії. Попри безліч повідомлень, які гуляють в засобах масової інформації, не вдалося відшукати жодного, яке би мало посилання на автора чи джерело. Те, що мало би називатися «планом Бжезінського» є в його книзі «Велика шахівниця» і скорше виглядає, як прогнозні рекомендації спрямовані на забезпечення стабільної Європи на рік 2010. Автор на карті Європи виділяє групу з чотирьох найбільших держав, які повинні сформувати критичне ядро безпеки в Європі: це Франція, Німеччина, Польща і Україна. Очевидно, що такі рекомендації зовсім не вбачають особливих симпатій Збіґнєва Бжезінського до України, а скоріше дбають про безпеку Польщі та відображають націоналістичні устремління поляків «od morza do morza».

Рік 2001 виявився дуже інтенсивним роком на співпрацю із Польщею. Наразі Україну, з відомих причин, не запрошують до тісної співпраці із Веймарським трикутником (Франція, Німеччина, Польща), але консультації здійснюються переважно через Польщу. І не дивно, бо Збіґнєв Бжезінський прогнозує, що таке поєднання України з Польщею та Європою може відбутися не раніше ніж між 2005 і 2010 роками, при умові, що вона зробить значний поступ у внутрішніх реформах і їй удасться ясніше визначитися в якості середньоєвропейської країни. Але ми бачимо також, як нерішуче розробляється цей напрямок вже десять років з боку України, такщо не має впевненості, чи він буде взагалі втілений в життя.

Цілком зрозуміло, що тісна, тривала, договірна взаємодія цих країн дійсно знімає напруженість у Європі через справедливі відносини між цими країнами, які ще зберігають в пам'яті безумовно спогади про кровопролитні територіальні претензії, що мали місце між ними. Це з погляду безпеки. Але є і інші взаємовигідні, чисто економічні, переваги. Особливо в світлі розвитку ще однієї осі під назвою ГУУАМ. Сам факт існування цих двох проектів виводить Україну на важливу геостратегічну позицію у всьому Євразійському континенті. В кожному випадку Росія могла би приєднатися до цих проектів і, очевидно, що ніхто не буде заперечувати проти цього, але Росії роль учасника на чужому святі психологічно важко перенести, а першість їй може забезпечити в цих проектах тільки повне поглинання України на карті Європи, як самостійної політичної та економічної одиниці. В нинішній Європі найбільш очевидним шляхом є втягнення України в союз, де Україна втачала би свою політичну та економічну незалежність. Зовсім недавно Віктор Чорномирдін заявив, що для України залишатися нейтральною є надто дороге задоволення, хоча поправді він мав на думці інше, що нейтралітет України унеможливлює втілення союзницьких планів через меркантилізм космополітичних лідерів кланової та адміністративної складової.

В чому ж полягає віроломство українців стосовно росіян. В першу чергу це загроза, яка лежить перед Росією втратити свій статус слов'янської держави і перетворитися за 20 років в етнічну азіатську державу, оскільки жовта раса має значно вищі темпи народжуваності, ніж біла раса. Саме цю, та ряд інших проблем і намагається розв'язати «євростратегічний план Путіна».

Суть цього плану полягає в європеїзації Росії і вихід її першою на європейський простір через Білорусію, Польщу до Німеччини з одночасною максимальною політичною та економічною ізоляцією України від Європи. Якщо Україну не можна втягнути в союз, то її потрібно ізолювати. Цей «план Путіна» і є противагою до «плану Бжезінського», суть якого полягає в створенні критичного ядра безпеки Європи: Франція-Німеччина-Польща-Україна.

Сам план реалізовується в двох напрямках на внутрішньоукраїнському та європейському і судячи з всього детально розписаний та доведений до виконавців.

1 2 3 4 5 6 7 8