| Назва: | Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 84,62 KB |
| Скачувань: | 37 |
90-ті роки - час швидкого самоусвідомлення українською жінкою себе як творчої особистості. Самореалізація жінок в жіночих об'єднаннях супроводжувалась осмисленням якісних змін у становленні «системи жінка-чоловік» кінця ХХ століття. Світова культура засвідчила, що жіночі дослідження, як узагальнення жіночого досвіду життєдіяльності переростають в гендерні, де на перший план висуваються підходи, коли всі сторони людських взаємовідносин, їх культури розглядаються через конструювання оцінки місця, значення ролі соціально-культурних характеристик і особливостей жінки та чоловіка.
В Україні особливе місце в структурі жіночих об'єднань четвертої групи починають займати наукові центри гендерних досліджень. Вони акумулюють досвід участі жінок нарівні й разом з чоловіками у різних сферах суспільства та розробляють науково обґрунтовані програми підвищення їх соціального статусу. Поява таких наукових центрів була зумовлена відсутністю загальноосвітніх програм з жіночої проблематики, а також невизнаністю гендерних проблем у науковому середовищі. Саме жінкам-науковцям належала визначальна роль в усвідомленні важливості зміни соціально-політичного та економічного статусу жінок в українському суспільстві. Теоретичні розробки жінок-учених, що спрямовані на комплексний гендерний аналіз становища жінок і чоловіків, дослідження історично-обумовлених причин їхньої гендерної нерівності, вивчення гендерних проблем соціального буття стали основою для нового розуміння гендерних відносин у соціумі «українське громадянське суспільство».
Першим досвідом узагальнення наукових розробок з гендерної проблематики були науково-практичні конференції, проведені на базі Одеської державної академії харчових технологій «Жіночий рух в Україні: історія та сучасність» (1994) та «Жінки України: сучасний статус та перспективи» (1995). Заява учасників конференції на адресу Президента України, Голови Верховної Ради та Висновки і Рекомендації стали спробою комплексного розгляду проблем жінок в Україні, вказали на нагальну необхідність створення національного механізму забезпечення прав жінок, контролю за реалізацією державних програм, спрямованих на поліпшення їх становища.
Мережа наукових центрів вивчення жіночої та гендерної проблематики не є досить розгалуженою, оскільки потребує значного накопичення знань. Ефективність таких центрів можлива за умови, коли вони створюються у відповідності до наукових інтересів жінок. За таким принципом було створено у 1995 р. «Всеукраїнський центр інформації та соціально-економічної адаптації», який об'єднав учених з метою створення можливостей для зростання професійного рівня жінок у нових економічних умовах та сприяння соціально-економічній адаптації жінок у ринкову економіку країни.
Харківський центр гендерних досліджень об'єднав науковців, що вивчають філософський аспект місця і ролі жінки в суспільстві та філософські витоки фемінізму. Членкині центру започаткували практику виїзних гендерних шкіл в Україні, перше навчання у якій відбулося у травні 1997 р. у Форосі. До навчання у школі були запрошені вчені, викладачі Києва, Сум, Одеси, Дніпропетровська, Вінниці, які займаються жіночими та гендерними дослідженнями і здатні започаткувати та вдосконалювати гендерні програми у навчальних закладах, реально впливати на зміну гендерних відносин шляхом викладацької, виховної та громадської діяльності. Значний науковий інтерес представляють роботи центру: учбовий посібник «Теория и история феминизма» під редакцією І. Жерьобкіної (Харків, 1996 р.), монографія І. Жерьобкіної «Женское. Политическое. Бессознательное. Проблемы гендера и женское движение в Украине (Харків, 1996 р.), Гендерні дослідження (Випуск 1-3), колективна монографія «Femina Postsovietica. Украинская женщина в переходный период: от социальных движений к политике” (1999 р.).
В Україні особливе місце в структурі жіночих об'єднань четвертої групи починають займати наукові центри гендерних досліджень. Вони акумулюють досвід участі жінок нарівні й разом з чоловіками у різних сферах суспільства та розробляють науково обґрунтовані програми підвищення їх соціального статусу. Поява таких наукових центрів була зумовлена відсутністю загальноосвітніх програм з жіночої проблематики, а також невизнаністю гендерних проблем у науковому середовищі. Саме жінкам-науковцям належала визначальна роль в усвідомленні важливості зміни соціально-політичного та економічного статусу жінок в українському суспільстві. Теоретичні розробки жінок-учених, що спрямовані на комплексний гендерний аналіз становища жінок і чоловіків, дослідження історично-обумовлених причин їхньої гендерної нерівності, вивчення гендерних проблем соціального буття стали основою для нового розуміння гендерних відносин у соціумі «українське громадянське суспільство».
Першим досвідом узагальнення наукових розробок з гендерної проблематики були науково-практичні конференції, проведені на базі Одеської державної академії харчових технологій «Жіночий рух в Україні: історія та сучасність» (1994) та «Жінки України: сучасний статус та перспективи» (1995). Заява учасників конференції на адресу Президента України, Голови Верховної Ради та Висновки і Рекомендації стали спробою комплексного розгляду проблем жінок в Україні, вказали на нагальну необхідність створення національного механізму забезпечення прав жінок, контролю за реалізацією державних програм, спрямованих на поліпшення їх становища.
Мережа наукових центрів вивчення жіночої та гендерної проблематики не є досить розгалуженою, оскільки потребує значного накопичення знань. Ефективність таких центрів можлива за умови, коли вони створюються у відповідності до наукових інтересів жінок. За таким принципом було створено у 1995 р. «Всеукраїнський центр інформації та соціально-економічної адаптації», який об'єднав учених з метою створення можливостей для зростання професійного рівня жінок у нових економічних умовах та сприяння соціально-економічній адаптації жінок у ринкову економіку країни.
Харківський центр гендерних досліджень об'єднав науковців, що вивчають філософський аспект місця і ролі жінки в суспільстві та філософські витоки фемінізму. Членкині центру започаткували практику виїзних гендерних шкіл в Україні, перше навчання у якій відбулося у травні 1997 р. у Форосі. До навчання у школі були запрошені вчені, викладачі Києва, Сум, Одеси, Дніпропетровська, Вінниці, які займаються жіночими та гендерними дослідженнями і здатні започаткувати та вдосконалювати гендерні програми у навчальних закладах, реально впливати на зміну гендерних відносин шляхом викладацької, виховної та громадської діяльності. Значний науковий інтерес представляють роботи центру: учбовий посібник «Теория и история феминизма» під редакцією І. Жерьобкіної (Харків, 1996 р.), монографія І. Жерьобкіної «Женское. Политическое. Бессознательное. Проблемы гендера и женское движение в Украине (Харків, 1996 р.), Гендерні дослідження (Випуск 1-3), колективна монографія «Femina Postsovietica. Украинская женщина в переходный период: от социальных движений к политике” (1999 р.).
Новости загрузка новостей...