| Назва: | Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 84,62 KB |
| Скачувань: | 37 |
Надзвичайно важливою проблемою, яка гальмує розвиток жіночого руху є усвідомлення проблеми співвідношення державотворчих та жіночих питань. Деякі прихильниці жіночих організацій вважають, що жіноче «розкріпачення» є другорядним і мусить тимчасово підпорядкуватися єдиному невідкладному завданню - будівництву нової суверенної держави. Думка про те, що суспільство почне розв'язувати проблеми визволення жінки, утвердження гендерної рівності, аж тоді, коли побудова держави буде закінчена, явно свідчить про те, що гендерні проблеми заздалегідь приречені на безкінечне відкладення. Один напрямок діяльності не повинен виключати інший. Послідовність цих двох процесів з самого початку штучно встановлена. Жінка не має права відмовлятися від відстоювання власних інтересів, які б соціальні питання вона не вирішувала. Тут надзвичайно важливо нагадати, що становище жінки в суспільстві залежить від тих визначень, які діяльність жінок отримує в процесі суспільних відносин. Тільки через окремі сильні дієздатні жіночі організації жінки зможуть обстоювати свої права людини, здійснювати організований вплив на державні структури. Лише за умов взаємодії між самими неурядовими жіночими організаціями можлива цивілізована «жіноча політика» у країні. Отже жіночий рух України стоїть сьогодні перед визначенням:
• власного статусу та принципів діяльності неурядових жіночих організацій (НЖО) і координації дій всередині руху;
• принципів співпраці з іншими неурядовими організаціями, які здатні зрозуміти та оцінити всю важливість гендерних проблем, проблем жінок в Україні;
• принципів взаємодії неурядових жіночих організацій з державними структури щодо утвердження гендерної рівності, егалітаризму у всіх сферах суспільної діяльності, розвитку гендерної демократії.
VІ. ПРОБЛЕМИ ДІАЛОГУ, КООРДИНАЦІЇ В ЖІНОЧОМУ РУСІ
Як тільки жіночі організації розгорнули свою діяльність, постала проблема її координації. Вже 24-25 серпня 1992 р. в Києві відбулося спільне засідання жіночих громад, спілок та товариств, на якому була висунута ідея створення Української Жіночої Ради з метою об'єднання зусиль розрізнених жіночих організацій на виконання найважливіших суспільно-політичних завдань.
Протягом 1993 року це питання активно обговорювалося в жіночих організаціях України і стало центральним в роботі першого Всеукраїнського з'їзду жіночих організацій (1994 р.), який зібрав 400 делегаток з Луганщини і Житомирщини, Запоріжжя і Одещини, Чернігівщини і Буковини, Галичини і Автономної Республіки Крим. З'їзд висунув ідею створення Ради Жінок України, до якої входили б на асоційованих засадах представниці всіх жіночих організацій та прийняв звернення до жінок України, в якому зазначалась: «Від нас - матерів, учителів, хліборобів, робітниць, лікарів, від нас - українок та росіянок, польок та єврейок, від нас - віруючих та невіруючих, усіх сущих на цій землі залежить доля наших дітей, нашої держави! Тож забудьмо кривди, згуртуймося до спільної тяжкої будівничої роботи!»
Проблема об'єднання зусиль жіночих організацій активно обговорювалася на міжнародних конференціях “Жінка в державотворенні” (1993 р.) та «Жінка і демократія» (1995 р.). У Програмі Дій та Декларації, прийнятих на конференції у 1995 р., зокрема, зазначалося: «Сприяти консолідації зусиль при участі у вирішенні загальнонаціональних і глобальних проблем між національними та міжнародними жіночими організаціями. Задля цієї мети продовжити вивчення міжнародного досвіду виникнення і функціонування загальнонаціональних жіночих рад, активізувати роботу щодо пошуку спільних підходів і здійснення спільних дій для створення на взаємоузгоджених засадах Всеукраїнської Ради жіночих організацій і спільної розробки програми соціального захисту жінок».
Згодом «Союз Українок» запропонував створити Координаційну нараду жіночих організацій без структурної надбудови і з почерговим головуванням. З 1995 р. активну роль в консолідації організованого жіночого руху відіграє Всеукраїнське жіноче товариство імені О. Теліги. Зокрема, було проведено кілька консультацій з лідерами провідних жіночих організацій, опубліковані відповідні виступи в пресі, на радіо та телебаченні.
• власного статусу та принципів діяльності неурядових жіночих організацій (НЖО) і координації дій всередині руху;
• принципів співпраці з іншими неурядовими організаціями, які здатні зрозуміти та оцінити всю важливість гендерних проблем, проблем жінок в Україні;
• принципів взаємодії неурядових жіночих організацій з державними структури щодо утвердження гендерної рівності, егалітаризму у всіх сферах суспільної діяльності, розвитку гендерної демократії.
VІ. ПРОБЛЕМИ ДІАЛОГУ, КООРДИНАЦІЇ В ЖІНОЧОМУ РУСІ
Як тільки жіночі організації розгорнули свою діяльність, постала проблема її координації. Вже 24-25 серпня 1992 р. в Києві відбулося спільне засідання жіночих громад, спілок та товариств, на якому була висунута ідея створення Української Жіночої Ради з метою об'єднання зусиль розрізнених жіночих організацій на виконання найважливіших суспільно-політичних завдань.
Протягом 1993 року це питання активно обговорювалося в жіночих організаціях України і стало центральним в роботі першого Всеукраїнського з'їзду жіночих організацій (1994 р.), який зібрав 400 делегаток з Луганщини і Житомирщини, Запоріжжя і Одещини, Чернігівщини і Буковини, Галичини і Автономної Республіки Крим. З'їзд висунув ідею створення Ради Жінок України, до якої входили б на асоційованих засадах представниці всіх жіночих організацій та прийняв звернення до жінок України, в якому зазначалась: «Від нас - матерів, учителів, хліборобів, робітниць, лікарів, від нас - українок та росіянок, польок та єврейок, від нас - віруючих та невіруючих, усіх сущих на цій землі залежить доля наших дітей, нашої держави! Тож забудьмо кривди, згуртуймося до спільної тяжкої будівничої роботи!»
Проблема об'єднання зусиль жіночих організацій активно обговорювалася на міжнародних конференціях “Жінка в державотворенні” (1993 р.) та «Жінка і демократія» (1995 р.). У Програмі Дій та Декларації, прийнятих на конференції у 1995 р., зокрема, зазначалося: «Сприяти консолідації зусиль при участі у вирішенні загальнонаціональних і глобальних проблем між національними та міжнародними жіночими організаціями. Задля цієї мети продовжити вивчення міжнародного досвіду виникнення і функціонування загальнонаціональних жіночих рад, активізувати роботу щодо пошуку спільних підходів і здійснення спільних дій для створення на взаємоузгоджених засадах Всеукраїнської Ради жіночих організацій і спільної розробки програми соціального захисту жінок».
Згодом «Союз Українок» запропонував створити Координаційну нараду жіночих організацій без структурної надбудови і з почерговим головуванням. З 1995 р. активну роль в консолідації організованого жіночого руху відіграє Всеукраїнське жіноче товариство імені О. Теліги. Зокрема, було проведено кілька консультацій з лідерами провідних жіночих організацій, опубліковані відповідні виступи в пресі, на радіо та телебаченні.
Новости загрузка новостей...