| Назва: | Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 84,62 KB |
| Скачувань: | 37 |
Поки що не працює діалог жіночих організацій і жінок-депутатів. Утім, у цьому діалозі намітилися позитивні тенденції до взаєморозуміння. Так, якщо жінки-депутати Верховної Ради 12, 13 скликання не брали до уваги жіночий рух і самі виступили проти створення жіночої фракції, то жінки-депутати 14 скликання стали уважніші до діяльності жіночих організацій. Сьогодні майже кожна жінка-депутат відчує необхідність співпраці з жіночими організаціями, певною модою стало створення власних жіночих організації чи партій. Не можна однозначно оцінити цю тенденцію, яка має як позитивні, так і негативні сторони. І вже від самих жіночих організацій, від розмаху їх діяльності буде залежати результат цієї співпраці: чи буде сформований паритетний діалог, чи організації стануть інструментом для жінок-політиків у досягненні їх власного політичного олімпу.
Забезпечення рівності неможливе без діалогу політичних партій та жіночих організацій. Такий альянс надзвичайно важливий для виховання жінок-політиків. Причому, незалежно від того, яку партію для своєї політичної діяльності обирає жінка. Люди з різним політичним досвідом і різними переконаннями можуть бути прекрасними колегами й соратниками. Втім, для жінок-політиків аксіомою мають бути три правила. По-перше, жінка повинна бути політично активна в політичній партії; по-друге, вона має бути активним учасником жіночого руху; по-третє, обов'язковим правилом є організація власної кампанії під час виборів. Коли жіночі групи, комітети всередині партій входять складовою частиною до потужного жіночого руху, працюють, так би мовити, “під парасолькою” жіночих організацій, - це важлива умова для успішної кар'єри жінки-політика. Надзвичайно ефективним є широке громадське об'єднання, передвиборча коаліція жіночих організацій і жінок-політиків, але, на жаль, ідея такої коаліція поки що не реалізується жіночими організаціями. Втім, сьогодні ми маємо приклади формування жіночих осередків при партіях, що дозволяє говорити про існування партійно-орієнтованої моделі жіночих організацій. Так, при Ліберальній партії України працює Ліберальний комітет жінок, який має свій статут і підпорядковується партійним програмним документам. З вересня 1996 р. при Християнсько-Демократичній партії України діє Жіноча Громада, яка, крім того, у статусі спостерігача входить у Європейський союз жінок. Одну із партій національно-радикального спрямування, яка з 1993 р. перенесла свою діяльність на терени України - Конгрес українських націоналістів, очолює Ярослава Стецько. При партії на основі ідеології національного патріотизму створена жіноча референтура (філія) - Всеукраїнська ліга українських жінок, що діє як культурно-просвітницька громадська організація. При Народно-демократичній партії працює Всеукраїнське народно-демократичне жіноче об'єднання “Дія”. Всеукраїнське громадське об'єднання жінок республіканок створене при Республіканській Християнській Партії.
Останні роки, особливо перед виборами 1998 р. і після них, учасниці неурядових жіночих організацій все ширше стали використовувати політичну риторику, значно швидше втягуються в політичне життя. Стрімку політизацію молодого ще руху, перед яким стоїть багато соціальних завдань, можна пояснити кількома причинами:
По-перше, цілком припустимо, що ця щойно сформована соціальна сила відчуває незручності від самостояння і прагне повернутися “під дах” державної влади або хоча б прилучитися до нього.
По-друге, цілком виправдано виглядають і ті аргументи, які самі учасниці жіночого руху використовують для пояснення своїх політичних домагань. Вони наполягають на тому, що комусь, врешті, слід взяти на себе відповідальність за лобіювання соціальних інтересів українських жінок у політиці й представляти інтереси жінок при розробці законодавчих актів. І краще, якщо це зроблять представниці неурядового жіночого руху.
По-третє, політичні партії і в своїх програмних документах, і в періоди передвиборчих кампаній довели своє нехтування жіночими та гендерними проблемами. Отож жінки, через свій власний негативний досвід співпраці з політичними партіями, жіночими організаціями, усвідомлювали, що жіночі права можуть відстоювати тільки жіночі неурядові організації або ж жіночі партії.
Як намагання зайняти місце у владних структурах ми розцінюємо створення політичної партії «Жінки України» (ПаЖУ). Установчий з'їзд ПаЖУ відбувся 18 січня 1997 р. у Києві. Згідно з програмою, діяльність партії спрямована на політизацію українського жіночого руху та перетворення ПаЖУ в центристську партію парламентського типу. Відсутність партійного досвіду, нечисленність партійного представництва, відсутність впливу в суспільно-політичному житті не дозволили партії досягнути поставленої мети - стати парламентською. Центральна виборча комісія (грудень 1997 р.) відмовила у реєстрації партійного списку кандидатів у народні депутати від партії «Жінки України» і таким чином позбавила права бути суб'єктом парламентських виборів 1998 р.
Забезпечення рівності неможливе без діалогу політичних партій та жіночих організацій. Такий альянс надзвичайно важливий для виховання жінок-політиків. Причому, незалежно від того, яку партію для своєї політичної діяльності обирає жінка. Люди з різним політичним досвідом і різними переконаннями можуть бути прекрасними колегами й соратниками. Втім, для жінок-політиків аксіомою мають бути три правила. По-перше, жінка повинна бути політично активна в політичній партії; по-друге, вона має бути активним учасником жіночого руху; по-третє, обов'язковим правилом є організація власної кампанії під час виборів. Коли жіночі групи, комітети всередині партій входять складовою частиною до потужного жіночого руху, працюють, так би мовити, “під парасолькою” жіночих організацій, - це важлива умова для успішної кар'єри жінки-політика. Надзвичайно ефективним є широке громадське об'єднання, передвиборча коаліція жіночих організацій і жінок-політиків, але, на жаль, ідея такої коаліція поки що не реалізується жіночими організаціями. Втім, сьогодні ми маємо приклади формування жіночих осередків при партіях, що дозволяє говорити про існування партійно-орієнтованої моделі жіночих організацій. Так, при Ліберальній партії України працює Ліберальний комітет жінок, який має свій статут і підпорядковується партійним програмним документам. З вересня 1996 р. при Християнсько-Демократичній партії України діє Жіноча Громада, яка, крім того, у статусі спостерігача входить у Європейський союз жінок. Одну із партій національно-радикального спрямування, яка з 1993 р. перенесла свою діяльність на терени України - Конгрес українських націоналістів, очолює Ярослава Стецько. При партії на основі ідеології національного патріотизму створена жіноча референтура (філія) - Всеукраїнська ліга українських жінок, що діє як культурно-просвітницька громадська організація. При Народно-демократичній партії працює Всеукраїнське народно-демократичне жіноче об'єднання “Дія”. Всеукраїнське громадське об'єднання жінок республіканок створене при Республіканській Християнській Партії.
Останні роки, особливо перед виборами 1998 р. і після них, учасниці неурядових жіночих організацій все ширше стали використовувати політичну риторику, значно швидше втягуються в політичне життя. Стрімку політизацію молодого ще руху, перед яким стоїть багато соціальних завдань, можна пояснити кількома причинами:
По-перше, цілком припустимо, що ця щойно сформована соціальна сила відчуває незручності від самостояння і прагне повернутися “під дах” державної влади або хоча б прилучитися до нього.
По-друге, цілком виправдано виглядають і ті аргументи, які самі учасниці жіночого руху використовують для пояснення своїх політичних домагань. Вони наполягають на тому, що комусь, врешті, слід взяти на себе відповідальність за лобіювання соціальних інтересів українських жінок у політиці й представляти інтереси жінок при розробці законодавчих актів. І краще, якщо це зроблять представниці неурядового жіночого руху.
По-третє, політичні партії і в своїх програмних документах, і в періоди передвиборчих кампаній довели своє нехтування жіночими та гендерними проблемами. Отож жінки, через свій власний негативний досвід співпраці з політичними партіями, жіночими організаціями, усвідомлювали, що жіночі права можуть відстоювати тільки жіночі неурядові організації або ж жіночі партії.
Як намагання зайняти місце у владних структурах ми розцінюємо створення політичної партії «Жінки України» (ПаЖУ). Установчий з'їзд ПаЖУ відбувся 18 січня 1997 р. у Києві. Згідно з програмою, діяльність партії спрямована на політизацію українського жіночого руху та перетворення ПаЖУ в центристську партію парламентського типу. Відсутність партійного досвіду, нечисленність партійного представництва, відсутність впливу в суспільно-політичному житті не дозволили партії досягнути поставленої мети - стати парламентською. Центральна виборча комісія (грудень 1997 р.) відмовила у реєстрації партійного списку кандидатів у народні депутати від партії «Жінки України» і таким чином позбавила права бути суб'єктом парламентських виборів 1998 р.
Новости загрузка новостей...