| Назва: | Історичний аспект ядерного чинника у міжнародних відносинах |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 9,56 KB |
| Скачувань: | 16 |
- Віденська система міжнародних відносин - 1815-1918 роки (1914-1918 роки - Перша світова війна і перша глобальна геополітична криза за її наслідками, зародження зброї масового знищення, уведення обмежень щодо застосування зброї масового знищення, війни за своїм характером - війни на знищення).
- Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин - 1918-1945 роки (1938-1945 роки - Друга світова війна та геополітична криза за її наслідками, вдосконалення зброї масового знищення, поява ядерної зброї, війни за своїм характером - війни на знищення).
- Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин - 1945-1991 роки (чергова світова війна розглядається лише гіпотетично, зброя масового знищення постала глобальною проблемою людства, котре намагається її мінімізувати, війни за масштабом та характером істотно змінилися, відбувся перехід від воєн на знищення до воєн за комунікації).
Ретроспективний огляд перших трьох вражає разючою закономірністю. Перша проіснувала 167 років і була зруйнована за наслідками наполеонівських воєн. Наступна система міжнародних відносин проіснувала 103 роки і також була зруйнована за наслідками Першої в історії людства світової війни (безпрецедентної на той час за масштабністю, жорстокістю бойових дій та кровопролиття). Чергова система міжнародних відносин проіснувала 27 років і знову зазнала руйнації за наслідками чергової світової війни. Проте Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин проіснувала 46 років, а її руйнація, хоча і викликала наступну глобальну геополітичну кризу, але не призвела до чергової світової війни. Глобальна війна не відбулася, логіка попередніх систем не спрацювала.
Серед сучасних дослідників існують різні думки щодо першопричин цього явища [9, 167]. Проаналізувавши їх, можна зробити наступний висновок, що це сталося через те, що саме ядерний чинник у світовій політиці був першопричиною такого явища, а інші були або похідними від нього, або доповнювали його.
Загальна гуманізація міжнародних відносин - явище досить відносне і не заважає воєнно-політичним силам за наявності політичної волі переступити ядерну межу. Розвиток міжнародного права та встановлення правил гри - явище не нове і має підпорядкований до ядерної загрози характер, а тому може розглядатись як спроба мінімізації ризиків, що притаманні ядерному протистоянню і ніяк не вирішує проблему. Розвиток світового господарства як взаємопов'язаного механізму - також не нове явище, причому не усувало війни минулого, хоча неможливо ігнорувати факт утворення світової економічної системи і, як наслідок, виникнення ситуації з глобальною економічною взаємозалежністю. Створення переговорних механізмів не є чимось новим. Більше того, за умов відсутності у переговорних механізмів спроможності до адекватного реагування на обставини, що складаються, та здатності до адекватного регулювання міждержавних відносин, цей чинник може відігравати і роль дестабілізуючого фактора (переговорні механізми, які діяли в світовій політиці ЯП СМВ, спиралися на принципи та норми цієї системи, а тому з руйнацією системи мали бути уточненими та скорегованими, щоб у процесі трансформації в наступну систему відігравати, узгоджуючу, а отже, стабілізуючу роль).
Таким чином, ядерна зброя виявилась ефективним засобом підтримання стабільності системи міжнародних відносин, що була заснована на основі балансу сил, і буде зберігати своє значення за умов нестабільного міжнародного середовища. Історія засвідчила, що поки у світовій політиці існує силове поле змагань за досягнення власних (інколи не узгоджених з іншими) інтересів суб'єктів міжнародних відносин, доти необхідно буде мати стабілізатор гарантованого принципу дії. І ядерний чинник засвідчив своє стабілізуюче значення, альтернативи йому не існувало.
По-перше, це стосується міжнародної політики досягнення політичного примирення між Заходом та Сходом та (як пропонувала група провідних західних політиків і політологів, і передусім Р.Макнамара).
Але історична взаємодія суб'єктів світової політики свідчила, що світова політика продовжувала залишатися клубком протиріч міжнародних політик окремих держав. Отже, досягнення політичного примирення між Заходом та Сходом було необхідне, але досить проблематичне, оскільки західний світ найбільше турбувала ядерна зброя СРСР (кількість, якість, націлювання), а не проблеми його внутрішнього становища. І цілком логічним виглядало припущення, що саме проблема ядерної зброї СРСР на території нових незалежних держав, що активно зароджувалися, буде питанням №1 у світовій політиці найближчого майбутнього. Політичне примирення між Заходом та Сходом зовсім не означає сприйняття (визнання та інтеграцію у світову спільноту) нових незалежних держав. А тому питання ядерної спадщини СРСР носитиме для цих держав доленосний характер. США (як і будь-яка інша ядерна держава) зроблять усе можливе і неможливе, щоб на політичній карті світу не виникла нова ядерна держава.
- Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин - 1918-1945 роки (1938-1945 роки - Друга світова війна та геополітична криза за її наслідками, вдосконалення зброї масового знищення, поява ядерної зброї, війни за своїм характером - війни на знищення).
- Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин - 1945-1991 роки (чергова світова війна розглядається лише гіпотетично, зброя масового знищення постала глобальною проблемою людства, котре намагається її мінімізувати, війни за масштабом та характером істотно змінилися, відбувся перехід від воєн на знищення до воєн за комунікації).
Ретроспективний огляд перших трьох вражає разючою закономірністю. Перша проіснувала 167 років і була зруйнована за наслідками наполеонівських воєн. Наступна система міжнародних відносин проіснувала 103 роки і також була зруйнована за наслідками Першої в історії людства світової війни (безпрецедентної на той час за масштабністю, жорстокістю бойових дій та кровопролиття). Чергова система міжнародних відносин проіснувала 27 років і знову зазнала руйнації за наслідками чергової світової війни. Проте Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин проіснувала 46 років, а її руйнація, хоча і викликала наступну глобальну геополітичну кризу, але не призвела до чергової світової війни. Глобальна війна не відбулася, логіка попередніх систем не спрацювала.
Серед сучасних дослідників існують різні думки щодо першопричин цього явища [9, 167]. Проаналізувавши їх, можна зробити наступний висновок, що це сталося через те, що саме ядерний чинник у світовій політиці був першопричиною такого явища, а інші були або похідними від нього, або доповнювали його.
Загальна гуманізація міжнародних відносин - явище досить відносне і не заважає воєнно-політичним силам за наявності політичної волі переступити ядерну межу. Розвиток міжнародного права та встановлення правил гри - явище не нове і має підпорядкований до ядерної загрози характер, а тому може розглядатись як спроба мінімізації ризиків, що притаманні ядерному протистоянню і ніяк не вирішує проблему. Розвиток світового господарства як взаємопов'язаного механізму - також не нове явище, причому не усувало війни минулого, хоча неможливо ігнорувати факт утворення світової економічної системи і, як наслідок, виникнення ситуації з глобальною економічною взаємозалежністю. Створення переговорних механізмів не є чимось новим. Більше того, за умов відсутності у переговорних механізмів спроможності до адекватного реагування на обставини, що складаються, та здатності до адекватного регулювання міждержавних відносин, цей чинник може відігравати і роль дестабілізуючого фактора (переговорні механізми, які діяли в світовій політиці ЯП СМВ, спиралися на принципи та норми цієї системи, а тому з руйнацією системи мали бути уточненими та скорегованими, щоб у процесі трансформації в наступну систему відігравати, узгоджуючу, а отже, стабілізуючу роль).
Таким чином, ядерна зброя виявилась ефективним засобом підтримання стабільності системи міжнародних відносин, що була заснована на основі балансу сил, і буде зберігати своє значення за умов нестабільного міжнародного середовища. Історія засвідчила, що поки у світовій політиці існує силове поле змагань за досягнення власних (інколи не узгоджених з іншими) інтересів суб'єктів міжнародних відносин, доти необхідно буде мати стабілізатор гарантованого принципу дії. І ядерний чинник засвідчив своє стабілізуюче значення, альтернативи йому не існувало.
По-перше, це стосується міжнародної політики досягнення політичного примирення між Заходом та Сходом та (як пропонувала група провідних західних політиків і політологів, і передусім Р.Макнамара).
Але історична взаємодія суб'єктів світової політики свідчила, що світова політика продовжувала залишатися клубком протиріч міжнародних політик окремих держав. Отже, досягнення політичного примирення між Заходом та Сходом було необхідне, але досить проблематичне, оскільки західний світ найбільше турбувала ядерна зброя СРСР (кількість, якість, націлювання), а не проблеми його внутрішнього становища. І цілком логічним виглядало припущення, що саме проблема ядерної зброї СРСР на території нових незалежних держав, що активно зароджувалися, буде питанням №1 у світовій політиці найближчого майбутнього. Політичне примирення між Заходом та Сходом зовсім не означає сприйняття (визнання та інтеграцію у світову спільноту) нових незалежних держав. А тому питання ядерної спадщини СРСР носитиме для цих держав доленосний характер. США (як і будь-яка інша ядерна держава) зроблять усе можливе і неможливе, щоб на політичній карті світу не виникла нова ядерна держава.
Новости загрузка новостей...