1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Відразу після утворення Радянського Союзу більшовицька партія проголосила політику “Коренізації”, яка передбачала залучення представників коріних національностей до компартії та державного апарату, застосування національних мов у партійній роботі, адміністрації, освіті, книжковому видавництві, пресі. Український варіант цієї політики увійшов до історії під назвою “українізація”.

Як і НЕП, це був вимушений компроміс. Формальним початком українізації можна вважати декрет раднаркому УРСР 27 липня 1923 р. “Про заходи у справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ” і декрет Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету та Раднаркому “Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови” 1 серпня того ж року.

Центром українізації став наркомат освіти, який очолював Олександр Шумський, а після його усунення 1927 р. - Микола Скрипник. Завдяки їхнім зусиллям швидкими темпами відбувалась українізація освіти. У 1929 році в УРСР діяло 80% шкіл, понад 2/3 технікумів і 30% інститутів з українською мовою навчпння.

Наприкінці 20-х років у внутрішіній політиці СРСР відбувся різкий поворот. Правляча верхівка ВКП(б) на чолі з Й.Сталіним зміцнила позиції і вже не потребувала компромісів для збереження власного панування.

Індустриалізація мала неодназначні наслідки для України. Позитивним було те, що вона:

- з аграрної республіки перетворилася в індустріальну;

- пройшов процес урбенізації;

- сформувався національний український робітничий клас і технічна інтелігенція.

Але все це досягнуто для народу України надто дорогою ціною:

були одержані кошти на індустріалізацію (для чого було поневолено село);

була створена атмосфера напруження, яка породила масові репресії;

ліквідовано НЕП і запроводжено командно-адміністративну систему в економіці, що сприяло остаточному утвердженню тоталітаризму;

знищено рештки економічної самостійності України.

Колективізація супроводжувалася кампанією “ліквідації куркульства як класу”. Куркулями оголошували найбільш працьовитих і підприємливих сільських господарів. Усього за роки колективізації в Україні експропрійовано до 200 тис. селянських господарств.

Колективізація здійснювалася ударними темпами. У 1927 р. різні форми колгоспів об'єднували трохи більше 1% селянських господарств. У 1933 р. в Україні було колективізовано 70% господарств, а в липні 1935 р. - вже 93% господарств входили до колгоспів, яким належало 98% посівних площ.

У 1932 -1933 рр. Український народ пережив найстрашнішу трагедію у своїй історії - штучний голодомор. Організовуючи штучний голодомор, сталінське керівництво переслідувало подвійну мету: покарати селянство як клас за опір колективізації; ослабити саме українське селянство як соціальну базу національно-визвольного руху. Надумку С.Кульчицького, прямі втрати від голодомору 1933 р. становлять від 3 до 3,5 млн осіб. Повні втрати (з урахуванням зниження народжуваності) від 4,3 до 5 млн.

Ця трагедія залишила глибокий слід у психології людей. У їхніх душах надовго поселився страх, а страх перед владою - невід'ємна ознака тоталітарного режиму. На створення атмосфери страху та абсолютної покори був спрямований і масовий терор 30-х років. Починаючи з 1929 р., репресії трьома хвилями прокотилися по Україні:

1929 - 1931 рр. - примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація Української автокефальної православної церкви, сфабрикований процес “Спілки визволення України”;

1932 - 1934 рр. - голодомор, постишевський терор, так звана “кіровська” хвиля;

1936 - 1938 рр. - “єжовщина”, або “Великий терор”.

Тоталітарная централізація держави супроводжувалася знищенням будь-якої національної самобутності, та фактичним відродженням русифікаторської політики в Україні. Усунення М.Скрипника з посади наркома освіти ознаменувало кінець політики українізації. Пошуки “націоналістів”, “ворогів народу” призвели до загибелі багатьох діячів культури.

У 30-ті рр. По суті були ліквідовані всі паростки національної незалежності України як національної держави. В новому варіанті російської імперії під назвою СРСР Українська РСР стала фактично безправною провінцією, позбавленою навіть тієї крихти самостійності, яку мала в перші роки радянської влади.

Друга світова війна поставила українців у безпросвітне становище. Німецькі війська окупували всю українську землю, на західних і на східних її територіях розпочався терор. Шеф СС Генріх Гіммлер проголосив політику знищення “біологічної сили українців”, перетворення України в аграрну провінцію для постачання Німеччині продовольства.

Проводились масові розстріли мирного населення, зокрема єврейської національності, учасників українського руху опору, полонених. На території України було знищено близько 3 млн 200 тис. мирних жителів. Тут виявлено майже 200 місць масових страт населення. 180 концтаборів смерті, 50 гетто. До Німеччини вивезено близько 2 млн 250 тис. осіб. В україні готувався “життєвий простір” для 25 млн німецьких колоністів.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11