| Назва: | Легітимність влади |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 10,25 KB |
| Скачувань: | 77 |
Іноді хоризма пов'язана з тривалістю перебування на чолі держави. Для зміцнення хоризматичної влади в багатьох країнах використовуються різноманітні паради, демонстрації та інші заходи.
Правничо-раціональна легітимність випливає з визнання суспільством політичних дій у рамках існуючої системи права.
Раціонально-цільова легітимність виходить з переконання, що політична система лише тоді є сприятливою і гідною підтримки, коли вона забезпечує виконання поставлених цілей.
Цей тип є найбільш поширеними в сучасному світі, особливо в демократичних країнах. Населення підтримує або не підтримує існуючу владу, спираючись на власне оцінювання заходів цієї влади. Не лозунги та обіцянки, а практична робота органів державної влади є основою раціонально-цільової легітимності.
Існує декілька засобів раціональної легітимності. Важливим спосорбом легітимності є референдум - голосування громадян з приводу певного питання. Існує декілька види референдумів, однак для легітимності має значення лише вирішаючий та консультативний референдуми. Щоб бути легітимним, референдум в більшості країн передбачає участь більшості населення. Велике значення також мають вибори уряду чи керівника держави.
На міжнародній арені засобом легітимності може бути міжнародно-правове визнання держави та уряду.
У другій половині ХХ ст. розповсюдження отримала організація “круглих столів”, на яких колишнім колоніям надавалась незалежність або при переході тоталітарних держав до нового устрою.
Формою раціонально-цільової легітимності може бути суспільний договір. Він не має юридичної сили, однак за певних умов може стати доброю основою легітимності державної влади.
Існують й інші засоби легітимації державної влади: суспільна незалежна експертиза, конституціональний договір та ін. Усі ці заходи роблять державну владу відкритою для народу. Незалежно від засобу раціонально-цільової легітимності головне значення має змістовна сторона. Легітимність влади, насамперед, залежить від її практичної діяльності та її внутрішньої та зовнішньої політики.
Соціально-евдемонічна легітимність полягає у здатності політичної системи забезпечити населенню високий рівень життя і створити ілюзію її піклування про добробут народу.
Національно-патриотична легітимність визначає національні символи, ритуали, міфи, успадковані від попередніх національно-державних утворень.
Легітимність на засадах участі передбачає обґрунтування ідеологією і практикою існуючої політичної системи, необхідності широкої участі громадян у діяльності політичних інститутів і їхню віру в можливість впливати на владу.
Проте, жодна легітимна система не ґрунтується на якомусь одному виді легітимності, а поєднує, як правило, декілька. Підкреслюючи важливу роль легітимності у забезпеченні функціонування влади, треба зазначити, що сучасні тоталітарні режими зберігали владу не на підставі легітимності, а на підставі тотальної ідеології та поліцейського терору. Деякі режими, особливо в країнах третього світу, тримаються на кланових зв'язках керівників і керованих.
Слід зауважити, що сучасні типи легітимності переважно ґрунтуються на раціональних основах, тобто у масовій свідомості домінують ті, які передбачають визнання влади в силу конституцій і законів, а також в її здатності виконувати свої функції й віру в те, що характер влади і соціальні наслідки її управлінського впливу цілком залежать від громадян.
З позиції парадигми суспільної угоди, яка представлена ліберальними, і неоліберальними концепціями, влада розглядається в плюралістичному аспекті як множинність владних суб'єктів, котрі в правових рамках розподіляють владу через узгодження правових інтересів.
Три парадигми інтерпретації політичної влади показують, що вони органічно пов'язані між собою і домінування однієї з них завжди обумовлено типом політичного режиму, рівнем політичної культури, масштабом і темпами модернізаційних перетворень.
Легалізація державної влади, нерозривно пов'язана з процедурами наділення владою її носіїв, здійснюється по-різному в умовах різних форм правління державного режиму. В сучасному світі прийнято розрізняти дві основні форми правління: монархію та республіку.
Легалізація монархії як форми правління та монарха як голову держави коріниться не у факті вибору останнього, а в історичних традиціях, харизмі, що затверджено в конституціях, законах про успадкування влади. Монархії мають неоднакові форми правління з різними процедурами легалізації органів державної влади.
В абсолютних монархіях уся влада належить королю. Навіть якщо деякі монархи дарують конституцію, вся влада залишається у нього.
В дуалістичній монархії існує конституція, прийнята з участю представників народу, а іноді парламентом. легалізація спирається на конституцію, походить від народу. Уряд, однак, залежить від короля.
Правничо-раціональна легітимність випливає з визнання суспільством політичних дій у рамках існуючої системи права.
Раціонально-цільова легітимність виходить з переконання, що політична система лише тоді є сприятливою і гідною підтримки, коли вона забезпечує виконання поставлених цілей.
Цей тип є найбільш поширеними в сучасному світі, особливо в демократичних країнах. Населення підтримує або не підтримує існуючу владу, спираючись на власне оцінювання заходів цієї влади. Не лозунги та обіцянки, а практична робота органів державної влади є основою раціонально-цільової легітимності.
Існує декілька засобів раціональної легітимності. Важливим спосорбом легітимності є референдум - голосування громадян з приводу певного питання. Існує декілька види референдумів, однак для легітимності має значення лише вирішаючий та консультативний референдуми. Щоб бути легітимним, референдум в більшості країн передбачає участь більшості населення. Велике значення також мають вибори уряду чи керівника держави.
На міжнародній арені засобом легітимності може бути міжнародно-правове визнання держави та уряду.
У другій половині ХХ ст. розповсюдження отримала організація “круглих столів”, на яких колишнім колоніям надавалась незалежність або при переході тоталітарних держав до нового устрою.
Формою раціонально-цільової легітимності може бути суспільний договір. Він не має юридичної сили, однак за певних умов може стати доброю основою легітимності державної влади.
Існують й інші засоби легітимації державної влади: суспільна незалежна експертиза, конституціональний договір та ін. Усі ці заходи роблять державну владу відкритою для народу. Незалежно від засобу раціонально-цільової легітимності головне значення має змістовна сторона. Легітимність влади, насамперед, залежить від її практичної діяльності та її внутрішньої та зовнішньої політики.
Соціально-евдемонічна легітимність полягає у здатності політичної системи забезпечити населенню високий рівень життя і створити ілюзію її піклування про добробут народу.
Національно-патриотична легітимність визначає національні символи, ритуали, міфи, успадковані від попередніх національно-державних утворень.
Легітимність на засадах участі передбачає обґрунтування ідеологією і практикою існуючої політичної системи, необхідності широкої участі громадян у діяльності політичних інститутів і їхню віру в можливість впливати на владу.
Проте, жодна легітимна система не ґрунтується на якомусь одному виді легітимності, а поєднує, як правило, декілька. Підкреслюючи важливу роль легітимності у забезпеченні функціонування влади, треба зазначити, що сучасні тоталітарні режими зберігали владу не на підставі легітимності, а на підставі тотальної ідеології та поліцейського терору. Деякі режими, особливо в країнах третього світу, тримаються на кланових зв'язках керівників і керованих.
Слід зауважити, що сучасні типи легітимності переважно ґрунтуються на раціональних основах, тобто у масовій свідомості домінують ті, які передбачають визнання влади в силу конституцій і законів, а також в її здатності виконувати свої функції й віру в те, що характер влади і соціальні наслідки її управлінського впливу цілком залежать від громадян.
З позиції парадигми суспільної угоди, яка представлена ліберальними, і неоліберальними концепціями, влада розглядається в плюралістичному аспекті як множинність владних суб'єктів, котрі в правових рамках розподіляють владу через узгодження правових інтересів.
Три парадигми інтерпретації політичної влади показують, що вони органічно пов'язані між собою і домінування однієї з них завжди обумовлено типом політичного режиму, рівнем політичної культури, масштабом і темпами модернізаційних перетворень.
Легалізація державної влади, нерозривно пов'язана з процедурами наділення владою її носіїв, здійснюється по-різному в умовах різних форм правління державного режиму. В сучасному світі прийнято розрізняти дві основні форми правління: монархію та республіку.
Легалізація монархії як форми правління та монарха як голову держави коріниться не у факті вибору останнього, а в історичних традиціях, харизмі, що затверджено в конституціях, законах про успадкування влади. Монархії мають неоднакові форми правління з різними процедурами легалізації органів державної влади.
В абсолютних монархіях уся влада належить королю. Навіть якщо деякі монархи дарують конституцію, вся влада залишається у нього.
В дуалістичній монархії існує конституція, прийнята з участю представників народу, а іноді парламентом. легалізація спирається на конституцію, походить від народу. Уряд, однак, залежить від короля.
Новости загрузка новостей...