1 2 3 4 5

Сьогоднішні вітчизняні дослідники дуже детально вивчають геополітичний фокус, який дозволяє більш-менш адекватно описувати історію до середини ХХ століття. Але далі розгляд подій в геополітичному фокусі не є адекватним. Накладення одна на одну регіональних структур різних фокусів: геополітичного, геоекономічного і геокультурного - дає можливість представникам кожного з фокусів інтерпретувати світ усередині своєї регіональної структури. І вибір тієї або іншої структури пов'язаний з вибором онтологічної моделі поведінки в тій або іншій епосі: попередньої, теперішньої або майбутньої. В ідеалі, історичний суб'єкт повинен одночасно забезпечувати суб'єктність та лідерство в кожному фокусі. Однак слабкі за цілями, нерефлексивні і малокомпетентні еліти не здатні до складних уявлень. Вони, як правило, прагнуть до спрощень, результатом чого є одномірні доктрини і стратегії, зокрема що стосується регіонів.

Тому в геополітичному фокусі варто розрізняти глобальний рівень, регіональний (декілька країн), національний та субрегіональний. Те, що в нас називається регіонами країни, насправді є субрегіональним рівнем бачення світових геополітичних процесів. Необхідно оперувати зонами поширення інфраструктур (вузлами та локусами), якщо ми хочемо хоча б що-небудь зрозуміти відносно геоекономічного фокусу сьогодення. Більше того, необхідно оперувати цивілізаційними процесами взаємопов'язаного поширення мови-культури-технологій-етик у віртуальних просторах - через телебачення, радіо, Інтернет, комп'ютерні ігри та рекламу, - якщо ми хочемо зрозуміти, де формуються нові геокультурні реальності. При цьому слід пам'ятати, що домінуючим фактором регіоналізації сьогодні є не геополітичні умови, а геоекономічні - інфраструктурне зонування світу.

Таким чином, регіоналізація відбувається не тільки як об'єктивний процес, а, значною мірою, як суб'єктивний. Тобто регіоналізація залежить від того, носієм яких уявлень є національна еліта країни (в позиції регіональної, національної та субрегіональної), чи є у неї геоекономічні стратегії, чи розвиваються геокультурні уявлення.

Україна в процесах регіоналізації світу

У радянські часи Україна була менш провінцією, ніж зараз, оскільки ми були причетні до цивілізаційного проекту. Хоча й неуспішного, але загальноцивілізаційного. Внутрішнє протистояння з радянським режимом у душі кожної людини породжувало опір і енергетику подолання бар'єрів. Сьогодні провінціалізм зведений у ранг державної політики суверенітету.

Проект «незалежність» виявився зведеним до трьох складових - росту добробуту окремих громадян (олігархізація), боротьби за українську мову (українізація) і торгівлі геополітичним положенням (гра на протиріччях між Європою, США і Росією).

Олігархізація була наслідком того способу і тих мотивів, завдяки яким незалежність України відбулася. Ніякого свідомого вибору державного проекту для більшості української еліти не було. Була примітивна оптова угода по утилізації збиткового підприємства «Україна», коли його здобувають цілком, поділяють на частини і збувають. Якби в тодішньої бюрократичної навколобізнесової еліти цього мотиву не було, незалежність не відбулася б. Те, що ідеалісти-політики цього не розуміють, намагаючись приписати заслугу здобуття незалежності собі, - проблема, з якою їм ще доведеться зіштовхнутися, якщо їхній представник стане президентом.

Кілька родин, побачивши можливість отримати оптом політичний контроль над територією, протягом десяти років по тому зберігали цей контроль над збитковою в економічному плані територією. Для самозбереження на продаж пішов спочатку ядерний статус, потім стратегічні бомбардувальники, інфраструктура, далі - стратегічні підприємства південних і східних регіонів, потім пішла здача частин території. У формі ЄЕП поставлене питання про часткову здачу в оренду суверенітету країни. І тут немає ніякої змови або зрадництва - усе відбувається гласно, привселюдно, при повній нездатності що-небудь змінити з боку ідеалістів-політиків та суспільства. В цьому контексті поділ держави на регіони сьогодні - лише спосіб передпродажної підготовки країни.

Разом з тим у загальноцивілізаційному плані в української мови немає майбутнього. Існують такі ніші для мов - китайської (ієрогліфічна мова), санскриту (ідеально логічно і структурно побудована мова), англійської (мова міжнаціонального спілкування). Можливо збережуться спеціальні мови - латина для медиків, французька для кулінарів і т.п. У російської й української немає ніш, і носії цих мов їх не створюють.

1 2 3 4 5