| Назва: | Політичний маркетинг |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 12,26 KB |
| Скачувань: | 79 |
Таким чином, царина, предмет досліджень у межах політичного маркетингу - не лише виборчі кампанії (на жаль, переважна більшість фахівців практично ототожнюють політичний маркетинг і вибори), а й, зокрема, організація масових політичних та освітніх кампаній; організація пропагандистської роботи; організація процесів лобіювання; підготовка й реалізація різноманітних спецпроектів; робота із політичними партіями і громадськими організаціями та багато чого іншого, чим сьогодні мимохідь займаються українські соціологи.
Кажучи про участь соціологів у виборчих кампаніях, найчастіше зводять їхню мотивацію суто до заробляння грошей. При цьому нерідко між рядків звучить певний "радянський" підтекст: мовляв, погано це - займатися заробітчанством, краще працювати на громадських засадах або займатися суто теоретичними пошуками. Звісно, за умов ринкової економіки таке ставлення до роботи представників науки, яка задекларувала свій прикладний характер, не витримує жодної критики. Інша річ - що вважати чесним "соціологічним" заробітком, а що заробітком піарівським, який нерідко балансує "на межі фолу" з огляду на дотримання законодавчих норм і вимог етики (про це ми скажемо далі).
Існують, інші мотиви активної участі соціологів у виборчих кампаніях. Перший із них - затребуваність спеціаліста-соціолога з боку політичних партій і кандидатів. Справжньою піснею лунають запрошення соціологам, коли політик говорить: "Без Вас, Ваших досліджень ми практично не можемо ефективно організувати виборчу кампанію!". І це правда: як розробити нормальну виборчу програму, не опитавши населення округу? Як працювати над іміджем, якщо не знаєш, якому депутатові або якій партії населення віддає перевагу? Як визначити необхідність подальшої участі в кампанії, не діставши від соціологів прогнозу щодо шансів кандидатів? Де, в яких ситуаціях соціолог може відчути таку свою причетність до розв'язання практичних проблем, коли до його думки прислухаються по-справжньому, реально враховуючи й утілюючи в життя його рекомендації? Саме в таких ситуаціях соціолог повною мірою розуміє, про що йдеться, коли твердять про практичну функцію соціології.
Ще один важливий мотив, який зумовлює активну участь соціологів у виборчих кампаніях, - бажання реально довести компетентність соціолога й соціологічної організації, обгрунтувати надійність і практичну корисність її діяльності (зокрема в аспекті завоювання доброї ділової репутації, отримання всіляких замовлень від органів державного управління, підприємців тощо). Специфіка виборів є такою, що надійність і репрезентативність організації аналогічного опитування громадської думки негайно дістає (або не дістає) підтвердження під час підбиття підсумків виборів. І тоді стає очевидним: чи справді цій службі, соціологам, котрі її презентують, можна довіряти, звертаючись за надійною інформацією до їхніх досліджень. Звісно, у цьому випадку йдеться не про "голі" рейтинги, а про побудовані на підставі їх прогнози.
Одною найнагальніших наразі проблем, що викликає не лише постійні суперечки, а нерідко ще й необгрунтовані обвинувачення на адресу соціології та соціологів. Мова йде про взаємозв'язок діяльності соціологів і піарників. Проблема саме в цьому, позаяк соціологію як науку, що вивчає громадську думку в процесі виборчих кампаній, із піаром, головна мета якого - керування громадською думкою, а нерідко маніпулювання нею, може ототожнювати або зовсім темна, або несумлінна людина (на жаль, цим вирізняються не тільки неосвічені люди, а й політики високого рангу).
Функція соціолога в процесі організації виборчої кампанії: вимірювати певні рівні громадської думки й надавати відповідні результати у виборчий штаб партії або кандидата. До речі, саме тому заробітки соціологів на виборах геть зовсім незіставні із заробітками політтехнологів та інших піарників. Переважна більшість українських соціологів сьогодення під час виборчих кампаній займаються саме дослідженнями (особливо з огляду на те, що як політтехнологи в найбільш оплачуваних кампаніях і досі беруть участь російські фахівці).
А от проблема "соціолог або піарник" насправді актуальна. Річ у тому, що деякі українські соціологи неначе продовжують свою участь у виборчих кампаніях уже як фахівці, які розробляють і впроваджують конкретні виборчі технології. Інакше кажучи, виступають тепер як піарники. Адже навіть використання опитувань із застосуванням методики "push polls" (тобто "підштовхувального" опитування) - це вже не соціологія, а справжнісінький піар, що має на меті вплив на виборця.
Кажучи про участь соціологів у виборчих кампаніях, найчастіше зводять їхню мотивацію суто до заробляння грошей. При цьому нерідко між рядків звучить певний "радянський" підтекст: мовляв, погано це - займатися заробітчанством, краще працювати на громадських засадах або займатися суто теоретичними пошуками. Звісно, за умов ринкової економіки таке ставлення до роботи представників науки, яка задекларувала свій прикладний характер, не витримує жодної критики. Інша річ - що вважати чесним "соціологічним" заробітком, а що заробітком піарівським, який нерідко балансує "на межі фолу" з огляду на дотримання законодавчих норм і вимог етики (про це ми скажемо далі).
Існують, інші мотиви активної участі соціологів у виборчих кампаніях. Перший із них - затребуваність спеціаліста-соціолога з боку політичних партій і кандидатів. Справжньою піснею лунають запрошення соціологам, коли політик говорить: "Без Вас, Ваших досліджень ми практично не можемо ефективно організувати виборчу кампанію!". І це правда: як розробити нормальну виборчу програму, не опитавши населення округу? Як працювати над іміджем, якщо не знаєш, якому депутатові або якій партії населення віддає перевагу? Як визначити необхідність подальшої участі в кампанії, не діставши від соціологів прогнозу щодо шансів кандидатів? Де, в яких ситуаціях соціолог може відчути таку свою причетність до розв'язання практичних проблем, коли до його думки прислухаються по-справжньому, реально враховуючи й утілюючи в життя його рекомендації? Саме в таких ситуаціях соціолог повною мірою розуміє, про що йдеться, коли твердять про практичну функцію соціології.
Ще один важливий мотив, який зумовлює активну участь соціологів у виборчих кампаніях, - бажання реально довести компетентність соціолога й соціологічної організації, обгрунтувати надійність і практичну корисність її діяльності (зокрема в аспекті завоювання доброї ділової репутації, отримання всіляких замовлень від органів державного управління, підприємців тощо). Специфіка виборів є такою, що надійність і репрезентативність організації аналогічного опитування громадської думки негайно дістає (або не дістає) підтвердження під час підбиття підсумків виборів. І тоді стає очевидним: чи справді цій службі, соціологам, котрі її презентують, можна довіряти, звертаючись за надійною інформацією до їхніх досліджень. Звісно, у цьому випадку йдеться не про "голі" рейтинги, а про побудовані на підставі їх прогнози.
Одною найнагальніших наразі проблем, що викликає не лише постійні суперечки, а нерідко ще й необгрунтовані обвинувачення на адресу соціології та соціологів. Мова йде про взаємозв'язок діяльності соціологів і піарників. Проблема саме в цьому, позаяк соціологію як науку, що вивчає громадську думку в процесі виборчих кампаній, із піаром, головна мета якого - керування громадською думкою, а нерідко маніпулювання нею, може ототожнювати або зовсім темна, або несумлінна людина (на жаль, цим вирізняються не тільки неосвічені люди, а й політики високого рангу).
Функція соціолога в процесі організації виборчої кампанії: вимірювати певні рівні громадської думки й надавати відповідні результати у виборчий штаб партії або кандидата. До речі, саме тому заробітки соціологів на виборах геть зовсім незіставні із заробітками політтехнологів та інших піарників. Переважна більшість українських соціологів сьогодення під час виборчих кампаній займаються саме дослідженнями (особливо з огляду на те, що як політтехнологи в найбільш оплачуваних кампаніях і досі беруть участь російські фахівці).
А от проблема "соціолог або піарник" насправді актуальна. Річ у тому, що деякі українські соціологи неначе продовжують свою участь у виборчих кампаніях уже як фахівці, які розробляють і впроваджують конкретні виборчі технології. Інакше кажучи, виступають тепер як піарники. Адже навіть використання опитувань із застосуванням методики "push polls" (тобто "підштовхувального" опитування) - це вже не соціологія, а справжнісінький піар, що має на меті вплив на виборця.
Новости загрузка новостей...