| Назва: | Політичні еліти |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 12,58 KB |
| Скачувань: | 272 |
Типологія політичних еліт. У науковій літературі є чимало типологій політичних еліт, в основі яких є найрізноманітніші .ознаки та дослідницькі підходи. За способом формування еліт виділяються "відкриті" та "закриті" еліти. "Відкриті" еліти допускають спонтанний прихід нових членів; пріоритетною цінністю є найвищий професіоналізм у певній сфері діяльності. "Відкрита" еліта є публічною, її члени дбають про свою репутацію. Натомість "закриті" еліти регулюють мобільність своїх членів за допомогою спеціальних органів; поповнення нових членів відбувається повільно, критеріями добору найчастіше є відданість системі чи вождю.
Н. Мак'явеллі, а вслід за ним й В. Парето, поділяли еліту залежно від фор¬ми здійснення влади - на прихильників відкритого насильства і тих, хто віддає перевагу гнучким методам. О. Копт вважав, що зі зміною типу суспільства, змінюється й тип еліти: еліта священиків, чаклунів, учених.
За способом приходу до влади еліти поділяються на легітимні та нелегітимні. Легітимними є еліти, які отримали владу при добровільній підтримці мас, а нелегітимними - ті, що панують над більшістю за допомогою примусу, насильства.
За ідеологічними цінностями еліти бувають авторитарні, тоталі¬тарні, демократичні, ліберальні. За видами політичної діяльності еліти поділяються на державну (адміністративну, депутатську), муніципальну, партійну та еліту громадських організацій. За основними сферами життє¬діяльності суспільства виділяються політична, економічна, соціальна, культурна, релігійна еліти.
Системи формування і зміни політичних еліт. У світовій політичній практиці є дві основні системи формування політичних еліт: антрепренерська (підприємницька) і система гільдій (корпоративна).
Таблиця 1.
Системи формування політичних еліт
Антрепренерська система Система гільдій
*Позитивні риси - відкритість, широкі можливості для представників будь-яких суспільних груп претендувати на входження в еліту; - невелика кількість формальних вимог до кандидатів; - висока конкуренція відбору, гострота суперництва за зайняття керівних посад; - першочергова значимість особистих рис, індивідуальної активності, вміння знайти підтримку широкої аудиторії *Негативні риси: - ця система тягне за собою великий ризик і непрофесіоналізм у політиці; - порівняно низька передбачуваність у політиці; - схильність лідерів до надмірного захоплений зовнішнім ефектом та популізмом. *Позитивні риси - урівноваженість і виваженість політичних рішень, незначний ступінь ризику при їх прийнятті; - достатньо висока передбачуваність політики; - мала ймовірність внутрішніх конфлік¬тів. * Негативні риси: - яскраво виражена тенденція до бюрокра¬тизації, організаційної рутини і догматизму; - система гільдій культивує масовий конформізм; - без доповнення конкурентними меха¬нізмами ця система веде до поступової деградації політичної еліти, її відриву від народу і перетворення у привілейо¬вану касту.
Серед учених є найрізноманітніші думки щодо шляхів формування еліт. Г. Моска акцентує увагу на конкретно-історичному характері цих шляхів: за доби Середньовіччя підставою для приналежності до еліти була військова мужність, у "добре організованих суспільствах" - багат¬ство, походження, у XX ст. - видатні здібності.
К. Мапхейм виділив такі три шляхи приходу в еліту: на засадах крові, багатства, особистої професійно-духовної продуктивності. Д. Белл вва¬жає, що "еліта крові" відповідає доіндустріальному суспільству, "еліта багатства" - індустріальному суспільству, "еліта знань" (науково-техніч¬на еліта) - постіндустріальному суспільству.
О. В. Лазоренко та О. О. Лазоренко наголошують на регіональних тенденціях вибору шляхів формування еліт. Так, у Франції еліта тради¬ційно поповнюється переважно з керівників політичних партій та дер¬жавних службовців, які закінчили елітарні університети, а у США - із представників ділових кіл, юристів, політологів, учених, державних службовців.
В. Липипський називає три методи формування національних еліт: класократичний, демократичний, охлократичний. Класократичний ме¬тод полягає у інтеграції еліти з іншими соціальними групами, які склада¬ють корпоративну монархічну державу. Демократичний метод заснова¬ний на відкритій конкуренції за владу, яка точиться між різними групами суспільства, і він характерний для республік. Охлократичний метод створення еліти притаманний диктатурам - це влада окремих суспільно-політичних груп, яку відзначають прояви найнегідніших мотивів, дій: безглузді вбивства, вплив на представників влади шляхом шантажу, погроз тощо.
Обгрунтування явища політичної еліти у спадщині ук¬раїнських політичних мислителів. Найпомітніший слід у теорії елітизму залишили Д. Допцоа та В. Липинський.
Н. Мак'явеллі, а вслід за ним й В. Парето, поділяли еліту залежно від фор¬ми здійснення влади - на прихильників відкритого насильства і тих, хто віддає перевагу гнучким методам. О. Копт вважав, що зі зміною типу суспільства, змінюється й тип еліти: еліта священиків, чаклунів, учених.
За способом приходу до влади еліти поділяються на легітимні та нелегітимні. Легітимними є еліти, які отримали владу при добровільній підтримці мас, а нелегітимними - ті, що панують над більшістю за допомогою примусу, насильства.
За ідеологічними цінностями еліти бувають авторитарні, тоталі¬тарні, демократичні, ліберальні. За видами політичної діяльності еліти поділяються на державну (адміністративну, депутатську), муніципальну, партійну та еліту громадських організацій. За основними сферами життє¬діяльності суспільства виділяються політична, економічна, соціальна, культурна, релігійна еліти.
Системи формування і зміни політичних еліт. У світовій політичній практиці є дві основні системи формування політичних еліт: антрепренерська (підприємницька) і система гільдій (корпоративна).
Таблиця 1.
Системи формування політичних еліт
Антрепренерська система Система гільдій
*Позитивні риси - відкритість, широкі можливості для представників будь-яких суспільних груп претендувати на входження в еліту; - невелика кількість формальних вимог до кандидатів; - висока конкуренція відбору, гострота суперництва за зайняття керівних посад; - першочергова значимість особистих рис, індивідуальної активності, вміння знайти підтримку широкої аудиторії *Негативні риси: - ця система тягне за собою великий ризик і непрофесіоналізм у політиці; - порівняно низька передбачуваність у політиці; - схильність лідерів до надмірного захоплений зовнішнім ефектом та популізмом. *Позитивні риси - урівноваженість і виваженість політичних рішень, незначний ступінь ризику при їх прийнятті; - достатньо висока передбачуваність політики; - мала ймовірність внутрішніх конфлік¬тів. * Негативні риси: - яскраво виражена тенденція до бюрокра¬тизації, організаційної рутини і догматизму; - система гільдій культивує масовий конформізм; - без доповнення конкурентними меха¬нізмами ця система веде до поступової деградації політичної еліти, її відриву від народу і перетворення у привілейо¬вану касту.
Серед учених є найрізноманітніші думки щодо шляхів формування еліт. Г. Моска акцентує увагу на конкретно-історичному характері цих шляхів: за доби Середньовіччя підставою для приналежності до еліти була військова мужність, у "добре організованих суспільствах" - багат¬ство, походження, у XX ст. - видатні здібності.
К. Мапхейм виділив такі три шляхи приходу в еліту: на засадах крові, багатства, особистої професійно-духовної продуктивності. Д. Белл вва¬жає, що "еліта крові" відповідає доіндустріальному суспільству, "еліта багатства" - індустріальному суспільству, "еліта знань" (науково-техніч¬на еліта) - постіндустріальному суспільству.
О. В. Лазоренко та О. О. Лазоренко наголошують на регіональних тенденціях вибору шляхів формування еліт. Так, у Франції еліта тради¬ційно поповнюється переважно з керівників політичних партій та дер¬жавних службовців, які закінчили елітарні університети, а у США - із представників ділових кіл, юристів, політологів, учених, державних службовців.
В. Липипський називає три методи формування національних еліт: класократичний, демократичний, охлократичний. Класократичний ме¬тод полягає у інтеграції еліти з іншими соціальними групами, які склада¬ють корпоративну монархічну державу. Демократичний метод заснова¬ний на відкритій конкуренції за владу, яка точиться між різними групами суспільства, і він характерний для республік. Охлократичний метод створення еліти притаманний диктатурам - це влада окремих суспільно-політичних груп, яку відзначають прояви найнегідніших мотивів, дій: безглузді вбивства, вплив на представників влади шляхом шантажу, погроз тощо.
Обгрунтування явища політичної еліти у спадщині ук¬раїнських політичних мислителів. Найпомітніший слід у теорії елітизму залишили Д. Допцоа та В. Липинський.
Новости загрузка новостей...