| Назва: | Політичні еліти |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 12,58 KB |
| Скачувань: | 272 |
Концепція еліти розроблена Д. Донцовим у праці "Дух нашої давни¬ни". На його думку, джерелом формування еліти має бути строгий відбір "кращих людей" з усіх верств суспільства, а не лише з міфічного "демо¬су", маси, класу, партії. Принциповою для Д. Донцова є обов'язковість суворої "чистки", "проціжування" цього відбору, завдяки чому мас збері¬гатися духовна, моральна чистота, владна сила, могутність еліти. "Сус¬пільство існує як спільнота, поділена на щаблі, від вищого до нищого, зі стисло означеними функціями кожної з своїх частин... Вимріяне демокра¬тами суспільство, яке складалося б лише з селянства, або взагалі лише з т. зв. трудящого народу, без окремої провідної верстви, - це плебейська фантазія, в житті не існуюча..."
Д. Донцов вважає, що без еліти суспільство є "стадом". До еліти відносяться лише люди особливого типу, особливої вдачі. "Це - фанати, аскети, подвижники типу Мономаха, Лойоли, Валенштейна, Вільгельма Орочського, Дмитра Вишневецького, Богуна, Вишенського, що є в вічній тривозі, в напруженні всіх сил духу і серця, байдужі на свої тілесні потре¬би. Це в протилежність до представників субстрату, розлізлих, млявих, сентиментально-сльозливих і осталих - сухі і вогненні душі формотворців, палимі невгасимим внутрішнім вогнем..."
До прикмет членів провідної верстви Д. Донцов відносив:
1) шляхетність, благородство;
2) мудрість (наявність концепції своїх дій);
3) мужність, відвага (проявляється у вмінні протиставитись оточенню й самому собі у всіх слабкостях).
Усі три прикмети члена провідної верстви випливають з його психічної вдачі.
У своєму вченні про еліту В. Липинський виходить із мак'явеллістської тра¬диції європейської соціальної думки, в особах таких дослідників, як В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс, які вважали, що невіддільним атрибутом соціальної системи є наявність найвищого привілейованого стану суспільства.
На думку В. Липинського, історично еліту утворюють вихідці із чужих племен. Скажімо, в українському суспільстві носіями елітарної культури є поляки. Поляки, асимілюючись з "українською народною масою", стиму¬люють процес відокремлення її в масі руських племен.
В. Липинський є автором концепції "національної аристократії". На його думку, в кожній нації існує група людей, яка керує нацією, стоячи на чолі ЇЇ політичних і організаційних установ. Вона створює певні куль¬турні, моральні, політичні та цивілізаційні вартості, які потім привлас¬нює собі ціла нація для нормальної життєдіяльності. Таку провідну групу В. Липинський й називає "національною аристократією". Національна аристократія може реалізуватися тільки тоді, коли вона захоче створити свою державу. "... Бо без власної держави вона не матиме власної націо¬нальної аристократії, а не маючи власної аристократії вона ніколи не ста¬не нацією і лишиться по віки балакаючим на іншій мові племенем, підля¬гаючи державно-національній організації чужої аристократії".
В. Липинський підкреслює важливість процесу "постійного відновлен¬ня або зміни аристократії", тобто циркуляції еліт. Коли цей процес припи¬няється, то нація попадає під провід чужої, сильнішої, ніж власна, полі¬тичної еліти, втрачаючи свою національну ідентичність. В. Липинський запевняє, що "без своєї власної національної аристократії - без такої мен¬шості, яка б була настільки активна, сильна та авторитетна, щоб органі¬зувати пасивну більшість нації внутри, і тим захистити її од ворожих на¬скоків зовні - немає і не може бути нації". Постійне відтворення нації - це, за В. Липинським, вічний і незмінний наслідок кожної боротьби творчих, продукуючих класів.
У своєму фундаментальному політичному трактаті "Листи до братів-хліборобів" В. Липинський дуже добре наголошує, що народи, які не вміють витворити власних "панів", тобто політичної еліти, приречені на те, щоб навіки коритися чужим.
Політична еліта України. Політична еліта сучасної України є строкатим конгломератом правлячої і неправлячої груп, які розпадаються, на думку М. Михальчепка. на такі специфічні еліти:
• еліти класів, прошарків, професійних груп населення;
• еліти політичних партій, громадських організацій, рухів;
• еліти державних інституцій;
• еліти регіонів (автономія, область, місто, район);
• еліти надпартійні (незалежні, які опираються на недержавні еко¬номічні структури та засоби масової інформації).
Д. Донцов вважає, що без еліти суспільство є "стадом". До еліти відносяться лише люди особливого типу, особливої вдачі. "Це - фанати, аскети, подвижники типу Мономаха, Лойоли, Валенштейна, Вільгельма Орочського, Дмитра Вишневецького, Богуна, Вишенського, що є в вічній тривозі, в напруженні всіх сил духу і серця, байдужі на свої тілесні потре¬би. Це в протилежність до представників субстрату, розлізлих, млявих, сентиментально-сльозливих і осталих - сухі і вогненні душі формотворців, палимі невгасимим внутрішнім вогнем..."
До прикмет членів провідної верстви Д. Донцов відносив:
1) шляхетність, благородство;
2) мудрість (наявність концепції своїх дій);
3) мужність, відвага (проявляється у вмінні протиставитись оточенню й самому собі у всіх слабкостях).
Усі три прикмети члена провідної верстви випливають з його психічної вдачі.
У своєму вченні про еліту В. Липинський виходить із мак'явеллістської тра¬диції європейської соціальної думки, в особах таких дослідників, як В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс, які вважали, що невіддільним атрибутом соціальної системи є наявність найвищого привілейованого стану суспільства.
На думку В. Липинського, історично еліту утворюють вихідці із чужих племен. Скажімо, в українському суспільстві носіями елітарної культури є поляки. Поляки, асимілюючись з "українською народною масою", стиму¬люють процес відокремлення її в масі руських племен.
В. Липинський є автором концепції "національної аристократії". На його думку, в кожній нації існує група людей, яка керує нацією, стоячи на чолі ЇЇ політичних і організаційних установ. Вона створює певні куль¬турні, моральні, політичні та цивілізаційні вартості, які потім привлас¬нює собі ціла нація для нормальної життєдіяльності. Таку провідну групу В. Липинський й називає "національною аристократією". Національна аристократія може реалізуватися тільки тоді, коли вона захоче створити свою державу. "... Бо без власної держави вона не матиме власної націо¬нальної аристократії, а не маючи власної аристократії вона ніколи не ста¬не нацією і лишиться по віки балакаючим на іншій мові племенем, підля¬гаючи державно-національній організації чужої аристократії".
В. Липинський підкреслює важливість процесу "постійного відновлен¬ня або зміни аристократії", тобто циркуляції еліт. Коли цей процес припи¬няється, то нація попадає під провід чужої, сильнішої, ніж власна, полі¬тичної еліти, втрачаючи свою національну ідентичність. В. Липинський запевняє, що "без своєї власної національної аристократії - без такої мен¬шості, яка б була настільки активна, сильна та авторитетна, щоб органі¬зувати пасивну більшість нації внутри, і тим захистити її од ворожих на¬скоків зовні - немає і не може бути нації". Постійне відтворення нації - це, за В. Липинським, вічний і незмінний наслідок кожної боротьби творчих, продукуючих класів.
У своєму фундаментальному політичному трактаті "Листи до братів-хліборобів" В. Липинський дуже добре наголошує, що народи, які не вміють витворити власних "панів", тобто політичної еліти, приречені на те, щоб навіки коритися чужим.
Політична еліта України. Політична еліта сучасної України є строкатим конгломератом правлячої і неправлячої груп, які розпадаються, на думку М. Михальчепка. на такі специфічні еліти:
• еліти класів, прошарків, професійних груп населення;
• еліти політичних партій, громадських організацій, рухів;
• еліти державних інституцій;
• еліти регіонів (автономія, область, місто, район);
• еліти надпартійні (незалежні, які опираються на недержавні еко¬номічні структури та засоби масової інформації).
Новости загрузка новостей...