| Назва: | Суверенітет держави. Зв'язок суверенітету держави з народним суверенітетом |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 13,75 KB |
| Скачувань: | 39 |
Суверенітет держави не обов'язково припускає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, з наявністю тоталітарного режиму, деспо¬тії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього сувере¬нітету держави спричиняє втрату суверенітету народу як внут¬рішньої свободи його політичного стану. У демократичній дер¬жаві джерелом і основою співробітництва усіх влад є установча влада народу. Тут суверенітет народу є джерелом державного су¬веренітету.
Суверенітет нації[3] означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права. Основні права нації - гарантована зако¬ном міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягну¬того рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існуван¬ня і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй.
Основні права нації:
- право на існування і вільний розвиток, володіння реаль¬ною можливістю визначати характер свого національного жит¬тя, включаючи спроможність реалізувати право на політичне самовизначення (державна самоорганізація - аж до створення самостійної держави);
- право на вільний розвиток національних потреб - еконо¬мічних і соціальних;
- право на духовно-культурний розвиток, повага національ¬ної честі і гідності, розвиток національної мови, звичаїв, тра¬дицій;
- право розпоряджатися природними і матеріальними ре¬сурсами на своїй території;
- право на мирне співіснування з іншими народами та наці¬ями;
- право на екологічну безпеку та ін.
Отже, суверенітет нації, її повновладдя означає володіння ре¬альною можливістю визначати характер свого національного життя, самостійно вирішувати питання, що стосуються розвитку національної свободи і національних потреб, право на повагу національної честі і гідності, розвиток культури, мови, звичаїв, традицій, створення національних установ. Повновладдя однієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і на¬родностей, без поважного ставлення до їх національних потреб і прав.
Український народ політично самовизначився, створивши самостійну незалежну державу. Держава Україна сприяє консо¬лідації і розвитку української нації, збереженню історичної па¬м'яті, традицій і культури, враховує етнічну, культурну, мовну і релігійну самобутність її корінних народів і національних мен¬шин. Конституція України визначила українську мову держав¬ною мовою, наголосивши, що держава забезпечує всебічний роз¬виток як української мови у всіх сферах суспільного життя, так і вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин (ст. 10).
Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету нації в багатонаціональних державах?
У багатонаціональній державі її суверенітет не може бути су¬веренітетом однієї нації як етносоціальної спільноти. Він міс¬тить у собі обов'язки відносно інших націй, які є сучасниками «титульної» нації, існують паралельно з нею.
Державний суверенітет, здійснюваний багатонаціональною державою, має гарантувати суверенітет кожній із націй, що об'¬єдналися. Якщо нація здійснила своє право на політичне само¬визначення шляхом об'єднання в союзну державу (федерацію), суверенітет кожної з націй, що об'єдналися, досягається шля¬хом забезпечення суверенних прав суб'єктів союзу, які поступили¬ся частиною своїх прав багатонаціональній державі (наприклад, охороною спільних державних кордонів, здійсненням спільної фінансової, податкової і оборонної політики).
Головне полягає у тому, щоб нація, яка складає більшість у країні і дала назву державі, не використовувала свою перевагу для обмеження прав представників іншої нації. Протиправною і недо¬пустимою є будь-яка національна дискримінація або прагнення однієї нації підкорити іншу.
Відповідно до Статуту ООН будь-яке державне утворення повинно поважати права нації на самовизначення і забезпечити гарантії даного права. Проте право на самовизначення не тотожне праву на державний суверенітет. Не можна ставити знак рівно¬сті між правом народів на самовизначення і правом на відокре¬млення, на входження до складу тієї чи іншої держави, а також вихід із складу держави. Національний суверенітет не обов'язково припускає державний суверенітет. Самовизначення може мати форму культурної автономії, тобто розвиток національної мови, викладання рідною мовою, відновлення і розвиток власної культури, мистецтва тощо. Якщо всі народи, що входять до багато¬національної держави, домагатимуться права створення само¬стійної держави (державного суверенітету), то світ буде утягнуто
в хаос.
Державний, народний і національний суверенітети є взаємо¬залежними в демократичній державі.
Україна як суверенна демократична держава втілює в собі суверенітет держави, суверенітет нації та суверенітет народу. Реалізація в Україні права на політичне самовизначення, аж до відокремлення (вищий щабель національного суверенітету, що призводить до встановлення державного суверенітету), є об'єк¬тивно закономірним процесом.
Суверенітет нації[3] означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права. Основні права нації - гарантована зако¬ном міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягну¬того рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існуван¬ня і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй.
Основні права нації:
- право на існування і вільний розвиток, володіння реаль¬ною можливістю визначати характер свого національного жит¬тя, включаючи спроможність реалізувати право на політичне самовизначення (державна самоорганізація - аж до створення самостійної держави);
- право на вільний розвиток національних потреб - еконо¬мічних і соціальних;
- право на духовно-культурний розвиток, повага національ¬ної честі і гідності, розвиток національної мови, звичаїв, тра¬дицій;
- право розпоряджатися природними і матеріальними ре¬сурсами на своїй території;
- право на мирне співіснування з іншими народами та наці¬ями;
- право на екологічну безпеку та ін.
Отже, суверенітет нації, її повновладдя означає володіння ре¬альною можливістю визначати характер свого національного життя, самостійно вирішувати питання, що стосуються розвитку національної свободи і національних потреб, право на повагу національної честі і гідності, розвиток культури, мови, звичаїв, традицій, створення національних установ. Повновладдя однієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і на¬родностей, без поважного ставлення до їх національних потреб і прав.
Український народ політично самовизначився, створивши самостійну незалежну державу. Держава Україна сприяє консо¬лідації і розвитку української нації, збереженню історичної па¬м'яті, традицій і культури, враховує етнічну, культурну, мовну і релігійну самобутність її корінних народів і національних мен¬шин. Конституція України визначила українську мову держав¬ною мовою, наголосивши, що держава забезпечує всебічний роз¬виток як української мови у всіх сферах суспільного життя, так і вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин (ст. 10).
Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету нації в багатонаціональних державах?
У багатонаціональній державі її суверенітет не може бути су¬веренітетом однієї нації як етносоціальної спільноти. Він міс¬тить у собі обов'язки відносно інших націй, які є сучасниками «титульної» нації, існують паралельно з нею.
Державний суверенітет, здійснюваний багатонаціональною державою, має гарантувати суверенітет кожній із націй, що об'¬єдналися. Якщо нація здійснила своє право на політичне само¬визначення шляхом об'єднання в союзну державу (федерацію), суверенітет кожної з націй, що об'єдналися, досягається шля¬хом забезпечення суверенних прав суб'єктів союзу, які поступили¬ся частиною своїх прав багатонаціональній державі (наприклад, охороною спільних державних кордонів, здійсненням спільної фінансової, податкової і оборонної політики).
Головне полягає у тому, щоб нація, яка складає більшість у країні і дала назву державі, не використовувала свою перевагу для обмеження прав представників іншої нації. Протиправною і недо¬пустимою є будь-яка національна дискримінація або прагнення однієї нації підкорити іншу.
Відповідно до Статуту ООН будь-яке державне утворення повинно поважати права нації на самовизначення і забезпечити гарантії даного права. Проте право на самовизначення не тотожне праву на державний суверенітет. Не можна ставити знак рівно¬сті між правом народів на самовизначення і правом на відокре¬млення, на входження до складу тієї чи іншої держави, а також вихід із складу держави. Національний суверенітет не обов'язково припускає державний суверенітет. Самовизначення може мати форму культурної автономії, тобто розвиток національної мови, викладання рідною мовою, відновлення і розвиток власної культури, мистецтва тощо. Якщо всі народи, що входять до багато¬національної держави, домагатимуться права створення само¬стійної держави (державного суверенітету), то світ буде утягнуто
в хаос.
Державний, народний і національний суверенітети є взаємо¬залежними в демократичній державі.
Україна як суверенна демократична держава втілює в собі суверенітет держави, суверенітет нації та суверенітет народу. Реалізація в Україні права на політичне самовизначення, аж до відокремлення (вищий щабель національного суверенітету, що призводить до встановлення державного суверенітету), є об'єк¬тивно закономірним процесом.
Новости загрузка новостей...