| Назва: | Фіскальна політика української держави |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 13,75 KB |
| Скачувань: | 23 |
Фіскальна політика української держави
Важливим фактором регулювання ринкової економіки є фіскальна політика.
Фіскальна політика - це використання державних податків і урядових витрат для досягнення макроекономічної рівноваги.
Мета фіскальної політики - домогтися макроекономічної стабільності та нормального рівня безробіття на основі розвитку виробництва за допомогою:
Зменшення податків і збільшення державних інвестицій
Зменшення інфляції шляхом збільшення податків і зменшення інвестицій у виробництво.
Використання тих чи інших методів фіскальної політики залежить від стану, в якому знаходиться економіка. Коли при економічному зростанні спостерігається високий сукупний попит, що загрожує
вибухом інфляції, уряд підвищує ставки податків, водночас обмежуючи, державні витрати. І навпаки, за умов спаду або кризи економіки ставки податків знижуються, а державні бюджетні видатки зростають."
Виділяють два види фіскальної політики: дискреційную недискреційну. Дискреційна фіскальна політика проявляється тоді коли держава регулює податки і державні витрати з метою зміни реального обсягу національного виробництва й зайнятості, контролю над інфляцією і прискоренням економічного зростання. Недискреційна фіскальна політика означає використання вмонтованих стабілізаторів (податків, допомоги за безробіттям і малозабезпеченістю тощо). Автоматизм їх дії полягає в тому, що у випадку збільшення чистого національного продукту зростають податкові платежі у бюджет і, навпаки, при зниженні чистого національного продукту податкові надходження до бюджету зменшуються, отже, відповідно зменшуються й розміри допомоги за безробіттям, малозабезпеченістю тощо.
У розвинутих країнах для характеристики фіскальної політики використовують мультиплікатор збалансованого бюджету, який дорівнює одиниці. Це означає, що збільшення податків і державних витрат на одну і ту ж саму величину зумовлює приріст чистого національного продукту на величину, яка дорівнює приросту обсягу державних витрат і податків.
У нашій економіці мультиплікатор збалансованого бюджету за 1992-1994 рр. практично не можна обчислити. У ці роки державний бюджет України характеризувався дефіцитністю, тобто був незбалансованим. Підвищення податків і державних витрат призводило не до збільшення валового національного продукту України, а, навпаки, до його скорочення.
Проведення фіскальної політики в Україні у перехідний період до ринку ускладнюється потребою одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції. У країнах зі сталою ринковою економікою такої проблеми, як правило, не існує. Там домагаються або зниження інфляції (у тому числі й внаслідок зниження обсягів виробництва шляхом збільшення податків), або збільшення обсягів виробництва (серед іншого - через зниження податків на прибуток корпорацій). У 50-х середині 70-х років на Заході підвищення податків на корпорації з метою забезпечення зростання доходів малозабезпечених верств населення негативно відбилося на розвитку виробництва. Тому з другої половини 70-х років майже повсюди ставки податків на виробників були зменшені, що позитивно вплинуло на зростання обсягів виробництва та інші макроекономічні процеси.
У 1992-1994 рр. в Україні неодноразово робилася спроба використати дискреційну фіскальну політику для поліпшення економічної ситуації. Однак бажаного результату не вдалося досягнути.
У першій половині 1994 р. жорстка монетарна політика Національного банку України і високі податкові ставки сприяли зниженню темпів інфляції, але спровокували різкий спад виробництва, що досягнув критичної межі. Тому в другій половині року був взятий курс на відносну лібералізацію податкового законодавства і фіскальної політики. Внаслідок цього вдалося припинити різкий спад виробництва.
Важливим фактором регулювання ринкової економіки є фіскальна політика.
Фіскальна політика - це використання державних податків і урядових витрат для досягнення макроекономічної рівноваги.
Мета фіскальної політики - домогтися макроекономічної стабільності та нормального рівня безробіття на основі розвитку виробництва за допомогою:
Зменшення податків і збільшення державних інвестицій
Зменшення інфляції шляхом збільшення податків і зменшення інвестицій у виробництво.
Використання тих чи інших методів фіскальної політики залежить від стану, в якому знаходиться економіка. Коли при економічному зростанні спостерігається високий сукупний попит, що загрожує
вибухом інфляції, уряд підвищує ставки податків, водночас обмежуючи, державні витрати. І навпаки, за умов спаду або кризи економіки ставки податків знижуються, а державні бюджетні видатки зростають."
Виділяють два види фіскальної політики: дискреційную недискреційну. Дискреційна фіскальна політика проявляється тоді коли держава регулює податки і державні витрати з метою зміни реального обсягу національного виробництва й зайнятості, контролю над інфляцією і прискоренням економічного зростання. Недискреційна фіскальна політика означає використання вмонтованих стабілізаторів (податків, допомоги за безробіттям і малозабезпеченістю тощо). Автоматизм їх дії полягає в тому, що у випадку збільшення чистого національного продукту зростають податкові платежі у бюджет і, навпаки, при зниженні чистого національного продукту податкові надходження до бюджету зменшуються, отже, відповідно зменшуються й розміри допомоги за безробіттям, малозабезпеченістю тощо.
У розвинутих країнах для характеристики фіскальної політики використовують мультиплікатор збалансованого бюджету, який дорівнює одиниці. Це означає, що збільшення податків і державних витрат на одну і ту ж саму величину зумовлює приріст чистого національного продукту на величину, яка дорівнює приросту обсягу державних витрат і податків.
У нашій економіці мультиплікатор збалансованого бюджету за 1992-1994 рр. практично не можна обчислити. У ці роки державний бюджет України характеризувався дефіцитністю, тобто був незбалансованим. Підвищення податків і державних витрат призводило не до збільшення валового національного продукту України, а, навпаки, до його скорочення.
Проведення фіскальної політики в Україні у перехідний період до ринку ускладнюється потребою одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції. У країнах зі сталою ринковою економікою такої проблеми, як правило, не існує. Там домагаються або зниження інфляції (у тому числі й внаслідок зниження обсягів виробництва шляхом збільшення податків), або збільшення обсягів виробництва (серед іншого - через зниження податків на прибуток корпорацій). У 50-х середині 70-х років на Заході підвищення податків на корпорації з метою забезпечення зростання доходів малозабезпечених верств населення негативно відбилося на розвитку виробництва. Тому з другої половини 70-х років майже повсюди ставки податків на виробників були зменшені, що позитивно вплинуло на зростання обсягів виробництва та інші макроекономічні процеси.
У 1992-1994 рр. в Україні неодноразово робилася спроба використати дискреційну фіскальну політику для поліпшення економічної ситуації. Однак бажаного результату не вдалося досягнути.
У першій половині 1994 р. жорстка монетарна політика Національного банку України і високі податкові ставки сприяли зниженню темпів інфляції, але спровокували різкий спад виробництва, що досягнув критичної межі. Тому в другій половині року був взятий курс на відносну лібералізацію податкового законодавства і фіскальної політики. Внаслідок цього вдалося припинити різкий спад виробництва.