| Назва: | Фіскальна політика української держави |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 13,75 KB |
| Скачувань: | 38 |
- зниження ставки прибуткового податку з фізичних осіб;
- зменшення ставки на ПДВ;
- перегляд порядку нарахування ПДВ з метою уникнення багаторазового стягнення коштів за одну й ту саму величину чистої продукції;
- підвищення податку на землю;
Деякі з названих заходів реформування фіскальної політики вже проведено, насамперед, зменшено основну ставку податку з прибутку підприємств (з 45% 1994 р. до 30% 1995 р.). Це позитивно вплинуло на динаміку сукупної пропозиції. Якщо темпи зниження промислового виробництва у першому кварталі 1994 р. становили .38,4%, то у першому кварталі наступного року - лише 12,1%, тобто були втричі меншими. Валовий внутрішній продукт в Україні у першому кварталі 1995 р. скоротився трохи більше, ніж на 10%, а за відповідний період попереднього року - 34,8%.
Встановлюючи ту чи іншу ставку оподаткування прибутку підприємств, держава повинна брати до уваги те, що отримання прибутку можливе або внаслідок підвищення ефективності виробництва, або внаслідок простого збільшення цін на продукцію. Перший шлях потрібно оцінювати як ефективний метод сприяння зростанню рентабельності виробництва, досягнення якої є важливою заслугою трудового колективу і кожного працюючого. Це необхідно брати до уваги в процесі розподілу й використання прибутку. Щодо прибутку, отриманого підприємствами-монополістами за допомогою підвищення цін на свою продукцію (другий шлях), то він є надприбутком і повинен стати особливим об'єктом оподаткування.
Системі розподілу прибутку підприємств і сплати платежів до бюджету необхідно, на наш погляд, брати до уваги вищеназвані процеси. Балансовий прибуток, що підлягає розподілу і використанню, треба поділити на звичайний - одержаний ефективними методами господарювання - і монопольний. Перший найкраще розподілити на загальних підставах, беручи до уваги фактори зростання рентабельності виробництва. Для цього треба розробити систему заохочувальних заходів, спрямованих на стимулювання зниження затрат і збільшення прибутку. Монопольний прибуток доцільно оподаткувати за значно вищими, прогресивними ставками. За основу їх встановлення можна брати рівень рентабельності, досягнутий понад звичайний прибуток. Визначити монопольний прибуток можна за допомогою декількох методів, зокрема, різниці у цінах, беручи до уваги знову ж таки інфляційні процеси. Податок на такий прибуток доцільно зараховувати до місцевих бюджетів.
У 1995 р. в Україні був введений податок на прибуток підприємств замість податку на доход, що існував 1994 р. Актуальною проблемою фіскальної політики стала проблема об'єкта оподаткування. В ньому фокусуються суперечності фіскальної й регулюючої функцій податків взагалі. З одного боку, держава зацікавлена в тому, щоб об'єкт оподаткування був значним за величиною і постійно зростав, а з іншого - кожен платник намагається сплачувати якомога менше податків, отже, зменшувати об'єкт оподаткування. Тому об'єкт оподаткування повинен бути таким, щоб звести ці суперечності до мінімуму (повністю уникнути їх неможливо, оскільки рух вартості від одного суб'єкта до іншого, який опосередковується через фінансові відносини, об'єктивно має суперечливий характер).
Досвід західних країн засвідчує, що основним об'єктом оподаткування повинен бути прибуток. Але ж у західній ринковій економіці прибуток є дійсним кінцевим результатом виробництва. В Україні ж на сучасному етапі розвитку економічний зміст прибутку ще чітко не сформувався. Використання у країнах з розвинутою ринковою економікою прибутку як основного об'єкта оподаткування товаровиробників зумовлено тим, що там підприємець і власник як суб'єкти відносин з приводу привласнення прибутку прямо зацікавлені у зниженні витрат на заробітну плату і відповідно - у зростанні прибутку. В українській економіці подібне обмеження зростання оплати праці фактично відсутнє.
Загалом проблема полягає не в пошуку ідеального об'єкта оподаткування товаровиробників, придатного для будь-якого випадку і на будь-якому етапі ринкових реформ. Очевидно, що такого об'єкта просто не існує.
Головне - гнучко видозмінювати об'єкт оподаткування при зміні об'єктивних умов економічного розвитку (а не політичних уподобань вищого керівництва), постійно шукати найоптимальнішу шкалу податкових ставок. Але при цьому об'єкт оподаткування повинен бути максимально стабільним, піддаватися чіткому обліку, мати безпосереднє відношення до платника, відображати саме його власний вплив на даний об'єкт. На нашу думку, в умовах перехідного періоду, коли неможливо різко розмежувати прибуток і заробітну плату виробників, як тимчасовий варіант (до остаточного встановлення прав власності) можна прийняти об'єктом оподаткування підприємств, залежно від специфіки їх виробництва, і прибуток, і доход (валовий доход).
- зменшення ставки на ПДВ;
- перегляд порядку нарахування ПДВ з метою уникнення багаторазового стягнення коштів за одну й ту саму величину чистої продукції;
- підвищення податку на землю;
Деякі з названих заходів реформування фіскальної політики вже проведено, насамперед, зменшено основну ставку податку з прибутку підприємств (з 45% 1994 р. до 30% 1995 р.). Це позитивно вплинуло на динаміку сукупної пропозиції. Якщо темпи зниження промислового виробництва у першому кварталі 1994 р. становили .38,4%, то у першому кварталі наступного року - лише 12,1%, тобто були втричі меншими. Валовий внутрішній продукт в Україні у першому кварталі 1995 р. скоротився трохи більше, ніж на 10%, а за відповідний період попереднього року - 34,8%.
Встановлюючи ту чи іншу ставку оподаткування прибутку підприємств, держава повинна брати до уваги те, що отримання прибутку можливе або внаслідок підвищення ефективності виробництва, або внаслідок простого збільшення цін на продукцію. Перший шлях потрібно оцінювати як ефективний метод сприяння зростанню рентабельності виробництва, досягнення якої є важливою заслугою трудового колективу і кожного працюючого. Це необхідно брати до уваги в процесі розподілу й використання прибутку. Щодо прибутку, отриманого підприємствами-монополістами за допомогою підвищення цін на свою продукцію (другий шлях), то він є надприбутком і повинен стати особливим об'єктом оподаткування.
Системі розподілу прибутку підприємств і сплати платежів до бюджету необхідно, на наш погляд, брати до уваги вищеназвані процеси. Балансовий прибуток, що підлягає розподілу і використанню, треба поділити на звичайний - одержаний ефективними методами господарювання - і монопольний. Перший найкраще розподілити на загальних підставах, беручи до уваги фактори зростання рентабельності виробництва. Для цього треба розробити систему заохочувальних заходів, спрямованих на стимулювання зниження затрат і збільшення прибутку. Монопольний прибуток доцільно оподаткувати за значно вищими, прогресивними ставками. За основу їх встановлення можна брати рівень рентабельності, досягнутий понад звичайний прибуток. Визначити монопольний прибуток можна за допомогою декількох методів, зокрема, різниці у цінах, беручи до уваги знову ж таки інфляційні процеси. Податок на такий прибуток доцільно зараховувати до місцевих бюджетів.
У 1995 р. в Україні був введений податок на прибуток підприємств замість податку на доход, що існував 1994 р. Актуальною проблемою фіскальної політики стала проблема об'єкта оподаткування. В ньому фокусуються суперечності фіскальної й регулюючої функцій податків взагалі. З одного боку, держава зацікавлена в тому, щоб об'єкт оподаткування був значним за величиною і постійно зростав, а з іншого - кожен платник намагається сплачувати якомога менше податків, отже, зменшувати об'єкт оподаткування. Тому об'єкт оподаткування повинен бути таким, щоб звести ці суперечності до мінімуму (повністю уникнути їх неможливо, оскільки рух вартості від одного суб'єкта до іншого, який опосередковується через фінансові відносини, об'єктивно має суперечливий характер).
Досвід західних країн засвідчує, що основним об'єктом оподаткування повинен бути прибуток. Але ж у західній ринковій економіці прибуток є дійсним кінцевим результатом виробництва. В Україні ж на сучасному етапі розвитку економічний зміст прибутку ще чітко не сформувався. Використання у країнах з розвинутою ринковою економікою прибутку як основного об'єкта оподаткування товаровиробників зумовлено тим, що там підприємець і власник як суб'єкти відносин з приводу привласнення прибутку прямо зацікавлені у зниженні витрат на заробітну плату і відповідно - у зростанні прибутку. В українській економіці подібне обмеження зростання оплати праці фактично відсутнє.
Загалом проблема полягає не в пошуку ідеального об'єкта оподаткування товаровиробників, придатного для будь-якого випадку і на будь-якому етапі ринкових реформ. Очевидно, що такого об'єкта просто не існує.
Головне - гнучко видозмінювати об'єкт оподаткування при зміні об'єктивних умов економічного розвитку (а не політичних уподобань вищого керівництва), постійно шукати найоптимальнішу шкалу податкових ставок. Але при цьому об'єкт оподаткування повинен бути максимально стабільним, піддаватися чіткому обліку, мати безпосереднє відношення до платника, відображати саме його власний вплив на даний об'єкт. На нашу думку, в умовах перехідного періоду, коли неможливо різко розмежувати прибуток і заробітну плату виробників, як тимчасовий варіант (до остаточного встановлення прав власності) можна прийняти об'єктом оподаткування підприємств, залежно від специфіки їх виробництва, і прибуток, і доход (валовий доход).