| Назва: | Центральна і Південна Азія |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 13,75 KB |
| Скачувань: | 14 |
Глибинні цивілізаційні передумови для формування регіональної системи криються в належності країн ЦА до периферійної зони ісламської умми, де мали місце впливи різних цивілізацій, але їхня суміш не привела до синтетичного утворення продуктивного типу. Отже, має місце тенденція до утворення підсвідомого комплексу меншовартіс ності агресивного типу. І хоча тут слід було б мати сильного лідера як систематизуючий елемент - Китай, Росія, Іран, Туреччина, - малоймовірно, що це прийнятне для держав регіону. Етнічні передумови регіональної спільноти - належність більшості до тюркського світу, що їх дистанцює від сусідніх держав. Можлива реалізація ідеї Великого Турану як соціальної міфологеми, але цьому заважають численні конфліктогенні чинники у зв'язку з етнічним перемішуванням.
Незважаючи на це, країни регіону різною мірою включені в інтеграційні процеси кількох систем: євразійська (СНД, Ташкентський пакт), ісламо-тюркська (OEC) та власна центральноазійська. Вже в 1990 р. в Алма-Аті лідери п'яти держав обговорювали спільні плани інтеграції. Після підписання Біловезьких угод у грудні 1991 р. Туркменистан висунув ідею створення Конфедерації Центральноазійських держав, але ця ідея не була реалізована і країни регіону приєдналися до СНД. На зустрічі глав держав та урядів в Ташкенті в січні 1993 р. було заявлено про намір регіональної інтеграції країн Центральної Азії з огляду на спільність їхніх інтересів: питання спільної безпеки, проблеми Аралу та криза в Таджикистані, створення єдиного інформаційного простору та інші.
Започатковані на основі розширення регіонального економічного співробітництва та проведення низки зовнішньополітичних ініціатив, інтеграційні процеси набувають дедалі більшої ваги. Економічний союз Казахстану, Узбекистану та Киргизстану склався в січні 1994 р., коли з метою реалізації спільної програми поглиблення економічної інтеграції в межах СНД між Узбекистаном та Казахстаном був підписаний Договір про утворення єдиного економічного простору, де передбачалося вільне переміщення товарів і послуг, капіталів, робочої сили, узгоджена кредитно-розрахункова, бюджетна, податкова, цінова, митна та валютна політика.
Важливим чинником розвитку регіонального співробітництва є створення системи трансазійської транспортної мережі, що базується на відновленні традиційних комунікаційних структур. Йдеться про великий євразійський транспортний коридор, що включає комбінова не використання залізниць, морських шляхів, авіації, спорудження трубопровідних комунікацій .
Розпад біполярної геополітичної системи й втрата сильного патрона - супердержави СРСР створили суттєві проблеми для стратегічної оборонної схеми Індії. Остання побоюється, що перебудовчі процеси в Центральній Азії, етнічні суперечки, відновлення ісламу та громадянські конфлікти безпосередньо впливатимуть на Пакистан, Іран та Кашмір у напрямку загальнорегіональної дестабілізації.
Індійське бачення проблем регіону зумовлене побоюваннями, що в нинішній ситуації відбуваються зміни в напрямку більшого стратегічного динамізму. Формується нова стратегічна загроза для Індії з регіону Центральної Азії, що порушує стратегічний баланс, оскільки СРСР діяв як геополітична контраверсія проти сил, антагоністичних Індії. Крім того, радянська загроза заміщена локальними конфліктами та етнічними напругами (націоналізм і фундаменталізм). Нова модель етнічних конфліктів прямо загрожує безпеці Індії. Вакуум, що утворився, припускає появу нових позарегіональних потуг із різними ідеологічними та політичними інтересами: політичні трансформації та кінцеві орієнтації нових держав не можуть не змінити стратегічне оточення Індії. Відкриття регіону зовнішньому світові прямо редукує індійське економічне домінування в регіоні. Для підтримки стабільності в Центральній Азії Індія концентрує увагу на посиленні двостороннього співробітництва з суміжними країнами, надаючи технічну допомогу та ініціюючи економічні програми, спрямовані на зміцнення усталених зв'язків. Індія в забезпеченні регіональної стабільності головним чином покладається на позаісламські чинники (РФ і Китай).
В цілому Індія й уся Південна Азія все більше тяжіють до Азійсько-Тихоокеанського регіону. Але слід зауважити, що Пакистан ще значною мірою стоїть осторонь від цього руху, оскільки геополітично більше прив'язаний до Середнього Сходу та Центральної Азії. Іран також потребує широкого виходу в Центрально-Азійський регіон не тільки через Туркменистан, але й через Таджикистан, що межує з Китаєм та Північною Індією.
Незважаючи на це, країни регіону різною мірою включені в інтеграційні процеси кількох систем: євразійська (СНД, Ташкентський пакт), ісламо-тюркська (OEC) та власна центральноазійська. Вже в 1990 р. в Алма-Аті лідери п'яти держав обговорювали спільні плани інтеграції. Після підписання Біловезьких угод у грудні 1991 р. Туркменистан висунув ідею створення Конфедерації Центральноазійських держав, але ця ідея не була реалізована і країни регіону приєдналися до СНД. На зустрічі глав держав та урядів в Ташкенті в січні 1993 р. було заявлено про намір регіональної інтеграції країн Центральної Азії з огляду на спільність їхніх інтересів: питання спільної безпеки, проблеми Аралу та криза в Таджикистані, створення єдиного інформаційного простору та інші.
Започатковані на основі розширення регіонального економічного співробітництва та проведення низки зовнішньополітичних ініціатив, інтеграційні процеси набувають дедалі більшої ваги. Економічний союз Казахстану, Узбекистану та Киргизстану склався в січні 1994 р., коли з метою реалізації спільної програми поглиблення економічної інтеграції в межах СНД між Узбекистаном та Казахстаном був підписаний Договір про утворення єдиного економічного простору, де передбачалося вільне переміщення товарів і послуг, капіталів, робочої сили, узгоджена кредитно-розрахункова, бюджетна, податкова, цінова, митна та валютна політика.
Важливим чинником розвитку регіонального співробітництва є створення системи трансазійської транспортної мережі, що базується на відновленні традиційних комунікаційних структур. Йдеться про великий євразійський транспортний коридор, що включає комбінова не використання залізниць, морських шляхів, авіації, спорудження трубопровідних комунікацій .
Розпад біполярної геополітичної системи й втрата сильного патрона - супердержави СРСР створили суттєві проблеми для стратегічної оборонної схеми Індії. Остання побоюється, що перебудовчі процеси в Центральній Азії, етнічні суперечки, відновлення ісламу та громадянські конфлікти безпосередньо впливатимуть на Пакистан, Іран та Кашмір у напрямку загальнорегіональної дестабілізації.
Індійське бачення проблем регіону зумовлене побоюваннями, що в нинішній ситуації відбуваються зміни в напрямку більшого стратегічного динамізму. Формується нова стратегічна загроза для Індії з регіону Центральної Азії, що порушує стратегічний баланс, оскільки СРСР діяв як геополітична контраверсія проти сил, антагоністичних Індії. Крім того, радянська загроза заміщена локальними конфліктами та етнічними напругами (націоналізм і фундаменталізм). Нова модель етнічних конфліктів прямо загрожує безпеці Індії. Вакуум, що утворився, припускає появу нових позарегіональних потуг із різними ідеологічними та політичними інтересами: політичні трансформації та кінцеві орієнтації нових держав не можуть не змінити стратегічне оточення Індії. Відкриття регіону зовнішньому світові прямо редукує індійське економічне домінування в регіоні. Для підтримки стабільності в Центральній Азії Індія концентрує увагу на посиленні двостороннього співробітництва з суміжними країнами, надаючи технічну допомогу та ініціюючи економічні програми, спрямовані на зміцнення усталених зв'язків. Індія в забезпеченні регіональної стабільності головним чином покладається на позаісламські чинники (РФ і Китай).
В цілому Індія й уся Південна Азія все більше тяжіють до Азійсько-Тихоокеанського регіону. Але слід зауважити, що Пакистан ще значною мірою стоїть осторонь від цього руху, оскільки геополітично більше прив'язаний до Середнього Сходу та Центральної Азії. Іран також потребує широкого виходу в Центрально-Азійський регіон не тільки через Туркменистан, але й через Таджикистан, що межує з Китаєм та Північною Індією.