| Назва: | Шляхи розвязання політичних конфліктів |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 20,14 KB |
| Скачувань: | 44 |
Вивчаючи конфлікти, слід брати до уваги чинник зростан¬ня великої практичної потреби в конфліктологічних підходах. Сучасний період розвитку нашого суспільства характеризу¬ється значним посиленням напруженості, зростанням проти¬річ, виникненням численних конфліктів у різних сферах сус¬пільного життя. Одначе більшість суб'єктів управління - дер¬жавних, суспільно-політичних, професійних організацій вияв¬ляють слабке розуміння внутрішніх причин того, що відбува¬ється, неспроможність адекватно реагувати на вибухонебез¬печні процеси. Досить часто це є наслідком відсутності при¬кладних методик моніторингу конфлікту, експертизи та оптимізації останнього.
Сучасні дослідження звертають увагу на недостатньо роз¬роблену проблему, пов'язану з регулюванням конфліктів та управлінням ними, співвідношенням суперництва і співробіт¬ництва. На часі перехід української конфліктології від загаль¬нотеоретичних досліджень та аналізу фундаментальних кате¬горій до прикладних аспектів, від пояснювальних функцій до конструктивних. В основі їх мають бути такі поняття, як регу¬лювання та управління соціальними конфліктами, конфлікт¬ний моніторинг і конфліктний менеджмент. Дослідники В. Кремень, О. Чумиков, В. Бекешкіна, В. Небоженко, М. Пірен, Е. Сте-панов, К. Боулдінг та ін. розглядають конфлікт як динамічний тип соціальних відносин, пов'язаних із потенційно можливим чи реальним зіткненням суб'єктів на ґрунті тих чи інших су¬перечливо усвідомлених переваг інтересів чи цінностей, які постійно присутні та не піддаються повному усуненню.
За нинішнього соціально-політичного розвитку України варто звернути особливу увагу на дослідження проблеми конфліктів у системі соціально-політичних процесів. Необхідність цього пов'язана з досить слабким знанням закономірностей виникнення, перебігу та врегулювання конфліктів за таких специфічних обставин, як перехідний період. Цю проблему не вивчено не лише у вітчизняній, а й у світовій науці.
Якщо з позицій конфліктології аналізувати таке маловивчене явище суспільного життя як перехідний період, що є тран¬сформацією соціальної системи з ригідного (жорсткого) стану в гнучкий (плюралістичний), впадають в око його своєрідні особ¬ливості:
1) всі найважливіші сфери суспільного життя пронизує всеохопний політичний конфлікт, а тому політологічний аналіз соціальних колізій у багатьох випадках набуває вирішального
значення;
2) якщо за умов стабільності соціально-політичний кон¬флікт має переважно горизонтальний характер (боротьба в рамках режиму), то в перехідний період - вертикальний (бо¬ротьба за режим).
Сучасні дослідники на прикладах подій у колишньому СРСР, а потім в Україні та деяких інших державах СНД вже досліджують у політико-конфліктологічній площині проблеми балансу гілок влади, довіри до влади, вітчизняної багато¬партійності, політико-економічні колізії в державному і при¬ватному секторах економіки, .а також політичні підмурки ет¬нічних процесів. Поряд із концепцією теоретичного аналізу пропонуються механізми, які можуть забезпечити зниження негативних наслідків у вищезгаданих сферах.
Необхідність пошуків засобів регулювання конфлікту та управління ним випливає з усвідомлення нової конфліктологічної парадигми мислення: по-перше, належить визнати і вмо¬тивувати значення соціальних конфліктів як щоденного і при¬родного явища соціального життя, його невід'ємного атрибута; по-друге, слід визнати не тільки неминучість конфліктності в суспільстві, а й виявлену та підкреслену конструктивну роль конфліктів у суспільному розвитку; по-третє, маємо усвідоми¬ти, що конфлікт можна регулювати і управляти ним. Отож, більшість соціально-політичних конфліктів можуть бути оптимізовані на будь-якому рівні та стадії, а головне інструмен¬тальне завдання щодо конфлікту повинно бути визначено як управління ним.
Управління конфліктом - врегулювання, розв'язання, при¬душення, а також ініціювання певних конфліктних ситуацій в інтересах суспільства в цілому чи окремих його суб'єктів.
Правильно організоване управління надає конфліктному процесові форми, яка забезпечує мінімізацію неминучих полі¬тичних, соціальних, економічних і моральних утрат, оптимізацію тих чи інших сфер суспільного життя. Позитивні наслідки соціальне-політичного розвитку постають не з конфлікту як такого і не з уявної безконфліктності, а з уміння впливати на конфлікт у потрібному напрямі.
Сучасні дослідження звертають увагу на недостатньо роз¬роблену проблему, пов'язану з регулюванням конфліктів та управлінням ними, співвідношенням суперництва і співробіт¬ництва. На часі перехід української конфліктології від загаль¬нотеоретичних досліджень та аналізу фундаментальних кате¬горій до прикладних аспектів, від пояснювальних функцій до конструктивних. В основі їх мають бути такі поняття, як регу¬лювання та управління соціальними конфліктами, конфлікт¬ний моніторинг і конфліктний менеджмент. Дослідники В. Кремень, О. Чумиков, В. Бекешкіна, В. Небоженко, М. Пірен, Е. Сте-панов, К. Боулдінг та ін. розглядають конфлікт як динамічний тип соціальних відносин, пов'язаних із потенційно можливим чи реальним зіткненням суб'єктів на ґрунті тих чи інших су¬перечливо усвідомлених переваг інтересів чи цінностей, які постійно присутні та не піддаються повному усуненню.
За нинішнього соціально-політичного розвитку України варто звернути особливу увагу на дослідження проблеми конфліктів у системі соціально-політичних процесів. Необхідність цього пов'язана з досить слабким знанням закономірностей виникнення, перебігу та врегулювання конфліктів за таких специфічних обставин, як перехідний період. Цю проблему не вивчено не лише у вітчизняній, а й у світовій науці.
Якщо з позицій конфліктології аналізувати таке маловивчене явище суспільного життя як перехідний період, що є тран¬сформацією соціальної системи з ригідного (жорсткого) стану в гнучкий (плюралістичний), впадають в око його своєрідні особ¬ливості:
1) всі найважливіші сфери суспільного життя пронизує всеохопний політичний конфлікт, а тому політологічний аналіз соціальних колізій у багатьох випадках набуває вирішального
значення;
2) якщо за умов стабільності соціально-політичний кон¬флікт має переважно горизонтальний характер (боротьба в рамках режиму), то в перехідний період - вертикальний (бо¬ротьба за режим).
Сучасні дослідники на прикладах подій у колишньому СРСР, а потім в Україні та деяких інших державах СНД вже досліджують у політико-конфліктологічній площині проблеми балансу гілок влади, довіри до влади, вітчизняної багато¬партійності, політико-економічні колізії в державному і при¬ватному секторах економіки, .а також політичні підмурки ет¬нічних процесів. Поряд із концепцією теоретичного аналізу пропонуються механізми, які можуть забезпечити зниження негативних наслідків у вищезгаданих сферах.
Необхідність пошуків засобів регулювання конфлікту та управління ним випливає з усвідомлення нової конфліктологічної парадигми мислення: по-перше, належить визнати і вмо¬тивувати значення соціальних конфліктів як щоденного і при¬родного явища соціального життя, його невід'ємного атрибута; по-друге, слід визнати не тільки неминучість конфліктності в суспільстві, а й виявлену та підкреслену конструктивну роль конфліктів у суспільному розвитку; по-третє, маємо усвідоми¬ти, що конфлікт можна регулювати і управляти ним. Отож, більшість соціально-політичних конфліктів можуть бути оптимізовані на будь-якому рівні та стадії, а головне інструмен¬тальне завдання щодо конфлікту повинно бути визначено як управління ним.
Управління конфліктом - врегулювання, розв'язання, при¬душення, а також ініціювання певних конфліктних ситуацій в інтересах суспільства в цілому чи окремих його суб'єктів.
Правильно організоване управління надає конфліктному процесові форми, яка забезпечує мінімізацію неминучих полі¬тичних, соціальних, економічних і моральних утрат, оптимізацію тих чи інших сфер суспільного життя. Позитивні наслідки соціальне-політичного розвитку постають не з конфлікту як такого і не з уявної безконфліктності, а з уміння впливати на конфлікт у потрібному напрямі.