| Назва: | Політологія як наука |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 21,41 KB |
| Скачувань: | 303 |
Вже з вищесказаного видно, що світ політики, політичного ніколи не перебуває в ізоляції від інших сфер суспільного життя. Навпаки, політичні процеси інтенсивно взаємопов’язані з життям усього суспільного організму. Як теоретична рефлексія політичного, політологія дуже тісно пов’язана з науками, які вивчають інші сфери функціонування суспільства. Насамперед, вона пов’язана з історією, з неї черпає конкретні факти політичного життя, порівнюючи, аналізуючи їх. Свої висновки політологія звіряє з філософією як загальною методологією суспільствознавчих дисциплін. Вагому роль в політологічному дослідженні відіграє соціологія, особливо конкретні соціологічні дослідження. Вони дозволяють політологу одержувати важливу емпіричну інформацію. Пояснюючи ті чи інші події політичного життя, особливо на рівні поведінки малих соціальних груп або індивідів, політична наука звертається до психології. Нерідко можна знайти приклади взаємодотичності політології з біологією, медициною, фізикою та іншими науками.
Як і будь-яка наука в процесі власного розвитку виробила категоріальний апарат та методологічну базу. Однак особливість цієї науки в контексті методології пояснюється тим, що вона як окрема наука існує біля одного століття. Сформувавшись як відносно самостійна наукова і навчальна дисципліна в умовах, коли інші науки про суспільство мали досить довгу історію, політологія використала методологічну базу цих наук. Вона не володіє якоюсь особливою методологією вивчення свого предмета, а користується загалом відомими в науці методами наукового дослідження.
Особливе місце серед концептуальних підходів у політології займає позитивізм, одним із засновників якого був французький вчений першої половини ХІХ століття О. Кант. В основі цієї теорії лежить ідея про те, що ні наука, ні філософія не можуть і не повинні ставити питання про причини явищ, а лише про те, як вони відбуваються. В дослідженні суспільних процесів (в тому числі і політичних) потрібно звертати увагу лише на факти, конкретні події, описуючи їх.
Важливою віхою в становленні політології як науки стало застосування біхевіорізму щодо вивчення та пояснення політичних процесів на рівні малих і середніх політичних груп. В його основі лежить думка про те, що політичні процеси потрібно вивчати, виходячи з характерних особливостей не соціуму, а індивіда. Останній має ряд природних властивостей, які він спрямовує на шляху реалізації потреби влади. Звідси випливає, що завдання політолога – дати точний, реалістичний опис причин та цілей поведінки суб’єкта політичного життя, а також запропонувати орієнтири в його практичній політичній діяльності. Політолог повинен досліджувати не суспільні групи і тенденції їх поведінки, а конкретну мотивацію індивіда, яка спонукала його до конкретних рішень та дій. Таким чином, біхевіорізм прагне вивчати інтереси громадян як головної пружини політичної поведінки і політичних процесів.
Біхевіористський підхід в західній політології зіграв значну роль як в становленні методологічної бази цієї науки, так і в прирості практичного знання про політику. Біхевіорізм виступив проти пошуку визначального впливу якогось одного фактора на поведінку людей і таким чином на політичні відносини в цілому.
Позитивізм загалом і біхевіорізм, зокрема, спонукали західну політологію до запозичення цілого ряду емпіричних методів з різних суспільствознавчих дисциплін. Поступово емпіричні методи в політології вдосконалювались і зараз виступають основним, безпосереднім засобом одержання первинної інформації про політичні процеси в суспільстві.
Одним з емпіричних методів є спостереження. Зміст його полягає в тому, що дослідник не втручається в розвиток подій, а вивчає їх, виступаючи як сторонній глядач. Спостереження проводиться як із заданою метою, так і без неї. Відмінність в цьому разі полягає в тому, що в першому випадку є певна упередженість дослідника: він вивчає даний політичний процес, маючи попередньо певне уявлення про сутність подібного і висунувши гіпотезу його пояснення.
Дуже поширеним методом в політології є аналіз. Він може виступати як аналіз політичних подій, здійснювати на основі спостереження, опитування чи інтерв’ю. Аналіз може також стосуватися, наприклад, вивчення поведінки політичного лідера, стандартних і нестандартних моделей його діяльності. Аналізом виступає і вивчення документів: політичних рішень, актів законодавчої влади, теоретичних статей політичного характеру.
Метод аналізу передбачає мислене розчленування об’єкта політичного дослідження на окремі частини, елементи з наступним їх вивченням. Наприклад, дослідження стану розвитку сучасної української держави доцільно починати з аналізу її складових: законодавчої влади, виконавчої, судової.
Як і будь-яка наука в процесі власного розвитку виробила категоріальний апарат та методологічну базу. Однак особливість цієї науки в контексті методології пояснюється тим, що вона як окрема наука існує біля одного століття. Сформувавшись як відносно самостійна наукова і навчальна дисципліна в умовах, коли інші науки про суспільство мали досить довгу історію, політологія використала методологічну базу цих наук. Вона не володіє якоюсь особливою методологією вивчення свого предмета, а користується загалом відомими в науці методами наукового дослідження.
Особливе місце серед концептуальних підходів у політології займає позитивізм, одним із засновників якого був французький вчений першої половини ХІХ століття О. Кант. В основі цієї теорії лежить ідея про те, що ні наука, ні філософія не можуть і не повинні ставити питання про причини явищ, а лише про те, як вони відбуваються. В дослідженні суспільних процесів (в тому числі і політичних) потрібно звертати увагу лише на факти, конкретні події, описуючи їх.
Важливою віхою в становленні політології як науки стало застосування біхевіорізму щодо вивчення та пояснення політичних процесів на рівні малих і середніх політичних груп. В його основі лежить думка про те, що політичні процеси потрібно вивчати, виходячи з характерних особливостей не соціуму, а індивіда. Останній має ряд природних властивостей, які він спрямовує на шляху реалізації потреби влади. Звідси випливає, що завдання політолога – дати точний, реалістичний опис причин та цілей поведінки суб’єкта політичного життя, а також запропонувати орієнтири в його практичній політичній діяльності. Політолог повинен досліджувати не суспільні групи і тенденції їх поведінки, а конкретну мотивацію індивіда, яка спонукала його до конкретних рішень та дій. Таким чином, біхевіорізм прагне вивчати інтереси громадян як головної пружини політичної поведінки і політичних процесів.
Біхевіористський підхід в західній політології зіграв значну роль як в становленні методологічної бази цієї науки, так і в прирості практичного знання про політику. Біхевіорізм виступив проти пошуку визначального впливу якогось одного фактора на поведінку людей і таким чином на політичні відносини в цілому.
Позитивізм загалом і біхевіорізм, зокрема, спонукали західну політологію до запозичення цілого ряду емпіричних методів з різних суспільствознавчих дисциплін. Поступово емпіричні методи в політології вдосконалювались і зараз виступають основним, безпосереднім засобом одержання первинної інформації про політичні процеси в суспільстві.
Одним з емпіричних методів є спостереження. Зміст його полягає в тому, що дослідник не втручається в розвиток подій, а вивчає їх, виступаючи як сторонній глядач. Спостереження проводиться як із заданою метою, так і без неї. Відмінність в цьому разі полягає в тому, що в першому випадку є певна упередженість дослідника: він вивчає даний політичний процес, маючи попередньо певне уявлення про сутність подібного і висунувши гіпотезу його пояснення.
Дуже поширеним методом в політології є аналіз. Він може виступати як аналіз політичних подій, здійснювати на основі спостереження, опитування чи інтерв’ю. Аналіз може також стосуватися, наприклад, вивчення поведінки політичного лідера, стандартних і нестандартних моделей його діяльності. Аналізом виступає і вивчення документів: політичних рішень, актів законодавчої влади, теоретичних статей політичного характеру.
Метод аналізу передбачає мислене розчленування об’єкта політичного дослідження на окремі частини, елементи з наступним їх вивченням. Наприклад, дослідження стану розвитку сучасної української держави доцільно починати з аналізу її складових: законодавчої влади, виконавчої, судової.
Новости загрузка новостей...