| Назва: | Громадянське суспільство в Україні |
| Розмiр: | 24,68 KB |
| Надіслав(ла): | Tigipko Dmitry |
| Опис: | 40 k |
| Скачувань: | 9761 |
Розділ I. Концептуальні підходи до проблем громадянського суспільства.
П.1.Особливості основних напрямків розвитку громадянського суспільства.
Процес становлення громадянського суспільства складний і суперечливий, аналіз його потребує конкретно-історичного підходу.
Зародження та розвиток громадянського суспільства відбувається протягом тривалого періоду еволюції сучасної цивілізації. Цей процес має багато закономірностей, спільних для багатьох країн. Але кожна держава, розвиваючи громадянське суспільство, вносила щось особливе, характерне саме для неї.
Досить специфічний досвід його побудови мала Україна. Адже феодальний устрій тривалий час носив потворні форми кріпосництва, щ обмежувало з рабством. Це зумовило і характерний розвиток суспільства, наклало певний відбиток на взаємовідносини між верствами населення, на їх психологію. За таких умов основою соціально-економічного ладу стає сільська община, яка, з одного боку, сприяла єднанню і взаємодопомозі селян, з іншого – культивувала дух покори.
Протягом всього періоду суспільного розвитку все частіше інтереси колективу домінували над інтересами особи. В таких умовах усвідомлення себе як громадянина, як повноправної особистості не могло відбутися. Вся історія ідеї громадянського суспільства – це історія перетворення самої колективності, організованої за законами спільного життя в розвиток людини, що вийшла із природнього стану необмеженої свободи, в громадянина цього суспільства.
Власне, кожна держава має бути зацікавлена в створенні, всебічному розширенні і поглибленні громадянського суспільства, якщо воно прагне до задоволення потреб громадян, до своєї адап¬тації в загальнолюдський цивілізований процес. Для держави стає життєво необхідним розвиток всіх елементів громадянського суспільства. Чи відповідає таке суспільство досягнутому рівню світової цивілізації, має засвідчити рівень задоволення інтересів і потреб, громадянський мир на основі дії прийнятих державою за¬конів.
В сучасних умовах одним із вимог громадянського суспільства виступає фактор соціальної відповідальності в усіх сферах суспільного життя (економічній, політичній, соціальній, еко¬логічній, національній), на всіх рівнях суспільних організацій (соціальної групи, суспільної організації, держави, свпоаого. співтовариства), пов'язаних з висуненням на перший план загаль¬нолюдських цінностей. Адже соціальна орієнтація може утверд¬жуватися в якості принципу суспільних відносин лише тоді, коли задоволені всі необхідні потреби і створюються умови для реалі-^ зації системи історично обумовлених інтересів членів суспільства.
Важливе місце в цьому процесі належить державі. Вона по¬винна стати арбітром у вирішенні конфліктних питань. Це пояс¬нюється насамперед тім, що на сьогоднішній день держава має в своїх руках переважне гграво застосування примусу, різного роду санкцій, виступаючи власником матеріальних благ, вона може, якщо побажає, спрямовувати свої зусилля на покращення соці¬ально-економічного становища людини, задовольняти інтереси та потреби певних соціальних груп (працівники бюджетних організа¬цій, базових галузей промисловості, студенти, пенсіонери і т.п.). Та на жаль, переформована державна машина не завжди го¬това взяти на себе таке завдання. Має спрацювати механізм взаємодії громадянського суспільства і держави, який знаходить свій прояв у взаємодії через партії, вибори, представницькі органи влади.
В країнах Заходу існує ціла система представництва інтересів. Основні її учасники з боку грогладяпського суспільства — це групи і об'єднання за інтересами, з боку держави — органи виконавчої влади. Окрім згаданих сформувались специфічні представництва —консультативні комітети і комісії, що існують при міністерс вах, відомствах, уряді, в роботі яких беруть участь групи і об'єд¬нання за інтересами. Такі інститути займаються виробленням ре¬комендацій і відповідних державних рішень, деякі з них викону¬ють угіравганські функції, інші діють па "недержавній" основі.
В Західній Європі дискусія про те, чи є держава функцією суспільства, чи суспільство в міру розвитку держави має перетво¬ритися в контролюючу ним функцію, можна віднести до XVIII ст., коли в працях англійських і фраїкузьких філософів таТеоретичні аспекти дискусії зводились до визначення долі вла¬ди, функцій і повноважень, які громадянське суспільство доручає державі на тому чи іншому етапі свого розвитку. Відповідно визначалась роль держави в розвитку суспільства.
У взаємодії громадянського суспільства та держави можуть існувати два напрямки. По-перше, держава є і залишається функ¬цією іромадянського суспільства. Серед представників цього на¬прямку е і теорії переважаючої ролі держави ("державники"), рівного партнерства ("суспільний договір"), його пасивної ролі ("нічний сторож"). По-друге, держава носить тимчасовий харак¬тер. Утвердження в теорії постулат}' про швидке відмирання дер¬жави з поступовою заміною її суспільним самоуправлінням при¬звело б до повного знищення громадянського суспільства.
П.1.Особливості основних напрямків розвитку громадянського суспільства.
Процес становлення громадянського суспільства складний і суперечливий, аналіз його потребує конкретно-історичного підходу.
Зародження та розвиток громадянського суспільства відбувається протягом тривалого періоду еволюції сучасної цивілізації. Цей процес має багато закономірностей, спільних для багатьох країн. Але кожна держава, розвиваючи громадянське суспільство, вносила щось особливе, характерне саме для неї.
Досить специфічний досвід його побудови мала Україна. Адже феодальний устрій тривалий час носив потворні форми кріпосництва, щ обмежувало з рабством. Це зумовило і характерний розвиток суспільства, наклало певний відбиток на взаємовідносини між верствами населення, на їх психологію. За таких умов основою соціально-економічного ладу стає сільська община, яка, з одного боку, сприяла єднанню і взаємодопомозі селян, з іншого – культивувала дух покори.
Протягом всього періоду суспільного розвитку все частіше інтереси колективу домінували над інтересами особи. В таких умовах усвідомлення себе як громадянина, як повноправної особистості не могло відбутися. Вся історія ідеї громадянського суспільства – це історія перетворення самої колективності, організованої за законами спільного життя в розвиток людини, що вийшла із природнього стану необмеженої свободи, в громадянина цього суспільства.
Власне, кожна держава має бути зацікавлена в створенні, всебічному розширенні і поглибленні громадянського суспільства, якщо воно прагне до задоволення потреб громадян, до своєї адап¬тації в загальнолюдський цивілізований процес. Для держави стає життєво необхідним розвиток всіх елементів громадянського суспільства. Чи відповідає таке суспільство досягнутому рівню світової цивілізації, має засвідчити рівень задоволення інтересів і потреб, громадянський мир на основі дії прийнятих державою за¬конів.
В сучасних умовах одним із вимог громадянського суспільства виступає фактор соціальної відповідальності в усіх сферах суспільного життя (економічній, політичній, соціальній, еко¬логічній, національній), на всіх рівнях суспільних організацій (соціальної групи, суспільної організації, держави, свпоаого. співтовариства), пов'язаних з висуненням на перший план загаль¬нолюдських цінностей. Адже соціальна орієнтація може утверд¬жуватися в якості принципу суспільних відносин лише тоді, коли задоволені всі необхідні потреби і створюються умови для реалі-^ зації системи історично обумовлених інтересів членів суспільства.
Важливе місце в цьому процесі належить державі. Вона по¬винна стати арбітром у вирішенні конфліктних питань. Це пояс¬нюється насамперед тім, що на сьогоднішній день держава має в своїх руках переважне гграво застосування примусу, різного роду санкцій, виступаючи власником матеріальних благ, вона може, якщо побажає, спрямовувати свої зусилля на покращення соці¬ально-економічного становища людини, задовольняти інтереси та потреби певних соціальних груп (працівники бюджетних організа¬цій, базових галузей промисловості, студенти, пенсіонери і т.п.). Та на жаль, переформована державна машина не завжди го¬това взяти на себе таке завдання. Має спрацювати механізм взаємодії громадянського суспільства і держави, який знаходить свій прояв у взаємодії через партії, вибори, представницькі органи влади.
В країнах Заходу існує ціла система представництва інтересів. Основні її учасники з боку грогладяпського суспільства — це групи і об'єднання за інтересами, з боку держави — органи виконавчої влади. Окрім згаданих сформувались специфічні представництва —консультативні комітети і комісії, що існують при міністерс вах, відомствах, уряді, в роботі яких беруть участь групи і об'єд¬нання за інтересами. Такі інститути займаються виробленням ре¬комендацій і відповідних державних рішень, деякі з них викону¬ють угіравганські функції, інші діють па "недержавній" основі.
В Західній Європі дискусія про те, чи є держава функцією суспільства, чи суспільство в міру розвитку держави має перетво¬ритися в контролюючу ним функцію, можна віднести до XVIII ст., коли в працях англійських і фраїкузьких філософів таТеоретичні аспекти дискусії зводились до визначення долі вла¬ди, функцій і повноважень, які громадянське суспільство доручає державі на тому чи іншому етапі свого розвитку. Відповідно визначалась роль держави в розвитку суспільства.
У взаємодії громадянського суспільства та держави можуть існувати два напрямки. По-перше, держава є і залишається функ¬цією іромадянського суспільства. Серед представників цього на¬прямку е і теорії переважаючої ролі держави ("державники"), рівного партнерства ("суспільний договір"), його пасивної ролі ("нічний сторож"). По-друге, держава носить тимчасовий харак¬тер. Утвердження в теорії постулат}' про швидке відмирання дер¬жави з поступовою заміною її суспільним самоуправлінням при¬звело б до повного знищення громадянського суспільства.
Новости загрузка новостей...