| Назва: | Етнонаціональні відносини й національна політика |
| Розмiр: | 17,21 KB |
| Надіслав(ла): | Unknown |
| Опис: | 17,2 k |
| Скачувань: | 4222 |
Будь-яка держава припускається тяжкої помилки, пропа¬гуючи відсутність національної ідеї, свого власного ідеалу. Те¬пер для України в соціально-національному сенсі надзвичай¬но важливими є такі завдання:
— вироблення форм і засобів для стимулювання політич¬ної активності українського народу, сприяння духовному онов¬ленню суспільства;
— здійснення глибинних державотворчих процесів, утвер¬дження й поширення в українському суспільстві авторитету й популярності державницької ідеї;
— вироблення цілісної системи ціннісних орієнтацій сус¬пільства, ядром якої має стати власне державна національна ідея.
Причому ця ідея, з одного боку, повинна віддзеркалювати право нації на самовизначення, а з іншого, — залишити націю в рамках вселюдської спільності, прагнути до утвердження в житті загальнолюдських цінностей, боротися за соціальну спра¬ведливість.
Націоналізм може виявлятися ще в одній якості — як іде¬ологія. Тоді він означає надмірну любов до своєї нації-етносу, поєднану з негативними почуттями до інших національностей. Націоналізм державної нації, тобто фанатична любов до своєї нації, поєднана з боротьбою в даній державі проти національ¬них меншин, є явищем негативним і реакційним. Коли цей на¬ціоналізм переростає в державну ідеологію та політику, то це — нацизм, фашизм.
Націоналізм — явище багатогранне й багатолике. Він має як позитивні, так і негативні аспекти. До позитивних можемо віднести: національну самосвідомість; національну гордість;
національний сором (що дає змогу самоочищатися); прагнення до національного саморозвитку, рівноправності. Негативні ас¬пекти: визнання національної виключності; протиставлення іншим націям; прагнення забезпечити переваги своїй нації за рахунок інтересів інших народів; національний нігілізм; пошук винних у життєвих труднощах.
Етнонаціональні відносини і світовий досвід са¬мовизначення народів
Проблема етнонаціональних відносин посідає одне з пер¬ших місць серед пекучих проблем сучасності. Під її натиском розпалися СРСР і Югославія. Національне питання залиша¬ється складною внутрішньою проблемою у Великобританії (Оль¬стер), у Бельгії (фламандсько-валлонський конфлікт), в Ка¬наді (англо-канадський і франко-канадський конфлікти), у США (негритянське, мексиканське, кубинське питання) і т. д. Сам факт існування понад 2000 національно-етнічних спіль¬ностей свідчить про наявність особливого типу соціальних від¬носин, що характеризуються як відносини національні (між¬національні).
Етнонаціональні відносним — це відносини між суб'єктами національно-етнічного розвитку — націями, народностями, на¬ціональними групами та їхніми державними утвореннями.
Ці відносини бувають трьох типів: рівноправні; відносини панування й підлеглості; прагнення до знищення інших суб'єк¬тів. В етнонаціональних відносинах відбивається вся сукуп¬ність соціальних відносин. Визначальний вплив на них справ¬ляють економічні й політичні чинники, причому політичні ас¬пекти частіше стають ключовими, вирішальними. Це зумовле¬но насамперед значенням держави як важливого чинника ро¬звитку нації. Само життя засвідчує, що етнонаціональні відно¬сини — це міцний сплав національного й політичного. Головни¬ми в етнонаціональних відносинах е питання: про рівноправ¬ність і підлеглість; про нерівність економічного і культурного розвитку; про міжнаціональну ворожнечу, розбрат, недовіру й підозру на національному ґрунті
Аналізуючи етнонаціональні відносини, необхідно розріз¬няти два аспекти: загальноісторичний і конкретно-історичний. Так, загальновідомо, що Жовтневий переворот 1917 p. сприяв розв'язанню багатьох аспектів національного питання в Ро¬сійській імперії. Проте зроблений у 60-ті pp. висновок, нібито в СРСР повністю розв'язане національне питання, безперечно, був передчасним. Нещодавнє об'єднання Німеччини також ' вважають остаточним розв'язанням німецького національного питання. Таке твердження теж необгрунтоване з позицій загальноісторичного розвитку, оскільки його суть полягає в тому, щоби нація не лише самовизначилась, а й мала можливість рівномірного й вільного розвитку всіх її спільностей. Саме в цьому розумінні національне питання існуватиме завжди, бо під кутом зору діалектики не може бути повного й остаточного розв'язання національного питання в усіх аспектах і соціаль¬них вимірах. «Абсолютної рівності бути не може, визнання рів¬ності і є основою рівності, але рівноправність націй повинна забезпечуватися національною політикою». Цю незаперечну думку висловив О. Бауер (1882—1938) — лідер австрійської соціал-демократії та 2-го Інтернаціоналу. Отже, національне питання завжди має конкретно-історичний зміст, що охоплює сукупність національних проблем на даному етапі розвитку тієї чи іншої країни. А конкретні обставини завжди вимагають від держави проведення певної національної політики.
Національна політика - це науково обґрунтована система заходів, спрямована на реалізацію національних інтересів, ро¬зв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин.
— вироблення форм і засобів для стимулювання політич¬ної активності українського народу, сприяння духовному онов¬ленню суспільства;
— здійснення глибинних державотворчих процесів, утвер¬дження й поширення в українському суспільстві авторитету й популярності державницької ідеї;
— вироблення цілісної системи ціннісних орієнтацій сус¬пільства, ядром якої має стати власне державна національна ідея.
Причому ця ідея, з одного боку, повинна віддзеркалювати право нації на самовизначення, а з іншого, — залишити націю в рамках вселюдської спільності, прагнути до утвердження в житті загальнолюдських цінностей, боротися за соціальну спра¬ведливість.
Націоналізм може виявлятися ще в одній якості — як іде¬ологія. Тоді він означає надмірну любов до своєї нації-етносу, поєднану з негативними почуттями до інших національностей. Націоналізм державної нації, тобто фанатична любов до своєї нації, поєднана з боротьбою в даній державі проти національ¬них меншин, є явищем негативним і реакційним. Коли цей на¬ціоналізм переростає в державну ідеологію та політику, то це — нацизм, фашизм.
Націоналізм — явище багатогранне й багатолике. Він має як позитивні, так і негативні аспекти. До позитивних можемо віднести: національну самосвідомість; національну гордість;
національний сором (що дає змогу самоочищатися); прагнення до національного саморозвитку, рівноправності. Негативні ас¬пекти: визнання національної виключності; протиставлення іншим націям; прагнення забезпечити переваги своїй нації за рахунок інтересів інших народів; національний нігілізм; пошук винних у життєвих труднощах.
Етнонаціональні відносини і світовий досвід са¬мовизначення народів
Проблема етнонаціональних відносин посідає одне з пер¬ших місць серед пекучих проблем сучасності. Під її натиском розпалися СРСР і Югославія. Національне питання залиша¬ється складною внутрішньою проблемою у Великобританії (Оль¬стер), у Бельгії (фламандсько-валлонський конфлікт), в Ка¬наді (англо-канадський і франко-канадський конфлікти), у США (негритянське, мексиканське, кубинське питання) і т. д. Сам факт існування понад 2000 національно-етнічних спіль¬ностей свідчить про наявність особливого типу соціальних від¬носин, що характеризуються як відносини національні (між¬національні).
Етнонаціональні відносним — це відносини між суб'єктами національно-етнічного розвитку — націями, народностями, на¬ціональними групами та їхніми державними утвореннями.
Ці відносини бувають трьох типів: рівноправні; відносини панування й підлеглості; прагнення до знищення інших суб'єк¬тів. В етнонаціональних відносинах відбивається вся сукуп¬ність соціальних відносин. Визначальний вплив на них справ¬ляють економічні й політичні чинники, причому політичні ас¬пекти частіше стають ключовими, вирішальними. Це зумовле¬но насамперед значенням держави як важливого чинника ро¬звитку нації. Само життя засвідчує, що етнонаціональні відно¬сини — це міцний сплав національного й політичного. Головни¬ми в етнонаціональних відносинах е питання: про рівноправ¬ність і підлеглість; про нерівність економічного і культурного розвитку; про міжнаціональну ворожнечу, розбрат, недовіру й підозру на національному ґрунті
Аналізуючи етнонаціональні відносини, необхідно розріз¬няти два аспекти: загальноісторичний і конкретно-історичний. Так, загальновідомо, що Жовтневий переворот 1917 p. сприяв розв'язанню багатьох аспектів національного питання в Ро¬сійській імперії. Проте зроблений у 60-ті pp. висновок, нібито в СРСР повністю розв'язане національне питання, безперечно, був передчасним. Нещодавнє об'єднання Німеччини також ' вважають остаточним розв'язанням німецького національного питання. Таке твердження теж необгрунтоване з позицій загальноісторичного розвитку, оскільки його суть полягає в тому, щоби нація не лише самовизначилась, а й мала можливість рівномірного й вільного розвитку всіх її спільностей. Саме в цьому розумінні національне питання існуватиме завжди, бо під кутом зору діалектики не може бути повного й остаточного розв'язання національного питання в усіх аспектах і соціаль¬них вимірах. «Абсолютної рівності бути не може, визнання рів¬ності і є основою рівності, але рівноправність націй повинна забезпечуватися національною політикою». Цю незаперечну думку висловив О. Бауер (1882—1938) — лідер австрійської соціал-демократії та 2-го Інтернаціоналу. Отже, національне питання завжди має конкретно-історичний зміст, що охоплює сукупність національних проблем на даному етапі розвитку тієї чи іншої країни. А конкретні обставини завжди вимагають від держави проведення певної національної політики.
Національна політика - це науково обґрунтована система заходів, спрямована на реалізацію національних інтересів, ро¬зв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин.
Новости загрузка новостей...