1 2 3 4 5 6

У колишньому СРСР національна політика здійснювалася без належного глибокого аналізу суперечностей, без ураху¬вання матеріальних умов для їх розв'язання. Непослідовність і несвоєчасність розв'язання суперечностей, породжених ро¬збіжністю інтересів у різних націй-етносів, призвела до краху Радянського Союзу як федеративної держави. Оскільки наці¬ональна політика насамперед спрямована на передбачення й вирішення суперечностей у сфері етнонаціональних відносин, сучасні політологи й соціологи постійно здійснюють теоретичні дослідження (особливо в багатонаціональних державах), які дають змогу визначити (переважно на прикладі СРСР) основні сфери виникнення протиріч і конфліктів, пов'язаних із на¬ціональними проблемами:

1. Відносини між центральними органами та республі¬ками (землями, штатами, кантонами і т. д.). Наприклад, лише на останньому етапі існування СРСР законодавчі акти, ухвалені вищими органами Литви, Латвії, Естонії, Азербайджа¬ну та Вірменії, було скасовано чи визнано недійсними в Москві. А республіки ігнорували союзні постанови, документи. Подіб¬на ситуація має місце у відносинах Квебеку з канадським цен¬тральним урядом, Північної Ірландії — з англійським.

2. Відносини між союзними (автономними) республіками (штатами, кантонами). У колишньому СРСР невирішеність національних проблем призвела до загострення взаємовідно¬син між Азербайджаном і Вірменією, Узбекистаном і Киргиз¬станом, Росією та Україною. Напруженість у відносинах Азер¬байджану та Вірменії переросла у справжню війну.

3. Відносини всередині союзних республік. У СНД найбіль¬шої гостроти суперечності у цих відносинах досягли в Азербайджані (Нагірний Карабах), у Таджикистані (громадянська війна), у Грузії (Південна Осетія, Абхазія), в Молдові (При¬дністров'я), в Росії (Чечня), в Україні (Крим). Подолання цих проблем можливе лише за умови забезпечення права всіх на¬родів на вибір форми національної державності відповідно до реальних можливостей кожного етносу. Цим правом скориста¬лися жителі Нагірного Карабаху і Південної Осетії, проголосу¬вавши на референдумах за свою незалежність.

4. Проблеми національних груп у республіках (штатах), а також національностей, які не мають власних національ¬но-державних утворень. Це стосується насамперед росіян, які проживають за межами Росії (25 млн). Гостро постала пробле¬ма російських німців (понад 2 млн), яких сталінський режим огульно звинуватив у пособництві фашистській Німеччині та застосував до них масові репресії, ліквідувавши національну автономію. Хоча звинувачення було знято 1964 p., проте в ці¬лому проблема російських німців залишається нерозв'язаною. Триває масовий виїзд німців до ФРН. У складній національно-державній структурі Російської Федерації присутні також інші національні тертя: в Башкортостані — між башкирами й тата¬рами; в Татарстані — між татарами й чувашами; в Дагес¬тані — між аварцями, кумиками і лезгинами; в Північній Осетії — між осетинами та інгушами.

5. Проблеми розділених народів. Наприклад, азербайджанці (Азербайджан — Іран), таджики (Таджикистан — Афганіс¬тан); курди (Туреччина — Ірак — Іран); корейці (північні — південні) і т. д.

Всі ці суперечності можуть вирішуватися чи, навпаки, за¬гострюватися, переростати в конфлікти у процесі проведення тієї чи іншої національної політики. Світова практика поки що виробила лише один — демократичний спосіб урегулювання міжнаціональних відносин, який, зокрема, передбачає: забез¬печення вільного волевиявлення націй; реалізацію їхніх за¬конних прав на життя, відносини з іншими націями, які прагнуть будувати свої стосунки на основі рівності. Йдеться про надан¬ня повної свободи націям для встановлення ними економічних, політичних, культурних та інших взаємовідносин з іншими націями, а отже, про право націй на самовизначення, яке тісно пов'язане з реалізацією прав людини. Права і свободи людини та право народів на самовизначення взаємозумовлені. Нині право нації на самовизначення — один із важливих принципів взаємовідносин між народами і націями. Навіть більше, само¬визначення є загальновизнаною основоположною нормою між¬народного права, обов'язковою для всіх без винятку держав.

Це знайшло своє закріплення і в документах OOН (у другій статті Статуту чітко та однозначно записано про право націй на самовизначення). В цьому документі визначається правомірність боротьби народів за досягнення політичної незалежності та утворення своєї державності; свобода народу чи нації визначається без втручання ззовні в її політичний статус; підкреслюється необхідність не допускати збройного втручання у справи держав, що стали на шлях самостійного розвитку, а також не виявляти актів політичної, ідеологічної, економічної агресії.

1 2 3 4 5 6