| Назва: | Великобританія. Політичний устрій |
| Розмiр: | 14,9 KB |
| Надіслав(ла): | Unknown |
| Опис: | 15 k |
| Скачувань: | 3246 |
На початку XX ст. Великобританія марно намагалася по¬вернути промислову першість і монополію на світовому ринку, втрачені нею наприкінці минулого століття. Головна причина полягала в тому, що політика протекціонізму, яку проводив уряд, закрила внутрішній ринок Англії для іноземних товарів, позбавивши англійську промисловість конкуренції, що була стимулом для її модернізації. До того ж англійська промисло¬вість мала в колоніях монопольне право на збут своєї продукції і вивіз дешевої сировини, що також перешкоджало впровад¬женню у промисловість нових технологій і досягнень науково-технічного прогресу. Промислова монополія, яка перетворила цю країну на центр світового промислового господарства («май¬стерню світу») і давала змогу виробляти третину світової про¬мислової продукції, сприяла поступовій втраті англійською бур¬жуазією стимулу для постійної модернізації промисловості й розвитку нових галузей виробництва, пов'язаних з досягнення¬ми науково-технічного прогресу, оскільки традиційні галузі виробництва приносили значний прибуток. Накопичений ка¬пітал вкладався в заморську торгівлю і фінансові операції, де він швидко обертався і приносив значні прибутки. Власна ж промисловість отримувала незначні інвестиції.
І все ж на початку століття мав місце приріст промислової продукції, науково-технічний прогрес змінював структуру про¬мисловості, посилювалася концентрація виробництва і капі¬талу. Але ці процеси відбувалися менш інтенсивно, ніж у США і Німеччині. Тому промислові товари американських і німець¬ких виробників не лише витісняли англійські зі світових ринків, а й завойовували внутрішній ринок Англії. Зменшувалася роль сільського господарства в економіці країни. Якщо на початку XIX ст. воно давало третину національного прибутку, то на початку XX — лише 6%. Значно скоротилися площі сільськогосподарських культур, оскільки більшість земель на¬лежала багатим лендлордам, які здавали їх в оренду ферме¬рам, були байдужі до стану цих земель. Тому уряд намагався сприяти розвиткові дрібних землевласників. Різко знизилися ціни на сільськогосподарську продукцію, оскільки на ринках Європи було вдосталь дешевої пшениці зі США, Канади, Ав¬стралії й Аргентини. Саме звідти ввозилося продовольство в Англію. Промислове виробництво порівняно з першою поло¬виною XIX ст. скоротилося вдвічі і становило в середньому 1,5% на рік. Англійські підприємці стали на шлях прискоре¬ної концентрації виробництва і капіталу, технічного прогресу, пошуку нових ринків і колоніальної експансії. У промисло¬вості відбувалися структурні зміни: важка промисловість ви¬тісняла легку, в традиційних галузях застосовувалися сучасні технології, з'являлися нові галузі промисловості, відкривали¬ся нові шахти, видобуток вугілля збільшився удвічі, але не¬впинно зростала його собівартість. Подібні процеси відбува¬лися і в текстильній промисловості. Відкриття нових ринків збуту стимулювало розвиток текстильного району Ланкашир. Однак собівартість продукції була високою, а технічне пере¬оснащення проводилося повільно.
Швидкими темпами розвивалося машинобудування. З'яв¬лялися нові галузі — автомобілебудування, електротехнічна й хімічна промисловість. На початку XX ст. виникли могутні концерни у військовій промисловості — Віккерса і Армстрон-га. У 1908 р. було створено англо-іранську компанію з видо¬бутку нафти. Новітні технічні досягнення впроваджувалися у суднобудуванні, яке стало головною галуззю промисловості Великобританії. У 1889 р. було прийнято закон про флот, згідно з яким різко зросли витрати на його розвиток. Великобрита¬нія всіляко намагалася утримати свою морську монополію, вбачаючи в цьому основу економічного процвітання й полі¬тичного панування в світі.
Зросли темпи концентрації виробництва і капіталу в суд¬нобудуванні, на залізничному транспорті, в хімічній промис¬ловості, машинобудуванні, виплавці сталі тощо. Менша ін¬тенсивність цих процесів була характерна для вугільної і тек¬стильної промисловості. З'явилися трести в легкій промисло¬вості — тютюновій, соляній, миловарінні та ін. До того ж ан¬глійські монополії були неміцними, поступалися масштаба¬ми німецьким і американським.
Частка Великобританії у світовому експорті постійно змен¬шувалася, хоча вона залишалася найбільшим експортером, зростала конкуренція її товарам. Ввіз продукції і сировини з інших країн перевищив вивіз промислової продукції (вугілля, текстильних виробів, морських суден, машин тощо).
І все ж на початку століття мав місце приріст промислової продукції, науково-технічний прогрес змінював структуру про¬мисловості, посилювалася концентрація виробництва і капі¬талу. Але ці процеси відбувалися менш інтенсивно, ніж у США і Німеччині. Тому промислові товари американських і німець¬ких виробників не лише витісняли англійські зі світових ринків, а й завойовували внутрішній ринок Англії. Зменшувалася роль сільського господарства в економіці країни. Якщо на початку XIX ст. воно давало третину національного прибутку, то на початку XX — лише 6%. Значно скоротилися площі сільськогосподарських культур, оскільки більшість земель на¬лежала багатим лендлордам, які здавали їх в оренду ферме¬рам, були байдужі до стану цих земель. Тому уряд намагався сприяти розвиткові дрібних землевласників. Різко знизилися ціни на сільськогосподарську продукцію, оскільки на ринках Європи було вдосталь дешевої пшениці зі США, Канади, Ав¬стралії й Аргентини. Саме звідти ввозилося продовольство в Англію. Промислове виробництво порівняно з першою поло¬виною XIX ст. скоротилося вдвічі і становило в середньому 1,5% на рік. Англійські підприємці стали на шлях прискоре¬ної концентрації виробництва і капіталу, технічного прогресу, пошуку нових ринків і колоніальної експансії. У промисло¬вості відбувалися структурні зміни: важка промисловість ви¬тісняла легку, в традиційних галузях застосовувалися сучасні технології, з'являлися нові галузі промисловості, відкривали¬ся нові шахти, видобуток вугілля збільшився удвічі, але не¬впинно зростала його собівартість. Подібні процеси відбува¬лися і в текстильній промисловості. Відкриття нових ринків збуту стимулювало розвиток текстильного району Ланкашир. Однак собівартість продукції була високою, а технічне пере¬оснащення проводилося повільно.
Швидкими темпами розвивалося машинобудування. З'яв¬лялися нові галузі — автомобілебудування, електротехнічна й хімічна промисловість. На початку XX ст. виникли могутні концерни у військовій промисловості — Віккерса і Армстрон-га. У 1908 р. було створено англо-іранську компанію з видо¬бутку нафти. Новітні технічні досягнення впроваджувалися у суднобудуванні, яке стало головною галуззю промисловості Великобританії. У 1889 р. було прийнято закон про флот, згідно з яким різко зросли витрати на його розвиток. Великобрита¬нія всіляко намагалася утримати свою морську монополію, вбачаючи в цьому основу економічного процвітання й полі¬тичного панування в світі.
Зросли темпи концентрації виробництва і капіталу в суд¬нобудуванні, на залізничному транспорті, в хімічній промис¬ловості, машинобудуванні, виплавці сталі тощо. Менша ін¬тенсивність цих процесів була характерна для вугільної і тек¬стильної промисловості. З'явилися трести в легкій промисло¬вості — тютюновій, соляній, миловарінні та ін. До того ж ан¬глійські монополії були неміцними, поступалися масштаба¬ми німецьким і американським.
Частка Великобританії у світовому експорті постійно змен¬шувалася, хоча вона залишалася найбільшим експортером, зростала конкуренція її товарам. Ввіз продукції і сировини з інших країн перевищив вивіз промислової продукції (вугілля, текстильних виробів, морських суден, машин тощо).
Новости загрузка новостей...