| Назва: | Великобританія. Політичний устрій |
| Розмiр: | 14,9 KB |
| Надіслав(ла): | Unknown |
| Опис: | 15 k |
| Скачувань: | 3246 |
Втрачаючи промислову монополію, Великобританія про¬водила активну колоніальну політику, завершуючи територі¬альний поділ світу. Нові ринки збуту в колоніях давали мож¬ливість утримати провідні позиції в експорті традиційних га¬лузей англійської промисловості. В Австралію та Африку ви¬возилася більша частина англійського одягу і взуття, в Індію — половина текстильних виробів. Колонії залишалися головни¬ми постачальниками продовольства й сировини в метропо¬лію. Бавовна надходила з Єгипту та Індії, мідь — з Південної Африки та Австралії, кольорові метали — з Малайї, ліс — з Канади. У колонії вкладався англійський капітал. Він вико¬ристовувався для будівництва залізниць, видобутку корисних копалин, утримання збройних сил тощо.
Колоніальна політика
Колоніальна політика відігравала важливу роль у політич¬ному житті Англії. З XIX ст. Англія мала колонії в Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Вест-Індії, Західній і Південній Африці (Капська колонія і Натал), зміцнювався її вплив у Східній Африці. В економічну залежність від Англії потрапив Єгипет. У державах Близького і Середнього Сходу, на терито¬ріях, прилеглих до Індійської імперії, в Тихому океані, на Да¬лекому Сході, в Малайзії Великобританія мала опорні пункти і бази для воєнно-морського флоту. Міцні позиції займав ан¬глійський капітал у Латинській Америці. В 1885 р. було про¬голошено англійський протекторат над територією Бечуана¬ленд поблизу Німецької Південно-Західної Африки. Золоті й алмазні копальні Трансваалю потрапили під контроль фінан¬сової групи Ротшильдів. У східній частині Африки Велико¬британія отримала Уганду і Кенію. Згодом британські колоні¬затори встановили контроль за територією Сомалі. Активною була політика Великобританії в Китаї, де їй належала полови¬на всіх капіталовкладень у китайські залізниці.
Висунувши проект створення безперервної лінії англійсь¬ких володінь від Каїра до Кейптауна, англійські колонізатори почали завоювання незалежних Трансваалю і Оранжевої рес¬публіки, багатих на поклади золота й алмазів. Ці республіки були населені білими вихідцями з Голландії — бурами, яких у боротьбі з англійцями підтримували німці. Після низки про¬вокацій у 1899 р. бури почали воєнні дії проти англійських військ, розташованих у прикордонних районах. Регулярні ан¬глійські війська завдавали бурам поразок і врешті захопили їхню столицю. Однак війна тривала до 1902 р., оскільки бури вдалися до партизанської боротьби.
Англійський уряд змушений був задовольнити потреби білого населення і надав завойованим територіям права домі¬ніонів — самоуправляючих частин Британської імперії з влас¬ними урядами і парламентами, які спільно з метрополією ви¬рішували найважливіші стратегічні питання. У 1910 р. бурські республіки були об'єднані у Південно-Африканський союз.
Ірландське питання
На початку XX ст. невирішеним залишалося ірландське питання, що загострилося у 80—90-х роках минулого століття. Ірландське суспільство зосередилось на боротьбі за самоуп¬равління (гомруль) всередині Британської імперії. Парламент декілька разів відхиляв законопроект про гомруль, і радикаль¬на ірландська інтелігенція вирішила боротися за повну самос¬тійність Ірландії. Очолила боротьбу «партія шинн фейн», яка ставила за мету створення національного ірландського уряду.
У 1912 р. ліберальний уряд виніс на розгляд у парламенті білль про гомруль, який передбачав створення ірландського парламенту і місцевих органів влади зі збереженням урядової влади в руках англійського намісника. Палата лордів двічі від¬хилила законопроект, і протягом двох років, поки він розгля¬дався, консерватори зуміли активізувати анти ірландські наст¬рої в Ольстері — найбільш розвиненій частині Північної Ірландії, населеній переважно англійцями і шотландцями. На відміну від ірландців-католиків, вони були протестантами і заявили, що не допустять переходу Ольстера під управління ірландського парламенту. Створювалися багатотисячні загони волонтерів, які відкрито готувалися до бойових дій. У відпо¬відь формувалися озброєні загони в Ірландії. Назрівала грома¬дянська війна. Англійські військові підтримували протестан¬тів Ольстера.
У вересні 1914 р. уряд лібералів і палати общин втретє прийняли закон про гомруль, але виключили Ольстер із сфе¬ри його дії. Набрання законом чинності відкладалося до за¬кінчення Першої світової війни.
Колоніальна політика
Колоніальна політика відігравала важливу роль у політич¬ному житті Англії. З XIX ст. Англія мала колонії в Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Вест-Індії, Західній і Південній Африці (Капська колонія і Натал), зміцнювався її вплив у Східній Африці. В економічну залежність від Англії потрапив Єгипет. У державах Близького і Середнього Сходу, на терито¬ріях, прилеглих до Індійської імперії, в Тихому океані, на Да¬лекому Сході, в Малайзії Великобританія мала опорні пункти і бази для воєнно-морського флоту. Міцні позиції займав ан¬глійський капітал у Латинській Америці. В 1885 р. було про¬голошено англійський протекторат над територією Бечуана¬ленд поблизу Німецької Південно-Західної Африки. Золоті й алмазні копальні Трансваалю потрапили під контроль фінан¬сової групи Ротшильдів. У східній частині Африки Велико¬британія отримала Уганду і Кенію. Згодом британські колоні¬затори встановили контроль за територією Сомалі. Активною була політика Великобританії в Китаї, де їй належала полови¬на всіх капіталовкладень у китайські залізниці.
Висунувши проект створення безперервної лінії англійсь¬ких володінь від Каїра до Кейптауна, англійські колонізатори почали завоювання незалежних Трансваалю і Оранжевої рес¬публіки, багатих на поклади золота й алмазів. Ці республіки були населені білими вихідцями з Голландії — бурами, яких у боротьбі з англійцями підтримували німці. Після низки про¬вокацій у 1899 р. бури почали воєнні дії проти англійських військ, розташованих у прикордонних районах. Регулярні ан¬глійські війська завдавали бурам поразок і врешті захопили їхню столицю. Однак війна тривала до 1902 р., оскільки бури вдалися до партизанської боротьби.
Англійський уряд змушений був задовольнити потреби білого населення і надав завойованим територіям права домі¬ніонів — самоуправляючих частин Британської імперії з влас¬ними урядами і парламентами, які спільно з метрополією ви¬рішували найважливіші стратегічні питання. У 1910 р. бурські республіки були об'єднані у Південно-Африканський союз.
Ірландське питання
На початку XX ст. невирішеним залишалося ірландське питання, що загострилося у 80—90-х роках минулого століття. Ірландське суспільство зосередилось на боротьбі за самоуп¬равління (гомруль) всередині Британської імперії. Парламент декілька разів відхиляв законопроект про гомруль, і радикаль¬на ірландська інтелігенція вирішила боротися за повну самос¬тійність Ірландії. Очолила боротьбу «партія шинн фейн», яка ставила за мету створення національного ірландського уряду.
У 1912 р. ліберальний уряд виніс на розгляд у парламенті білль про гомруль, який передбачав створення ірландського парламенту і місцевих органів влади зі збереженням урядової влади в руках англійського намісника. Палата лордів двічі від¬хилила законопроект, і протягом двох років, поки він розгля¬дався, консерватори зуміли активізувати анти ірландські наст¬рої в Ольстері — найбільш розвиненій частині Північної Ірландії, населеній переважно англійцями і шотландцями. На відміну від ірландців-католиків, вони були протестантами і заявили, що не допустять переходу Ольстера під управління ірландського парламенту. Створювалися багатотисячні загони волонтерів, які відкрито готувалися до бойових дій. У відпо¬відь формувалися озброєні загони в Ірландії. Назрівала грома¬дянська війна. Англійські військові підтримували протестан¬тів Ольстера.
У вересні 1914 р. уряд лібералів і палати общин втретє прийняли закон про гомруль, але виключили Ольстер із сфе¬ри його дії. Набрання законом чинності відкладалося до за¬кінчення Першої світової війни.
Новости загрузка новостей...