| Назва: | Лібералізм в Росії ХІХ століття |
| Розмiр: | 24,64 KB |
| Надіслав(ла): | Сидорчук Максим |
| Опис: | Здавався в Чернівецькому Національному Університеті - 24,6 /курсова/ |
| Скачувань: | 1176 |
Революція 1905 р. і політичні реформи, що пішли за нею, позначили наступний етап в історії російського лібералізму. У країні виникають політичні партії з усвідомленою ліберальною орієнтацією кадетів, октябристів, прогресистів, їхні депутати представлені у Державній Думі. З аморфного "напрямку" російський лібералізм перетворився в зрілу політичну силу. Період між двома революціями (1905--1917) ознаменувався з однієї сторони - ідейним і організаційним визріванням російського лібералізму, з іншої - породив кризу, що розв'язався твердженням більшовицької ідеократії.
Наступний розвиток подій не можна зрозуміти, якщо не звернутися до характеристики особливостей дореволюційного російського лібералізму. Справа в тім, що в піздньосередньовічному суспільстві, де домінувала патріархально-колективістська психологія, визрівання ліберальної свідомості йшло складно і болісно. Російський лібералізм страждав типовими пороками вітчизняної інтелігенції. Ліберали не вміли говорити на одній мові із широкими масами, багато в чому ідеалізували народ. Вітчизняний лібералізм страждав панськи-інтелігентською зневагою до проблем приватної власності і господарської волі. Російський лібералізм був суперечливим, не цілком оформленим явищем. Соціальна база ліберального руху була трагічно вузькою.
Розділ ІІ : Консервативний лібералізм в Росії XIX століття
Систематична розробка концепції «охоронного», чи консервативного, лібералізму належала Б. Н. Чичеріну (1828 — 1904), професору філософії права, історику, що ввів термін «ліберальний консерватизм», і П. Б. Струве (1870 — 1944) — економісту, соціологу, одному з найглибших політичних мислислителів, «філософу в політику», що вплинув на соціально-політичні погляди С. Л. Франка, С. Н. Булгакова й ін. у традиції ідей ліберального консерватизму.
У статті «Різні види лібералізму» Чичерін дав першу в історії вітчизняної політичної думки «класифікацію» російського лібералізму, позначив «головні його напрямки, що виражаються в суспільній думці», виділивши три його види і давши їм соціально-політичну характеристику, актуальну, на мій погляд, и сьогодні:
1. «вуличний» лібералізм юрби, охлократії, схильної до політичних скандалів, для якого характерна відсутність терпимості і поваги до чужої думки, самозамилування власним «хвилюванням», -«перекручення, а не прояв волі»;
2. «опозиційний» лібералізм, що супроводжує всяке реформаторське починання, систематично звинувачувати влада як у дійсних, так і в мнимих помилках, «що насолоджується самим блиском свого аппозиційного положення», «що критикує заради критики» («скасувати, знищити — уся його система») і розуміючий волю з «чисто негативної сторони»;
3. «охоронний» лібералізм, що несе в собі позитивний зміст і орієнтований на здійснення реформ з обліком усіх соціальних шарів на основі їх взаємних поступок і компромісів, з опорою на сильну владу, відповідно до природного ходу історії, «Сутність охоронного лібералізму складається в примиренні початку волі з початком влади і закону. У політичному житті гасло його: ліберальні міри і сильна влада, — ліберальні міри, що надають суспільству самостійну діяльність, що забезпечують права й особистість громадян,…—сильна влада, охоронниця державної єдності, що пов’язують і стримує суспільство, що охороняє порядок, що строго наглядає за виконанням законів... розумна сила, що зуміє відстояти суспільні інтереси проти напору анархічних стихій і проти криків реакційних партій».[2]
Джерелами концепції консервативного лібералізму Чичеріна були гегелівська філософія права і методологія державної (юридичної) школи вітчизняної історіографії. Вихідними елементами його дослідження були аналіз співвідношення категорій волі, влади, закону, пошук «гармонійної угоди духовних основ суспільства» (вільно-розумної особистості) і «суспільних взаємодій» чотирьох основних союзів людського гуртожитку — сімейства, цивільного суспільства, церкви і держави. Головна проблема громадського життя — угода двох протилежних елементів — особистості і суспільства, оскільки духовна природа особистості складається у волі, а суспільний початок як обмеження волі виражається в законі.
Наступний розвиток подій не можна зрозуміти, якщо не звернутися до характеристики особливостей дореволюційного російського лібералізму. Справа в тім, що в піздньосередньовічному суспільстві, де домінувала патріархально-колективістська психологія, визрівання ліберальної свідомості йшло складно і болісно. Російський лібералізм страждав типовими пороками вітчизняної інтелігенції. Ліберали не вміли говорити на одній мові із широкими масами, багато в чому ідеалізували народ. Вітчизняний лібералізм страждав панськи-інтелігентською зневагою до проблем приватної власності і господарської волі. Російський лібералізм був суперечливим, не цілком оформленим явищем. Соціальна база ліберального руху була трагічно вузькою.
Розділ ІІ : Консервативний лібералізм в Росії XIX століття
Систематична розробка концепції «охоронного», чи консервативного, лібералізму належала Б. Н. Чичеріну (1828 — 1904), професору філософії права, історику, що ввів термін «ліберальний консерватизм», і П. Б. Струве (1870 — 1944) — економісту, соціологу, одному з найглибших політичних мислислителів, «філософу в політику», що вплинув на соціально-політичні погляди С. Л. Франка, С. Н. Булгакова й ін. у традиції ідей ліберального консерватизму.
У статті «Різні види лібералізму» Чичерін дав першу в історії вітчизняної політичної думки «класифікацію» російського лібералізму, позначив «головні його напрямки, що виражаються в суспільній думці», виділивши три його види і давши їм соціально-політичну характеристику, актуальну, на мій погляд, и сьогодні:
1. «вуличний» лібералізм юрби, охлократії, схильної до політичних скандалів, для якого характерна відсутність терпимості і поваги до чужої думки, самозамилування власним «хвилюванням», -«перекручення, а не прояв волі»;
2. «опозиційний» лібералізм, що супроводжує всяке реформаторське починання, систематично звинувачувати влада як у дійсних, так і в мнимих помилках, «що насолоджується самим блиском свого аппозиційного положення», «що критикує заради критики» («скасувати, знищити — уся його система») і розуміючий волю з «чисто негативної сторони»;
3. «охоронний» лібералізм, що несе в собі позитивний зміст і орієнтований на здійснення реформ з обліком усіх соціальних шарів на основі їх взаємних поступок і компромісів, з опорою на сильну владу, відповідно до природного ходу історії, «Сутність охоронного лібералізму складається в примиренні початку волі з початком влади і закону. У політичному житті гасло його: ліберальні міри і сильна влада, — ліберальні міри, що надають суспільству самостійну діяльність, що забезпечують права й особистість громадян,…—сильна влада, охоронниця державної єдності, що пов’язують і стримує суспільство, що охороняє порядок, що строго наглядає за виконанням законів... розумна сила, що зуміє відстояти суспільні інтереси проти напору анархічних стихій і проти криків реакційних партій».[2]
Джерелами концепції консервативного лібералізму Чичеріна були гегелівська філософія права і методологія державної (юридичної) школи вітчизняної історіографії. Вихідними елементами його дослідження були аналіз співвідношення категорій волі, влади, закону, пошук «гармонійної угоди духовних основ суспільства» (вільно-розумної особистості) і «суспільних взаємодій» чотирьох основних союзів людського гуртожитку — сімейства, цивільного суспільства, церкви і держави. Головна проблема громадського життя — угода двох протилежних елементів — особистості і суспільства, оскільки духовна природа особистості складається у волі, а суспільний початок як обмеження волі виражається в законі.
Новости загрузка новостей...