| Назва: | Земельні реформи в зарубіжних країнах. |
| Розмiр: | 31,1 KB |
| Надіслав(ла): | Luctuosa |
| Опис: | Академія муніципального управління, оцінка "5" /реферат/ |
| Скачувань: | 1111 |
Земельне право-одна з провідних галузей української системи права і навчальна дисципліна. На мою думку, при вивченні національного земельного права важливе має значення ознайомлення з зарубіжним досвідом зокрема правовими аспектами земельної реформи в різноманітних країнах світу. Саме про це піде мова в даному рефераті.
Загальна характеристика законодавства зарубіжних країн про земельну реформу..
У законодавстві, практиці і правовій доктрині зарубіжних країн склалося кілька юридичних моделей реформування сільського госпо¬дарства і земельних відносин.
Перша юридична модель реформування сільського господарства, яка закріплена у законодавстві країн Східної Європи, заснована на розумінні того, що колишні ідеологічні постулати (націоналізація землі, монопо¬лія державної власності на землю, безальтернативність колективних форм господарювання, централізована система адміністративно-ко¬мандного управління сільським господарством), на яких базувався раніше земельний устрій східноєвропейських країн, що з'явився у ре¬зультаті повоєнної земельної реформи, несумісний із ринковою еко¬номікою. Це стало спонукальним мотивом для радикальної зміни системи землеволодіння, пов'язаної з відновленням і оновленням права приватної власності на землю, що відкрила найбільш швидкий шлях входження сільського господарства в ринкову економіку через розви¬ток приватних підприємницьких структур у сфері агробізнесу, заохо¬чення різних кооперативів нових земельних власників і акціонування державних сільськогосподарських підприємств.
Друга юридична модель реформування земельних відносин і соці¬ально-економічної структури сільського господарства закріплена зако¬нодавством Китаю, що легалізувало роздачу землі селянським госпо¬дарствам. Особлива цінність цього правового досвіду, що сприйняли В'єтнам, Лаос та інші країни Південно-східної Азії, полягає в тому, що незважаючи на прихильність законодавця до державної і колективної власності в сільському господарстві і заперечення будь-якої еволюції в напрямку до приватної власності на землю і приватнопідприємницької діяльності в сільському господарстві, він містить багато корисного в питаннях публічно-правового регулювання земельних відносин у рам¬ках таких правових інститутів як державне регулювання ціноутворен¬ня, кредитування, фінансування, оподатковування сільськогосподар¬ських товаровиробників.
Третя юридична модель земельного реформування, пов'язаного зі зміною форм власності і господарювання на селі, закріплена законодав¬ством країн Латинської Америки. Прийнята в 1961 р. Міжамериканською економічною і соціальною радою в Уругвайському місті Пунта-дель-Ес¬те Декларація (далі Уругвайська Декларація 1961 р.) проголосила намір 19 держав проводити політику, спрямовану на «заохочення, відповідно до особливостей кожної країни, проведення програм усеосяжних зе¬мельних реформ, що ведуть до перетворення, де це необхідно, неспра¬ведливих структур і систем землеволодіння і землекористування з метою заміни латифундій і мініфундій справедливою системою землеволодіння для того, щоб за допомогою сучасного й адекватного кредитування, технічної допомоги і системи збуту і розподілу продуктів зробити землю для людини, яка її обробляє, основою економічної стабільності, фунда¬ментом його зростаючого добробуту, гарантією свободи і гідностії».
Правове оформлення цих положень програми перетворень земель¬ної власності було здійснено виданням спеціальних нормативних пра¬вових актів про земельні реформи, що встановлюють ряд юридичне обов'язкових умов по наділенню землею безземельного селянства або через механізм примусового відчуження крупної латифундистської власності (Мексика і Перу), або через механізм освоєння (колонізації) незайнятих земель (Еквадор і Бразилія).
Спеціальне законодавство ряду латиноамериканських країн рішуче змінило ставлення до питання про колективну (общинну) власність се¬лян, яка подібна до ехідальної, яка традиційно розглядалася як безаль-тернативна форма організації земельних відносин. У руслі цього про¬цесу розвивається, зокрема, аграрне законодавство Мексики, що вихо¬дить із необхідності модернізації сільського господарства в напрямку надання сільськогосподарським товаровиробникам широкої господар¬ської та юридичної самостійності, відмови від мініфундизму і недопу¬щення латифундизму, капіталізації сільського господарства, створення юридичної основи для подолання соціально-економічного відставання розвитку села.
Загальна характеристика законодавства зарубіжних країн про земельну реформу..
У законодавстві, практиці і правовій доктрині зарубіжних країн склалося кілька юридичних моделей реформування сільського госпо¬дарства і земельних відносин.
Перша юридична модель реформування сільського господарства, яка закріплена у законодавстві країн Східної Європи, заснована на розумінні того, що колишні ідеологічні постулати (націоналізація землі, монопо¬лія державної власності на землю, безальтернативність колективних форм господарювання, централізована система адміністративно-ко¬мандного управління сільським господарством), на яких базувався раніше земельний устрій східноєвропейських країн, що з'явився у ре¬зультаті повоєнної земельної реформи, несумісний із ринковою еко¬номікою. Це стало спонукальним мотивом для радикальної зміни системи землеволодіння, пов'язаної з відновленням і оновленням права приватної власності на землю, що відкрила найбільш швидкий шлях входження сільського господарства в ринкову економіку через розви¬ток приватних підприємницьких структур у сфері агробізнесу, заохо¬чення різних кооперативів нових земельних власників і акціонування державних сільськогосподарських підприємств.
Друга юридична модель реформування земельних відносин і соці¬ально-економічної структури сільського господарства закріплена зако¬нодавством Китаю, що легалізувало роздачу землі селянським госпо¬дарствам. Особлива цінність цього правового досвіду, що сприйняли В'єтнам, Лаос та інші країни Південно-східної Азії, полягає в тому, що незважаючи на прихильність законодавця до державної і колективної власності в сільському господарстві і заперечення будь-якої еволюції в напрямку до приватної власності на землю і приватнопідприємницької діяльності в сільському господарстві, він містить багато корисного в питаннях публічно-правового регулювання земельних відносин у рам¬ках таких правових інститутів як державне регулювання ціноутворен¬ня, кредитування, фінансування, оподатковування сільськогосподар¬ських товаровиробників.
Третя юридична модель земельного реформування, пов'язаного зі зміною форм власності і господарювання на селі, закріплена законодав¬ством країн Латинської Америки. Прийнята в 1961 р. Міжамериканською економічною і соціальною радою в Уругвайському місті Пунта-дель-Ес¬те Декларація (далі Уругвайська Декларація 1961 р.) проголосила намір 19 держав проводити політику, спрямовану на «заохочення, відповідно до особливостей кожної країни, проведення програм усеосяжних зе¬мельних реформ, що ведуть до перетворення, де це необхідно, неспра¬ведливих структур і систем землеволодіння і землекористування з метою заміни латифундій і мініфундій справедливою системою землеволодіння для того, щоб за допомогою сучасного й адекватного кредитування, технічної допомоги і системи збуту і розподілу продуктів зробити землю для людини, яка її обробляє, основою економічної стабільності, фунда¬ментом його зростаючого добробуту, гарантією свободи і гідностії».
Правове оформлення цих положень програми перетворень земель¬ної власності було здійснено виданням спеціальних нормативних пра¬вових актів про земельні реформи, що встановлюють ряд юридичне обов'язкових умов по наділенню землею безземельного селянства або через механізм примусового відчуження крупної латифундистської власності (Мексика і Перу), або через механізм освоєння (колонізації) незайнятих земель (Еквадор і Бразилія).
Спеціальне законодавство ряду латиноамериканських країн рішуче змінило ставлення до питання про колективну (общинну) власність се¬лян, яка подібна до ехідальної, яка традиційно розглядалася як безаль-тернативна форма організації земельних відносин. У руслі цього про¬цесу розвивається, зокрема, аграрне законодавство Мексики, що вихо¬дить із необхідності модернізації сільського господарства в напрямку надання сільськогосподарським товаровиробникам широкої господар¬ської та юридичної самостійності, відмови від мініфундизму і недопу¬щення латифундизму, капіталізації сільського господарства, створення юридичної основи для подолання соціально-економічного відставання розвитку села.
Новости загрузка новостей...