| Назва: | Земельні реформи в зарубіжних країнах. |
| Розмiр: | 31,1 KB |
| Надіслав(ла): | Luctuosa |
| Опис: | Академія муніципального управління, оцінка "5" /реферат/ |
| Скачувань: | 1111 |
Цивільний кодекс Болівії, що складається з 1570 статей, характе¬ризує земельну власність як різновид нерухомого майна, для регулю¬вання якого формулюються спеціальні положення щодо його цивіль¬но-правового режиму і доступу до землі. Формулювання поняття зе¬мельної власності, зафіксоване в Цивільному кодексі Болівії 1972 р., істотно відрізняється від визначення земельної власності кодексом 1831 р., що розглядав право приватної земельної власності як абсолют¬не право. У ст. 108 кодексу 1972 р. акцент робиться на соціальні функції земельної власності, формулюється поняття експропріації, що можли¬ва лише за умови «справедливої і попередньої компенсації».
Проблема земельної власності і її трансформації в умовах земель¬ної реформи знаходиться також у центрі уваги перуанського законодав¬ця. Загальні законоположення про власність на нерухоме майно, воло¬діння, придбання, зберігання речових прав, види володіння, відшкоду¬вання власнику нерухомості поліпшень, зроблених за час здійснення володіння, захист прав володільця, основи припинення володіння, які містяться в Цивільному кодексі Перу 1984 р., мають регулююче значен¬ня для трансформації земельної власності в умовах реалізації програм радикальної земельної реформи. Особливу роль для визначення ци¬вільно-правового режиму земельної власності відіграють ті положення Цивільного кодексу (статті 923, 925), що забезпечують поєднання при¬ватних і суспільних інтересів громадян і юридичних осіб у земельних відносинах, закріплюють соціальні функції земельної власності, вста¬новлюють обмеження права власності з урахуванням суспільної необ¬хідності або суспільної корисності. Саме цим мотивом пояснюється на¬явність у Цивільному кодексі Перу, що закріплює концепцію обмеження власності в більш чіткій, у порівнянні з конституцією, формі, зако¬ноположень про служіння земельної власності соціальному інтересу.
Самостійну групу джерел права, що регулюють перетворення зе¬мельної власності в країнах Латинської Америки, складають норматив¬но-правові акти про земельні й аграрні реформи. Законодавець при ви¬данні таких комплексних нормативно-правових актів, що складають каркас правової інфраструктури ринку, пов'язаний загальними кон¬ституційними положеннями, що закріплюють конституційні гарантії права приватної власності селян на землю, соціальні функції земельної власності, основні економічні права і свободи громадян, у тому числі й такі як свобода підприємницької діяльності, свобода договору, право на вибір роду занять і професій тощо.
Класичним прикладом еволюційного перетворення земельної влас¬ності є законодавство про земельну й аграрну реформи Мексики, поча¬ток формування якого поклала Мексиканська революція 1910-1917 рр. На базі ст. 27 Конституції Мексики 1916 р., що оголосила про повер¬нення індійським общинам (ехідо) земель, вилучених у них у другій по¬ловині XIX ст., склалися організаційні структури колективного підпри¬ємництва, засновані на власності ехідо. Останні багато в чому нагаду¬ють російську общину кінця XIX — початку XX ст., а також колективні господарства радянського періоду ЗО—80-х років. Як економічна база ехідо виступають ацтекські «кальпуллі» і комунальна земельна влас¬ність, відома за свідченням проф. Альберто Балларіна Марчіалла також іспанському законодавству.
У іспанській і мексиканській юридичній літературі поширеним є погляд, відповідно до якого ехідо трактується як державна організація і тому вона не може бути визнана повним власником землі в юридично¬му смислі. Висловлюється і протилежна думка, відповідно до якої ехідо трактується як самостійна організаційно-правова форма підприємни¬цтва в сільському господарстві. Відповідно до цього в даній системі су¬б'єктів права власності на земельну ділянку визнається ехідо або місце¬вий колектив. Говорячи про право земельної власності ехідо, необхідно відзначити ще одну важливу особливість ехідо в економічній системі сільського господарства Мексики. Вона полягає в тому, що земельні відносини усередині ехідо розглядаються як відносини між власником земельної ділянки, у ролі якого виступає ехідо, і ехідотаріями-користувачами земельної ділянки, наділеними лише правом користування І розпорядження землею.
Ця традиційна схема відносин земельної власності зазнала карди¬нальних змін в 1991 р. після внесення змін у ст. 27 Конституції Мекси¬ки, що регулює питання землекористування і землеволодіння. З прий¬няттям у 1992 р. Аграрного закону, що проголосив ехідо і їхніх членів повними власниками землі, нова система приватного підприємництва селян одержала більш потужний імпульс і розвиток на основі рівно¬правного існування конкуренції і співробітництва усіх форм власності і господарювання, включаючи, звичайно, і власність ехідо.
Проблема земельної власності і її трансформації в умовах земель¬ної реформи знаходиться також у центрі уваги перуанського законодав¬ця. Загальні законоположення про власність на нерухоме майно, воло¬діння, придбання, зберігання речових прав, види володіння, відшкоду¬вання власнику нерухомості поліпшень, зроблених за час здійснення володіння, захист прав володільця, основи припинення володіння, які містяться в Цивільному кодексі Перу 1984 р., мають регулююче значен¬ня для трансформації земельної власності в умовах реалізації програм радикальної земельної реформи. Особливу роль для визначення ци¬вільно-правового режиму земельної власності відіграють ті положення Цивільного кодексу (статті 923, 925), що забезпечують поєднання при¬ватних і суспільних інтересів громадян і юридичних осіб у земельних відносинах, закріплюють соціальні функції земельної власності, вста¬новлюють обмеження права власності з урахуванням суспільної необ¬хідності або суспільної корисності. Саме цим мотивом пояснюється на¬явність у Цивільному кодексі Перу, що закріплює концепцію обмеження власності в більш чіткій, у порівнянні з конституцією, формі, зако¬ноположень про служіння земельної власності соціальному інтересу.
Самостійну групу джерел права, що регулюють перетворення зе¬мельної власності в країнах Латинської Америки, складають норматив¬но-правові акти про земельні й аграрні реформи. Законодавець при ви¬данні таких комплексних нормативно-правових актів, що складають каркас правової інфраструктури ринку, пов'язаний загальними кон¬ституційними положеннями, що закріплюють конституційні гарантії права приватної власності селян на землю, соціальні функції земельної власності, основні економічні права і свободи громадян, у тому числі й такі як свобода підприємницької діяльності, свобода договору, право на вибір роду занять і професій тощо.
Класичним прикладом еволюційного перетворення земельної влас¬ності є законодавство про земельну й аграрну реформи Мексики, поча¬ток формування якого поклала Мексиканська революція 1910-1917 рр. На базі ст. 27 Конституції Мексики 1916 р., що оголосила про повер¬нення індійським общинам (ехідо) земель, вилучених у них у другій по¬ловині XIX ст., склалися організаційні структури колективного підпри¬ємництва, засновані на власності ехідо. Останні багато в чому нагаду¬ють російську общину кінця XIX — початку XX ст., а також колективні господарства радянського періоду ЗО—80-х років. Як економічна база ехідо виступають ацтекські «кальпуллі» і комунальна земельна влас¬ність, відома за свідченням проф. Альберто Балларіна Марчіалла також іспанському законодавству.
У іспанській і мексиканській юридичній літературі поширеним є погляд, відповідно до якого ехідо трактується як державна організація і тому вона не може бути визнана повним власником землі в юридично¬му смислі. Висловлюється і протилежна думка, відповідно до якої ехідо трактується як самостійна організаційно-правова форма підприємни¬цтва в сільському господарстві. Відповідно до цього в даній системі су¬б'єктів права власності на земельну ділянку визнається ехідо або місце¬вий колектив. Говорячи про право земельної власності ехідо, необхідно відзначити ще одну важливу особливість ехідо в економічній системі сільського господарства Мексики. Вона полягає в тому, що земельні відносини усередині ехідо розглядаються як відносини між власником земельної ділянки, у ролі якого виступає ехідо, і ехідотаріями-користувачами земельної ділянки, наділеними лише правом користування І розпорядження землею.
Ця традиційна схема відносин земельної власності зазнала карди¬нальних змін в 1991 р. після внесення змін у ст. 27 Конституції Мекси¬ки, що регулює питання землекористування і землеволодіння. З прий¬няттям у 1992 р. Аграрного закону, що проголосив ехідо і їхніх членів повними власниками землі, нова система приватного підприємництва селян одержала більш потужний імпульс і розвиток на основі рівно¬правного існування конкуренції і співробітництва усіх форм власності і господарювання, включаючи, звичайно, і власність ехідо.
Новости загрузка новостей...