| Назва: | Земельні реформи в зарубіжних країнах. |
| Розмiр: | 31,1 KB |
| Надіслав(ла): | Luctuosa |
| Опис: | Академія муніципального управління, оцінка "5" /реферат/ |
| Скачувань: | 1111 |
Закон «Про продаж сільськогосподарських угідь державного фонду землі й упорядкування деяких питань щодо проведення сільськогоспо¬дарської реформи і сільського поселення» 1998 р. надає можливість місцевим органам селянського самоврядування проводити торги та за¬проваджувати конкурсну систему розподілу земельних ресурсів, що сприяє максимальній приватизації земельної власності і створенню ринку землі.
У нормах ст. 41 глави 11 «Основні права і свободи» частини 11 «Основні права, свободи й обов'язки» Конституції Румунії 1991 р. ос¬новний акцент зроблений на закріплення основних економічних прав і свобод громадян, і, насамперед, права приватної власності, що скла¬дає основу для свободи приватної ініціативи, здійснюваної в рамках де¬мократичної і соціальної економіки.
Прийнята частиною першою ст. 41 Конституції модель юридично¬го відношення власності базується на тезі про те, що право власності, а також боргові зобов'язання держави гарантуються. Ця норма містить ряд застережень, які пов'язані з визнанням права власності суб'єктив¬ним правом, що безпосередньо випливає із закону. Відповідно до за¬значених вихідних начал про суб'єктивне право власності, що є єдиним для усіх власників, тут закріплюється виняткової важливості положен¬ня про те, що зміст і межі права власності встановлюються законом.
Конституція проголошує рівність усіх форм власності. Це означає, що не тільки усі форми власності, визначені цивільним і земельним за¬конодавством, рівні, але і суб'єкти всіх правовідносин усіх форм влас¬ності також рівні. Саме принцип рівності усіх форм власності кладеть¬ся румунською конституцією в основу положення про те, що приватна
власність рівною мірою охороняється законом незалежно від її носія (частина друга ст. 41). Водночас у Конституцію включені окремі поло¬ження, які обмежують право власності іноземних громадян. Такі поло¬ження містяться в частині другій ст. 41, яка встановлює, що іноземні громадяни й апатріди не можуть набувати права власності на земельні ділянки.
Для конституційно-правового режиму приватної власності харак¬терно також те, що законодавець, з одного боку, оперує поняттями приватна власність і право приватної власності як різними правовими категоріями, підкреслює, що право власності гарантується державою, з іншого боку — визнає, що право власності здійснюється в суспільне корисних цілях. У частині третій ст. 41 міститься вказівка на те, що ніх¬то не може бути експропрійований, крім як у суспільне корисних ці¬лях, установлюваних відповідно до закону, при справедливому і попе¬редньому відшкодуванні. Такі конституційні положення дозволяють дати правове обгрунтування експропріації земель приватних власників у тих випадках, коли це диктується вимогами суспільної корисності, якій повинна слугувати приватна власність на землю.
У рамках теорії суспільної корисності, відомої конституціям інших країн Центральної і Східної Європи під назвою теорії соціальних функ¬цій земельної власності, у Конституцію Румунії вводяться деякі обме¬ження й обов'язки приватного власника в тих випадках, коли це дик¬тується необхідністю здійснення робіт, що представляють спільний інтерес. При здійсненні таких робіт публічна влада може використову¬вати надра будь-якої нерухомості при зобов'язанні відшкодовувати власникові збитки, нанесені грунту, насадженням, будівлям, або інші заподіяні владою збитки (частина четверта ст. 41).
Але головне, у чому Конституція Румунії подібна до конституцій ін¬ших країн Центральної і Східної Європи, полягає у тому, що в консти¬туційному законодавстві закріплюється загальне поняття примусової експропріації, заснованої на принципі винагороди й обов'язкової ком¬пенсації. Цілком закономірно, що на конституційному рівні закріплю¬ються правові гарантії стабільності відносин власності, захищеності осіб, що піддаються експропріації, від сваволі виконавчої влади з моти¬вів політичної або практичної доцільності. Це виражається, насампе¬ред, у конституційній вимозі, відповідно до якої відшкодування, передбачене частинами третьою і четвертою ст. 41 Конституції, установлю¬ється за узгодженням із власником, а у випадку розбіжностей — судом.
Перетворення відносин земельної власності та землекористування в Китаї й інших країнах Південне-Східної Азії
Сучасна земельна реформа в Китаї підготовлена тими перетво¬реннями аграрних відносин, що набули широкого поширення в 1979— 1984 рр. у зв'язку з впровадженням сімейного підряду, сімейної форми організації виробничої діяльності селян. У ході цієї реформи, що на¬близила Китай до вирішення продовольчої проблеми, акцент робився на правовий механізм, що забезпечує перехід від власності комун до власності бригад, від них — до власності малих бригад, що розглядали¬ся в 80-х роках як основна госпрозрахункова одиниця.
У нормах ст. 41 глави 11 «Основні права і свободи» частини 11 «Основні права, свободи й обов'язки» Конституції Румунії 1991 р. ос¬новний акцент зроблений на закріплення основних економічних прав і свобод громадян, і, насамперед, права приватної власності, що скла¬дає основу для свободи приватної ініціативи, здійснюваної в рамках де¬мократичної і соціальної економіки.
Прийнята частиною першою ст. 41 Конституції модель юридично¬го відношення власності базується на тезі про те, що право власності, а також боргові зобов'язання держави гарантуються. Ця норма містить ряд застережень, які пов'язані з визнанням права власності суб'єктив¬ним правом, що безпосередньо випливає із закону. Відповідно до за¬значених вихідних начал про суб'єктивне право власності, що є єдиним для усіх власників, тут закріплюється виняткової важливості положен¬ня про те, що зміст і межі права власності встановлюються законом.
Конституція проголошує рівність усіх форм власності. Це означає, що не тільки усі форми власності, визначені цивільним і земельним за¬конодавством, рівні, але і суб'єкти всіх правовідносин усіх форм влас¬ності також рівні. Саме принцип рівності усіх форм власності кладеть¬ся румунською конституцією в основу положення про те, що приватна
власність рівною мірою охороняється законом незалежно від її носія (частина друга ст. 41). Водночас у Конституцію включені окремі поло¬ження, які обмежують право власності іноземних громадян. Такі поло¬ження містяться в частині другій ст. 41, яка встановлює, що іноземні громадяни й апатріди не можуть набувати права власності на земельні ділянки.
Для конституційно-правового режиму приватної власності харак¬терно також те, що законодавець, з одного боку, оперує поняттями приватна власність і право приватної власності як різними правовими категоріями, підкреслює, що право власності гарантується державою, з іншого боку — визнає, що право власності здійснюється в суспільне корисних цілях. У частині третій ст. 41 міститься вказівка на те, що ніх¬то не може бути експропрійований, крім як у суспільне корисних ці¬лях, установлюваних відповідно до закону, при справедливому і попе¬редньому відшкодуванні. Такі конституційні положення дозволяють дати правове обгрунтування експропріації земель приватних власників у тих випадках, коли це диктується вимогами суспільної корисності, якій повинна слугувати приватна власність на землю.
У рамках теорії суспільної корисності, відомої конституціям інших країн Центральної і Східної Європи під назвою теорії соціальних функ¬цій земельної власності, у Конституцію Румунії вводяться деякі обме¬ження й обов'язки приватного власника в тих випадках, коли це дик¬тується необхідністю здійснення робіт, що представляють спільний інтерес. При здійсненні таких робіт публічна влада може використову¬вати надра будь-якої нерухомості при зобов'язанні відшкодовувати власникові збитки, нанесені грунту, насадженням, будівлям, або інші заподіяні владою збитки (частина четверта ст. 41).
Але головне, у чому Конституція Румунії подібна до конституцій ін¬ших країн Центральної і Східної Європи, полягає у тому, що в консти¬туційному законодавстві закріплюється загальне поняття примусової експропріації, заснованої на принципі винагороди й обов'язкової ком¬пенсації. Цілком закономірно, що на конституційному рівні закріплю¬ються правові гарантії стабільності відносин власності, захищеності осіб, що піддаються експропріації, від сваволі виконавчої влади з моти¬вів політичної або практичної доцільності. Це виражається, насампе¬ред, у конституційній вимозі, відповідно до якої відшкодування, передбачене частинами третьою і четвертою ст. 41 Конституції, установлю¬ється за узгодженням із власником, а у випадку розбіжностей — судом.
Перетворення відносин земельної власності та землекористування в Китаї й інших країнах Південне-Східної Азії
Сучасна земельна реформа в Китаї підготовлена тими перетво¬реннями аграрних відносин, що набули широкого поширення в 1979— 1984 рр. у зв'язку з впровадженням сімейного підряду, сімейної форми організації виробничої діяльності селян. У ході цієї реформи, що на¬близила Китай до вирішення продовольчої проблеми, акцент робився на правовий механізм, що забезпечує перехід від власності комун до власності бригад, від них — до власності малих бригад, що розглядали¬ся в 80-х роках як основна госпрозрахункова одиниця.
Новости загрузка новостей...