| Назва: | Земельні реформи в зарубіжних країнах. |
| Розмiр: | 31,1 KB |
| Надіслав(ла): | Luctuosa |
| Опис: | Академія муніципального управління, оцінка "5" /реферат/ |
| Скачувань: | 1111 |
Одне із найбільш спірних і болючих для Китаю питань — чи може сімейна форма організації праці відповідати новим завданням реформи і чи не вичерпав себе селянський двір? Деякі вчені вважають, що сімей¬на форма в змозі забезпечити три необхідні механізми — накопичення, поєднання чинників виробництва і самоорганізації. Держава ж може регулювати сімейне господарство макроекономічними важелями через ринковий механізм.
Разом з тим досвід Китаю свідчить про необґрунтованість протис¬тавлення сімейного і колективного підряду в сільському господарстві. Перерозподіл землі і будь-яка форма підрядної відповідальності пра¬цюють лише тоді, коли для нових організаційних структур аграрного підприємництва створені необхідні умови. До їх числа відносяться: га¬рантовані державою постачання селу за твердими цінами добрив, пали¬ва, запасних частин; розвинена матеріально-технічна база промисло¬вості, транспорту і збереження сільськогосподарської продукції; на¬явність ринків збуту сировини, робочої сили; різноманітні інститути фінансової інфраструктури ринку (страхові, кредитні); механізми і процедури капіталізації боргів; система інститутів, що здійснюють кон¬троль за збалансованим розвитком окремих регіонів, рівнем добробуту сільського населення.
Проводячи політику переходу від комун до дворового сімейного підряду, держава при цьому не повинна залишити поза увагою фінансові орієнтири діяльності сільськогосподарських товаровиробників. На останньому моменті необхідно спеціально зупинитися, оскільки дер¬жавні органи традиційно вилучають у сільськогосподарських підпри¬ємств додатковий продукт за рахунок підтримки низьких закупі¬вельних цін на сільськогосподарську продукцію і високі ціни на про¬мислові засоби виробництва. Ця тенденція продовжується в умовах лібералізації цін на промислові засоби виробництва, жорсткого кон¬тролю за цінами на продукцію сільського господарства, наслідком чо¬го є порушення еквівалентності обміну і різке зниження реальних при¬бутків сільських товаровиробників. У зв"язку з цим виникає питання про можливість і доцільність використання державою регулюючих функцій, що забезпечують гарантований рівень прибутків сільських то¬варовиробників, вирішення соціально-економічних проблем у депре¬сивних бідних районах із високим рівнем безробіття.
Незважаючи на проголошену на початку аграрної реформи тезу про переваги сімейного підряду, уряд Китаю в середині 80-х років не вагаю¬чись відійшов від нього і виступив за різноманітність організаційних форм підрядної відповідальності, збереження модернізованого крупно¬го виробництва, укрупнення землекористування, розширення найму додаткової робочої сили, здачу земельних наділів селянськими дворами в суборенду іншим сільським жителям. Ці й інші нові і складні юри¬дичні проблеми знайшли своє часткове, хоча і непослідовне вирішення у Законі КНР «Про управління землею» від 25 червня 1986 р., у Тимча¬сових правилах «Про оподатковування орної землі» від 1 квітня 1987 р., у Тимчасових положеннях «Про управління фінансовими коштами сільських кредитних кооперативів» від 20 серпня 1987 р., що заклали ос¬нову для поглиблення земельної й аграрної реформ, взаємозалежних із реформою в місті, перебудовою діяльності структур, що зв'язують сільське господарство з іншими галузями АПК (організація постачання і закупівель, механізація робіт, іригація, переробка сільськогосподарсь¬кої продукції, кредитне забезпечення сільського господарства).
У великих сільських районах головною формою суспільної власнос¬ті на використовувану селянами землю є колективна власність селян. Закон «Про управління землею» (ст. 12) передбачає передачу землі, що знаходиться в колективній власності, а також власності держави, у ко¬ристування організацій загальнонародної і колективної власності, ко¬лективів, окремих осіб. Як суб'єкти права землекористування, вони ведуть підрядне господарство, займаються лісівництвом, тваринництвом, рибним промислом. Обсяг прав і обов'язків колективів і окремих осіб по землекористуванню залежить від цільового призначення земельної ділянки, яке визначено договором підряду. Переважна частина оброб¬люваної землі передана на умовах підряду окремим селянським дворам (сім'ям) терміном на 15 років. У гірських районах і районах проживан¬ня національних меншостей термін договору підряду може бути збіль¬шений до 50 років.
Такий основний зміст сучасного аграрного законодавства Китаю, у якому поряд із традиційними колективними сільськогосподарськими підприємствами, що функціонують на основі колективної земельної власності, відновлене різноманіття форм індивідуальної підприєм¬ницької діяльності, що функціонують на основі сімейного підряду.
Разом з тим досвід Китаю свідчить про необґрунтованість протис¬тавлення сімейного і колективного підряду в сільському господарстві. Перерозподіл землі і будь-яка форма підрядної відповідальності пра¬цюють лише тоді, коли для нових організаційних структур аграрного підприємництва створені необхідні умови. До їх числа відносяться: га¬рантовані державою постачання селу за твердими цінами добрив, пали¬ва, запасних частин; розвинена матеріально-технічна база промисло¬вості, транспорту і збереження сільськогосподарської продукції; на¬явність ринків збуту сировини, робочої сили; різноманітні інститути фінансової інфраструктури ринку (страхові, кредитні); механізми і процедури капіталізації боргів; система інститутів, що здійснюють кон¬троль за збалансованим розвитком окремих регіонів, рівнем добробуту сільського населення.
Проводячи політику переходу від комун до дворового сімейного підряду, держава при цьому не повинна залишити поза увагою фінансові орієнтири діяльності сільськогосподарських товаровиробників. На останньому моменті необхідно спеціально зупинитися, оскільки дер¬жавні органи традиційно вилучають у сільськогосподарських підпри¬ємств додатковий продукт за рахунок підтримки низьких закупі¬вельних цін на сільськогосподарську продукцію і високі ціни на про¬мислові засоби виробництва. Ця тенденція продовжується в умовах лібералізації цін на промислові засоби виробництва, жорсткого кон¬тролю за цінами на продукцію сільського господарства, наслідком чо¬го є порушення еквівалентності обміну і різке зниження реальних при¬бутків сільських товаровиробників. У зв"язку з цим виникає питання про можливість і доцільність використання державою регулюючих функцій, що забезпечують гарантований рівень прибутків сільських то¬варовиробників, вирішення соціально-економічних проблем у депре¬сивних бідних районах із високим рівнем безробіття.
Незважаючи на проголошену на початку аграрної реформи тезу про переваги сімейного підряду, уряд Китаю в середині 80-х років не вагаю¬чись відійшов від нього і виступив за різноманітність організаційних форм підрядної відповідальності, збереження модернізованого крупно¬го виробництва, укрупнення землекористування, розширення найму додаткової робочої сили, здачу земельних наділів селянськими дворами в суборенду іншим сільським жителям. Ці й інші нові і складні юри¬дичні проблеми знайшли своє часткове, хоча і непослідовне вирішення у Законі КНР «Про управління землею» від 25 червня 1986 р., у Тимча¬сових правилах «Про оподатковування орної землі» від 1 квітня 1987 р., у Тимчасових положеннях «Про управління фінансовими коштами сільських кредитних кооперативів» від 20 серпня 1987 р., що заклали ос¬нову для поглиблення земельної й аграрної реформ, взаємозалежних із реформою в місті, перебудовою діяльності структур, що зв'язують сільське господарство з іншими галузями АПК (організація постачання і закупівель, механізація робіт, іригація, переробка сільськогосподарсь¬кої продукції, кредитне забезпечення сільського господарства).
У великих сільських районах головною формою суспільної власнос¬ті на використовувану селянами землю є колективна власність селян. Закон «Про управління землею» (ст. 12) передбачає передачу землі, що знаходиться в колективній власності, а також власності держави, у ко¬ристування організацій загальнонародної і колективної власності, ко¬лективів, окремих осіб. Як суб'єкти права землекористування, вони ведуть підрядне господарство, займаються лісівництвом, тваринництвом, рибним промислом. Обсяг прав і обов'язків колективів і окремих осіб по землекористуванню залежить від цільового призначення земельної ділянки, яке визначено договором підряду. Переважна частина оброб¬люваної землі передана на умовах підряду окремим селянським дворам (сім'ям) терміном на 15 років. У гірських районах і районах проживан¬ня національних меншостей термін договору підряду може бути збіль¬шений до 50 років.
Такий основний зміст сучасного аграрного законодавства Китаю, у якому поряд із традиційними колективними сільськогосподарськими підприємствами, що функціонують на основі колективної земельної власності, відновлене різноманіття форм індивідуальної підприєм¬ницької діяльності, що функціонують на основі сімейного підряду.
Новости загрузка новостей...