1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Головний різновид особливих територіальних режимів — спеціальні адміністративні режими. Прикладами останніх є режими прикордонної зони, закритих міст (територіальних утворень), заповідників, зон екологічного лиха, територій, на яких введене надзвичайне (військове) положення, карантинних, тих, що підлягли радіоактивному забрудненню, вільних економічних зон.

На таких територіях постійні і тимчасові жителі здобувають спеціальний адміністративно-правовий статус. Він містить у собі найчастіше особливі правила в'їзду в зону, виїзду, пересування, діяльності в ній, здійснення адміністративного нагляду, застосування адміністративного примусу. Серед спеціальних територіальних режимів поряд з такими суворими, як режим воєнного стану, є і пільгові (вільних економічних зон). Якщо, як правило, у зонах більш строгий контроль, то у ВЕЗ митний, фінансовий контроль ослаблений.

Починаючи з першого підручника для вузів по адміністративному "праву, виданого в 1940 р., автори включали в наступні підручники спеціальні параграфи про дозвільну систему.

Під «дозвільною системою» розуміється сукупність правил, що наказують одержання дозволу на здійснення визначеної діяльності і регулюючих контроль за нею.

Одержання попередніх дозволів виконавчих органів на здійснення визначених дій досить широко поширено, а правовідносини, що виникають між апаратом управління і громадянами, організаціями з приводу їхнього одержання є адміністративними.

д) Способи захисту прав громадян.

Право на захист життя, здоров'я, свободи, власності й інших благ є найважливішим, природним, невід'ємним правом громадянина. Держава його легалізує, тобто формулює, уточнює обсяги, закріплює процедури реалізації, встановлює обов'язок державних і суспільних органів, посадових осіб у визначені терміни розглядати і вживати заходів у зв'язку зі зверненнями громадян, забезпечує його державним примусом, внаслідок чого воно стає регульованим законом, юридичним правом.

Якщо юридичними нормами закріплене суб'єктивне право громадян, але воно не забезпечено належним захистом, то такі норми в значній мірі декларативні. Створення скоординованої системи гарантій особистих прав громадян — необхідна умова становлення правової держави. Узагальнено можна говоритити про два головні напрямки юридичного захисту особистості:

1) від злочинів, деліктів і інших неправомірних дій інших громадян;

2) від неправомірних і недоцільних дій суб'єктів влади.

Адміністративному праву належить важлива роль у захисті прав громадян від неправомірних дій суб'єктів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Основними засобами захисту прав і інтересів громадян від зловживань, бюрократизму, некомпетентності й інших аномалій у діяльності посадових осіб, органів і інших власників владних повноважень є:

1) створення Організаційно-правового механізму і повсякденна робота уповноважених державних (муніципальних органів) (суду, прокуратури, державних інспекцій і ін.), найважливішою задачею яких є захист правопорядку;

2) існування і діяльність незалежних від держави інститутів цивільного суспільства, здатних надати допомогу громадянам. Серед них є інститути: створені спеціально для цієї мети (адвокатура); для яких така діяльність є основною (профспілки); а також інші (засоби масової інформації, партії, релігійні об'єднання, добровільні суспільства і т.д.);

3) активна діяльність самих громадян, що використовують надані їм права. З огляду на велику значимість, розмаїтість форм і наявність великого числа правових норм, тут можна виділити і процесуальний захист. Карно-процесуальне, адміністративне і трудове право достатньо докладно регламентують права особи, притягнутої до відповідальності, на захист від висунутого обвинувачення, застосовуваних до нього примусових мір.

У реальному житті всі названі способи тісно пов'язані, найчастіше, використовуються одночасно. Громадянин захищає свої права безпосередньо, сам (необхідна оборона, відмовлення виконати незаконне розпорядження посадової особи, заняття за своїм розсудом вільної суміжної кімнати, неявка на роботу після встановленого законом терміну з дня подачі заяви про звільнення за власним бажанням і т.п.) або звернення за сприянням до державних і недержавних організацій, ініціюючи їхню правозахисну діяльність.

Основною гарантією прав громадян є діяльність існуючих у країні спеціальних організаційно-правових інститутів. Вони функціонують як зі своєї ініціативи, так і в зв'язку з надходженням до них звернень (заяв, скарг, позовів) громадян. За бажанням останніх їм надають юридичну допомогу колегії адвокатів. Участь адвокатів у карному і цивільному процесах закріплено в ряді законів і широко практикується в нашій країні. Набагато гірше обстоїть справа в адміністративному процесі.

Для з'ясування юридичних властивостей і процедур дозволу всі звернення громадян варто поділити на два типи:

1) адміністративні, тобто розглянуті в позасудовому порядку, в адміністративному процесі;

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15