1 2 3 4 5 6 7

Державне управління є видом соціального управління. Державне управління – це самостійний вид державної діяльності, що має підзаконний, організовуючий, виконавчо – розпорядчий характер органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій та завдань держави в процесі регулювання економічною, соціально – культурною та адміністративно – політичною сферами.

Місце і роль державного управління в механізмі «поділу праці» визначалися наступними характеристиками:

• державне управління – конкретний вид діяльності по здійсненню єдиної державної влади, що має функціональну і компетенційну специфіку, що відрізняє його від інших видів (форм) реалізації державної влади;

• державне управління – діяльність виконавчо-розпорядницького характеру. Основним напрямком її є виконання, тобто проведення в життя законів і підзаконних нормативних актів. Досягається ця мета використанням необхідних юридично владних повноважень;

• державне управління – прерогатива спеціальних суб'єктів,вони позначаються узагальнено як виконавчо-розпорядницькі органи державної влади чи органи державного управління;

• державне управління - виконавча діяльність, здійснювана в процесі повсякденного і безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом. Безпосередність такого керівництва обумовлена тим, що саме у веденні (організаційному підпорядкуванні) органів державного управління знаходилася основна маса об'єктів власності, виражаючи тим самим якість держави як власника основних засобів виробництва;

державне управління – підзаконна діяльність, здійснювана «на основі виконання закону»; вона другорядна стосовно законодавчої діяльності.

Змістом державного управління є комплекс функцій, які називаються функціями управління.

Сутність державного управління проявляється в його особливостях, а саме:

1) другорядний, підзаконний характер;

2) організуючий характер;

3) систематична, неперервна діяльність, направлена на збереження соціальної системи, її зміцнення та розвиток;

4) універсальний характер в часі та просторі, тобто здійснюється завжди і кругом, де функціонують людські колективи;

5) суб’єкти державного управління використовують наявні у них правові та фактичні можливості для застосування позасудового, тобто адміністративного примусу;

6) у віданні органів державного управління знаходиться фактична державна міць: правові, інформаційні, економічні, технічні, ідеологічні, організаційні ресурси, якими вони розпоряджаються;

7) наявність великого державного апарату;

8) підконтрольний характер діяльності.

Сутність виконавчої влади зводиться до такого:

1. Виконавча влада є відносно самостійною гілкою (формою, видом) єдиної державної влади в Україні – атрибутом державно – владного механізму, побудованого на засадах поділу влади, і здійснюється поряд з законодавчою і судовою, тісно з ними взаємодіючи.

2. Виконавча влада є самостійною лише у зв’язку з практичною реалізацією Конституції , законів України в загальнодержавному та функціонально – компетенційному масштабі. На неї покладається найбільша частина загальнодержавних функцій.

3. Виконавча влада має державно – правову природу, наділена владними повноваженнями, що проявляється в її можливостях впливати на поведінку людей, їх об’єднань, праві і можливостях підкоряти собі волю інших.

4. Виконавча влада здійснюється на засадах поділу державної влади на гілки не на всіх рівнях, а лише на вищому, оскільки на місцевому рівні відсутні законодавчі органи. На рівні району у місті є судові органи, в той же час відсутні органи виконавчої влади (державного

Принципи державного управління – це основоположні ідеї, наукові положення даного виду діяльності. Вони класифікуються на:

1) загальносистемні:

a) об’єктивності державного управління;

b) демократизму державного управління;

c) правової упорядкованості державного управління;

d) законності державного управління;

e) розподілу влади в державному управлінні;

f) публічності державного управління;

2) структурно – цільові:

a) погодженості між собою цілей державного управління за основними параметрами;

b) взаємодоповнювання цілей, при якому одна ціль сприяє іншій;

c) підпорядкування приватних, локальних цілей загальним цілям державного управління;

3) структурно – функціональні:

a) диференціації і фіксування функцій шляхом видання правових актів і закріплення управлінських функцій в компетенції органів державного управління;

b) концентрації, яка обумовлює необхідність надання певному органу таких управлінських функцій, щоб його державно – управлінський вплив дійсно направляв, організовував і регулював об’єкти управління;

c) комбінування (направлений на те, щоб певна сукупність управлінських функцій від різних суб’єктів управління не допускала дублювання і паралельності);

1 2 3 4 5 6 7