1 2 3 4 5 6 7

d) достатньої різноманітності, яка вимагає, щоб управлінські функції щодо того чи іншого об’єкту управління, за кількістю і змістом відповідали різним управлінським запитам останнього;

e) відповідності управлінського впливу реальним вимогам та запитам об’єктів управління;

4) структурно – організаційні:

a) єдності системи державної влади, яка забезпечує цілістність, погодженість і дієвість державно – управлінських процесів;

b) теріторіально – галузевий, який обумовлює залежність організаційних структур від території, галузі виробництва і послуг, сфери суспільного життя;

c) різноманітності організаційних зв’язків, які розкривають вертикальні і горизонтальні організаційні взаємовідносини органів державної влади і місцевого самоврядування в системі державного управління;

d) поєднання колегіальності і єдиноначальності, зумовлений специфікою організаційної побудови та порядку діяльності органів державного управління;

5) структурно – процесуальні:

a) відповідності елементів (методів, форм, стадій) управлінської діяльності органів державного управління їхнім функціям;

b) конкретизації управлінської діяльності і особистої відповідальності за її результати;

c) стимулювання раціональної і ефективної управлінської діяльності.

Адміністративно – правова організація управління (державне управління) полягає у виконавчій і розпорядчій діяльності системи суб’єктів, покликаних здійснювати на основі законів та інших правових актів прогнозування і координацію діяльності різних ланок цієї системи, облік і контроль за розпорядженням матеріальними та фінансовими ресурсами, кадрову роботу, застосування моральних і матеріальних стимулів, заходів дисциплінарного і адміністративного впливу.

Функції державного управління являють собою основні напрямки діяльності державних органів для виконання завдань державного управління.

IV. Органи державного управління в Україні.

Управління та його організація мають за мету створення найбільш сприятливих умов для функціонування виконавчої влади, а тому вимагають чіткого врегулювання статусу суб’єктів управління та взаємовідносин у межах і поза межами цієї системи.

Головною метою державного управління є створення найбільш сприятливих умов для формування виконавчої влади, що відповідає інтересам громадян, суспільства і держави.

Така узагальнена характеристика державного управління, до якої можна додати і деякі інші специфічні його ознаки, у числі яких:

• вертикальність (субординарність, ієрархічність) системи виконавчо-розпорядницьких органів;

• реалізація приналежних цим суб'єктам юридично владних повноважень в адміністративному, тобто в позасудовому порядку;

• передбачена чинним законодавством можливість адміністративної правотворчості (сполучення правозастосування з правовстановленням);

• включення в механізм (систему) державного управління не тільки виконавчо-розпорядницьких органів, але і всіх інших ланок управлінського апарата (наприклад, адміністрації державних підприємств) і т.п.

В такому розумінні органи державного управління розглядалися як виконавчий апарат державної влади чи державної адміністрації, що є основною ланкою практичної реалізації законодавства, а також інших правових актів органів державної влади, тобто Рад різних рівнів. У своїх основних організаційних проявах ці органи були «прив'язані» чи прямо опосередковано до системи Рад народних депутатів.

Виконавчо-розпорядницьку діяльність практично здійснювали не всі державні органи, а лише ті, котрі конституційно позначалися як органи державного управління (спеціальний суб'єкт). У загальнодержавному масштабі ці органи здійснювали державну владу (державно-владні повноваження) у формі виконавчої і правозастосовчої функцій. Тут видний специфічний варіант прояву державної влади, якому приділялося особливе (самостійне) місце в механізмі «поділу праці» (функцій). Пріоритетність зберігалася при цьому за законодавчою (правотворчою) діяльністю.

1 2 3 4 5 6 7