1 2 3 4 5 6 7

Викладене дозволяє звернути увагу ще на дві принципові обставини. Насамперед державне управління і здійснюючі його функції державні органи є складова частина єдиного механізму державної влади. Дане положення необхідно особливо підкреслити в зв'язку з тим, що до 80-х років відповідні Конституції і чинне законодавство тільки Ради всіх рівнів відносили до числа органів державної влади. І лише у відношенні Урядів було зроблене виключення: вони характеризувалися в якості «виконавчих і розпорядницьких органів державної влади». Всі інші органи державного управління (як, втім і судові органи) начебто б не мали ніякого відношення до механізму державної влади, що, звичайно, не відповідало дійсності. Спостерігалася, тим самим, явна переоцінка ролі Рад. Фактично ж мова повинна була йти, і для цього малися всі необхідні підстави, про функціонування в системі «поділу праці» представницьких, виконавчих і судових органів державної влади, оскільки саме вони реалізували в різних правових і організаційних формах повноваження державно-владного характеру.

Друга обставина пов'язана з тим, що, як це вже відзначалося при загальній характеристиці соціального управління, останнє у всіх своїх проявах органічно пов'язано з впливом, що впорядковує не визначений об'єкт. Говорячи ж про державне управління, акцентується його http://www.ukrlawyer.narod.ru/ виконавче значення. У зв'язку з цим виникає питання: як сполучити керуючий вплив з виконавчим?

Суть даної проблеми відображена в наступному. Управління різними сторонами державного і громадського життя не є винятковою функцією виконавчого апарата держави. У цьому процесі активно беруть участь і інші суб'єкти єдиної державної влади. При цьому головне в змісті керуючого впливу складається не стільки в прийнятті відповідних рішень (наприклад, законів), а в їх реалізації, тобто в строгому проведенні в життя юридично владних вимог, що містяться в них. А це і є процес виконання. Звичайно, і сам законодавець здійснює ті чи інші дії, що забезпечують виконання прийнятих їм законів. Але він не в змозі взяти на себе дану функцію в повному обсязі з огляду на різноманіття суспільних відносин, що будують і що впорядковує, тобто постійному керуючим впливом. Узагалі неприпустимо законодавцю самому виконувати закони. Тому і виникає необхідність у спеціалізованій управлінській ланці державного апарата, що здійснює такий вплив у виконавчо-розпорядницькому варіанті.

Виходить, виконання – це, у розглянутому аспекті, і є власне кажучи безпосередня державно-управлінська діяльність, тобто керуючий вплив і виконання цілком сумісні. При цьому не має принципового значення, хто є суб'єктом ухвалення відповідного рішення – законодавчий або розпорядницький, виконавчо-розпорядницький орган (виконання закону або підзаконного нормативного акта).

Такі риси властиві державному управлінню, як різновиду соціального управління. Воно характерно по своєму функціональному призначенню не тільки для України в її сучасному виді і, звичайно, не тільки для періоду розвитку нашої держави аж до розпаду Радянського Союзу. У своїх основних проявах державне управління неодмінно є присутнім у механізмі впливу на громадське життя західних держав, де державна влада базується на інших соціально-політичних і економічних основах. Мається на увазі насамперед панування ринкових відносин. Так, по визнанню видного теоретика французького адміністративного права Г.Брэбана, і в подібних умовах вся управлінська сфера має яскраво виражений публічно-правовий характер, тобто державний зміст, державне управління здійснює функції поточного управління, представляючи собою державну діяльність по управлінню.

При значній різноманітності структурних підрозділів (головні управління, управління, департаменти, відділи, сектори, центри, ради, секретаріати та ін.) управлінські зв’язки зводяться до відносин загального, безпосереднього, прямого та оперативного підпорядкування.

Загальне підпорядкування виражається в тому, що повноваження вищого органу не зосереджені на конкретних питаннях керівництва підпорядкованими йому об’єктами. Загальне керівництво здійснюється шляхом встановлення правил діяльності, проведення контролю (нагляду). Таке підпорядкування означає фактичну підвідомчість об’єкта суб’єкту. Прикладом загального підпорядкування можуть бути відносини між відповідним міністерством та промисловим підприємством при здійсненні господарської діяльності.

Безпосереднє підпорядкування обумовлене значними організаційними та правовими зв’язками, відсутністю проміжних ланок, розв’язанням кадрових питань дисциплінарної відповідальності, скасуванням актів чи їх зміною. При безпосередньому підпорядкуванні об’єкт перебуває у віданні суб’єкта управління.

Пряме підпорядкування передбачає безпосередні відносини між керівником і підлеглим, вищим і нижчим органами. Таке підпорядкування тісно пов’язане з безпосереднім і випливає з нього.

1 2 3 4 5 6 7