1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Під провиною правопорушника варто розуміти негативне психічне ставлення до інтересів суспільства і конкретних громадян. Такий стан свідомості засуджується державою і суспільством.

Провина – поняття родове, воно охоплює дві можливі форми стану психіки, що засуджується, – намір і необережність. Тільки навмисне або необережне ставлення до своєї протиправної поведінки може засуджуватися державою, тільки в цих двох формах може існувати провина.

Адміністративне правопорушення (ст. 10 КпАП) визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Отже, Закон називає два елементи наміру:

– інтелектуальний (виражається в усвідомленні громадянином протиправності діяння і передбаченні його шкідливих наслідків);

– вольовий (полягає в бажанні настання шкідливих наслідків або свідомого їх допушення).

Інтелектуальний елемент, що характеризує навмисну провину, насамперед містить у собі розуміння, усвідомлення протиправності дії або бездіяльності. Правові норми, що регулюють поведінку громадян і охороняються адміністративними санкціями, публікуються для загального повідомлення, роз’яснюються в пресі, по радіо, телебаченню. Правові заборони, як правило, збігаються з моральними.

Передбачення – це відбиття у свідомості подій, які можуть або повинні статися. Формула закону „передбачала шкідливі наслідки” означає, що особа уявляла, якої шкоди заподіює її діяння суспільним відносинам, здоров’ю, інтересам людей, майну, навколишньому середовищу.

Вольовий елемент, що характеризує спрямованість волі суб’єкта, визначається законодавцем як бажання або свідоме допущення настання шкідливих наслідків. Коли йдеться про бажання, то мають на увазі прагнення до визначеної мети, волю, спрямовану на досягнення передбаченого результату (прямий намір). Свідоме допущення – це активне переживання, пов’язане з позитивним вольовим ставленням до шкідливих наслідків (непрямий намір).

Проступки можуть чинитися навмисно (безквитковий проїзд) або необережно (порушення санітарно-гігієнічних правил).

У ст. 11 КпАП дано визначення адміністративно-правової необережності: адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Необережність може виступати як необачність, самовпевненість, недбалість, нерозважливість, необдуманість тощо.

Існує дав види необережності в адміністративному праві: легковажна самовпевненість і недбалість.

Самовпевненість характеризується законодавцем як передбачення можливості настання шкідливих наслідків свого діяння і легковажний розрахунок на їх запобігання. А недбалість полягає в тому, що винний не передбачив шкідливих наслідків, але був зобов’язаний і міг їх передбачити. Недбалість теж є негативним психічним ставленням до діяння, оскільки, маючи можливість і будучи зобов’язаним усвідомлювати суспільну шкідливість свого поводження і не чинити проступок, правопорушник не усвідомив антигромадського характеру діяння і скоїв його, тобто діяв без відповідного щодо інтересів суспільства й окремих його членів.

З тексту ст. 11 КпАП зрозуміло, що поняття необережності пов’язується законодавцем із психічним ставленням до шкідливих наслідків.

Мета – це уявний образ результату, до якого прагне винний, його уявл

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14