| Назва: | Адміністративно-правові норми |
| Розмiр: | 46,02 KB |
| Надіслав(ла): | Андрій Терех |
| Опис: | м. Нова Каховка, університет "Україна", Рекичина С.С., відмінно /курсова/ |
| Скачувань: | 2224 |
Реалізація адміністративно-правових норм у формі виконання складається в активних правомірних діях суб'єктів права по виконанню розпоряджень, що містяться в цих нормах. На відміну від дотримання виконання характеризується активним поводженням суб'єкта. У визначених випадках пасивне поводження може розглядатися як недогляд, несумлінність, недбалість, неправомірне поводження.
Використання як форма реалізації адміністративно-правових норм складається в добровільному здійсненні суб'єктами права правомірних дій, що пов'язані зі здійсненням суб'єктивних прав у сфері управління.
Подібно виконанню використання здійснюється активним способом, але на відміну від виконання при використанні реалізуються суб'єктивні права. Здійснення, наприклад, органом управління прав, передбачених положенням про нього, немислимо інакше як за допомогою здійснення юридично значимих дій. Неможливо також реалізувати право громадянина на зміну прізвища, не звертаючись з заявою про це у відповідний орган.
Крім того, на відміну від перших двох форм реалізації норм при використанні суб'єкт сам вирішує, скористатися чи утриматися від використання наданого адміністративно-правовою нормою суб'єктивного права. За допомогою форми використання реалізуються уповноважуючі адміністративно-правові норми, норми-дозволу.
На відміну від інших форм реалізації права застосування завжди носить активний, творчий, державно-владний, організуючий характер, здійснюється компетентними органами у встановленому законодавством процесуальному порядку.
Сутність застосування адміністративно-правових норм складається в діях компетентних органів держави, громадських організацій (об'єднань), посадових осіб по підведенню конкретного, що має юридичне значення факту під відповідну адміністративно-правову норму й ухваленні державно-владного рішення, тобто в дозволі на основі адміністративно-правових норм індивідуально-конкретних управлінських справ і питань.
По своєму соціальному змісті застосування адміністративно-правових норм являє собою одну з правових форм виконавчої, управлінської діяльності. Оскільки застосування норм адміністративного права носить державний характер, то суб'єктами застосування можуть бути тільки правомочні органи і посадові особи, наділені правозастосовною компетенцією. Основними вимогами правильного застосування норм адміністративного права є: законність, обґрунтованість, доцільність, наукова організація правозастосовної діяльності.
Законність. Компетентні органи й особи в процесі вирішення управлінської справи можуть застосовувати адміністративну норму тільки в межах наданих їм повноважень і відповідно до її змісту. Законність вимагає строгого дотримання юридичного процесуального порядку застосування норм, що забезпечує точне проведення правової норми в життя. Принцип законності містить у собі не тільки право, але й обов'язок компетентних органів і осіб застосовувати адміністративно-правові норми. Незастосування норми у випадках, коли це органу пропонується законом, буде означати порушення законності, наприклад відхилення органа соціального захисту від призначення пенсії громадянину, що представив усі необхідні для цього документи.
Обґрунтованість. Вимога обґрунтованості звернена до фактичної основи застосування адміністративно-правової норми. Правозастосувача повинні цікавити не будь-які факти, події і дії, а лише ті, для яких адміністративно-правові норми прийняті. Обґрунтовано застосувати норму — значить застосувати її на основі достовірної інформації як про саме явище, так і про зовнішні умови, у яких воно знаходиться. Вимога обґрунтованості зобов'язує правозастосувача вирішувати питання (справу) після всебічної перевірки усіх фактів обставин справи. Сумнівні і неперевірені факти не можуть бути покладені в основу справи і не повинні прийматися до уваги.
Вимога обґрунтованості тісно зв'язано з законністю. Цей зв'язок насамперед виражається в тім, що повне і всебічне дослідження фактів, на основі яких виноситься правозастосовний акт у справі, є неодмінною вимогою законності. Акт застосування адміністративно-правової норми буде законним, якщо він обґрунтований.
Доцільність. Правозастосувач, усвідомивши зміст норми і фактичні обставини справи, зобов'язаний прийняти по ньому найбільш доцільне рішення. Доцільність у застосуванні норм адміністративного права — це оптимальне досягнення мети, сформульованої в нормі, у конкретній ситуації. Отже, мова йде про доцільність у межах, встановлених законом, у рамках законності. Доцільність означає, що правозастосувач зобов'язаний максимально враховувати конкретну обстановку, час, місце, своєрідність положення, що створилося, і т.п.
Наукова організація правозастосовної діяльності. Як і усяка діяльність правозастосування повинне бути науково організовано. Сутність цієї вимоги складається в досягненні максимуму ефективності правозастосовного процесу при мінімальних витратах сил і коштів. Наукова організація правозастосування містить у собі наступні елементи:
Використання як форма реалізації адміністративно-правових норм складається в добровільному здійсненні суб'єктами права правомірних дій, що пов'язані зі здійсненням суб'єктивних прав у сфері управління.
Подібно виконанню використання здійснюється активним способом, але на відміну від виконання при використанні реалізуються суб'єктивні права. Здійснення, наприклад, органом управління прав, передбачених положенням про нього, немислимо інакше як за допомогою здійснення юридично значимих дій. Неможливо також реалізувати право громадянина на зміну прізвища, не звертаючись з заявою про це у відповідний орган.
Крім того, на відміну від перших двох форм реалізації норм при використанні суб'єкт сам вирішує, скористатися чи утриматися від використання наданого адміністративно-правовою нормою суб'єктивного права. За допомогою форми використання реалізуються уповноважуючі адміністративно-правові норми, норми-дозволу.
На відміну від інших форм реалізації права застосування завжди носить активний, творчий, державно-владний, організуючий характер, здійснюється компетентними органами у встановленому законодавством процесуальному порядку.
Сутність застосування адміністративно-правових норм складається в діях компетентних органів держави, громадських організацій (об'єднань), посадових осіб по підведенню конкретного, що має юридичне значення факту під відповідну адміністративно-правову норму й ухваленні державно-владного рішення, тобто в дозволі на основі адміністративно-правових норм індивідуально-конкретних управлінських справ і питань.
По своєму соціальному змісті застосування адміністративно-правових норм являє собою одну з правових форм виконавчої, управлінської діяльності. Оскільки застосування норм адміністративного права носить державний характер, то суб'єктами застосування можуть бути тільки правомочні органи і посадові особи, наділені правозастосовною компетенцією. Основними вимогами правильного застосування норм адміністративного права є: законність, обґрунтованість, доцільність, наукова організація правозастосовної діяльності.
Законність. Компетентні органи й особи в процесі вирішення управлінської справи можуть застосовувати адміністративну норму тільки в межах наданих їм повноважень і відповідно до її змісту. Законність вимагає строгого дотримання юридичного процесуального порядку застосування норм, що забезпечує точне проведення правової норми в життя. Принцип законності містить у собі не тільки право, але й обов'язок компетентних органів і осіб застосовувати адміністративно-правові норми. Незастосування норми у випадках, коли це органу пропонується законом, буде означати порушення законності, наприклад відхилення органа соціального захисту від призначення пенсії громадянину, що представив усі необхідні для цього документи.
Обґрунтованість. Вимога обґрунтованості звернена до фактичної основи застосування адміністративно-правової норми. Правозастосувача повинні цікавити не будь-які факти, події і дії, а лише ті, для яких адміністративно-правові норми прийняті. Обґрунтовано застосувати норму — значить застосувати її на основі достовірної інформації як про саме явище, так і про зовнішні умови, у яких воно знаходиться. Вимога обґрунтованості зобов'язує правозастосувача вирішувати питання (справу) після всебічної перевірки усіх фактів обставин справи. Сумнівні і неперевірені факти не можуть бути покладені в основу справи і не повинні прийматися до уваги.
Вимога обґрунтованості тісно зв'язано з законністю. Цей зв'язок насамперед виражається в тім, що повне і всебічне дослідження фактів, на основі яких виноситься правозастосовний акт у справі, є неодмінною вимогою законності. Акт застосування адміністративно-правової норми буде законним, якщо він обґрунтований.
Доцільність. Правозастосувач, усвідомивши зміст норми і фактичні обставини справи, зобов'язаний прийняти по ньому найбільш доцільне рішення. Доцільність у застосуванні норм адміністративного права — це оптимальне досягнення мети, сформульованої в нормі, у конкретній ситуації. Отже, мова йде про доцільність у межах, встановлених законом, у рамках законності. Доцільність означає, що правозастосувач зобов'язаний максимально враховувати конкретну обстановку, час, місце, своєрідність положення, що створилося, і т.п.
Наукова організація правозастосовної діяльності. Як і усяка діяльність правозастосування повинне бути науково організовано. Сутність цієї вимоги складається в досягненні максимуму ефективності правозастосовного процесу при мінімальних витратах сил і коштів. Наукова організація правозастосування містить у собі наступні елементи:
Новости загрузка новостей...