| Назва: | Забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні |
| Розмiр: | 33,93 KB |
| Надіслав(ла): | Андрій Терех |
| Опис: | м. Нова Каховка університет "Україна", Рекичина С.С., відмінно /курсова/ |
| Скачувань: | 990 |
Контрольна діяльність включає до себе низку послідовних дій, яку мажна розділити на три стадії: підготовчу, центральну (або аналітичну) та підсумкову. В свою чергу вони самі наповнюються конкретними стадіями-діями.
На підготовчій стадії:
1)обирається об’єкт контролю;
2)визначається предмет контролю (встановлюється, що саме слід перевірити);
3)встанавлюються засоби здійснення контролю;
4)підбираються (призначаються) особи, які здійснюватимуть контроль;
5)складаються плани його проведення.
На центральній (аналітичній) стадії здійснюються збирання і оброблення інформації. Зібрана інформація (часто одержана від різних джерел) аналізується, порівнюється з реальним станом справ на об’єкті,що перевіряється,оскільки інформація,одержана від керівництва такого об’єкта та з інших джерел, часто не збігається.
До підсумкової стадії належать такі дії, як:
1)прийняття рішення за результатами контролю;
2) доведення його до адресата (а в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю);
3)надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об’єкті;
4)контроль за виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю.
Контролю притаманні свої принципи.. До них належать:
1)універсальність (це означає, що контроль має охоплювати всі ділянки державного,господарського та соціально-культурного будівництва);
2)систематичність (проводиться не одноразово,час від часу, а за певною схемою, постійно);
3)безсторонність (досягається шляхом покладання завдань контролю на осіб, які не зацікавленні в його результатах);
4)реальність (забеспечується наявністю небхідних квліфікованих кадрів контролерів);
5)дійовість,оперативність,результативність (прирускають швидке проведення контрольних дій контролюючим органом у разі одержання повідомлень про порушеня, запобігання правопорушенням і причинам, що їм сприяли, своєчасне вжиття заходів щодо їх усунення, притягнення у відповідних випадках винних до відповідальності);
6)гласність(дає можливість,а у деяких випадках і стає обов’язком доведення результатів контролю довідома громадськості або правоохоронних органів, інших осіб,зацікавленних у результатах контролю).
У юридичній теорії та практиці прийнято класифікувати контрольну діяльність на види. Підхід до вирішення цього питання залежить від вибору крітерію, на підставіякого здійснюється класифікація. Вибір же критерію багато в чому зумовлений потребами практики. Саме тому відомо досить багато класифікацій контрольної діяльності.
Найчастіше пропонують такі класифікації:
1)залежно від місця суб’єкта (що здійснює контроль) в системі державного управління виділяють такі види контролю:
*контроль з боку органів законодавчої влади (парламетський контроль);
*контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль);
*контроль з боку Кабінету Міністрів україни (урядовий контроль);
*контроль з боку органів центральної виконавчої влади;
*контроль з боку місцевих органів, органів державної виконавчої влади;
*контроль з боку органів судової влади;
*контроль з боку органів місцевого самоврядування;
*контроль з боку громадськості (громадський контроль);
2)залежно від належності суб’єкта до державних або громадських структур виділяють:
*державний контроль;
*громадський коптроль;
3)залежно від адміністративно-правової компетенції суб’єкта виділяють:
*відомчий, міжвідомчий та над (або поза) відомчий контроль.
Відомчий контроль здійснюється міністерствами і відомствами у середині відповідної структури (тому його ще називають внутрішньовідомчим контролем). Такий контроль тісно пов’язаний із завданнями, що стоять перед міністерствами і відомствами. Загальні питання його організації проведення регулюються Положенням про відомчий контроль у системі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління. Відповідно до цього акта в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади створюються і функціонують самостійні внутрішньовідомчі контролюючі структури – контрольно-ревізійні підрозділи, завданням яких є перевірки фінансово-господарської діяльності підпорядкованих їм державних (казенних) підприємств, установ і організацій. Порядок організації і проведення ревізій та перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій визначається інструкціями, які затверджуються керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за погодженням з Головним контрольно-ревізійним управлінням України.
На підготовчій стадії:
1)обирається об’єкт контролю;
2)визначається предмет контролю (встановлюється, що саме слід перевірити);
3)встанавлюються засоби здійснення контролю;
4)підбираються (призначаються) особи, які здійснюватимуть контроль;
5)складаються плани його проведення.
На центральній (аналітичній) стадії здійснюються збирання і оброблення інформації. Зібрана інформація (часто одержана від різних джерел) аналізується, порівнюється з реальним станом справ на об’єкті,що перевіряється,оскільки інформація,одержана від керівництва такого об’єкта та з інших джерел, часто не збігається.
До підсумкової стадії належать такі дії, як:
1)прийняття рішення за результатами контролю;
2) доведення його до адресата (а в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю);
3)надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об’єкті;
4)контроль за виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю.
Контролю притаманні свої принципи.. До них належать:
1)універсальність (це означає, що контроль має охоплювати всі ділянки державного,господарського та соціально-культурного будівництва);
2)систематичність (проводиться не одноразово,час від часу, а за певною схемою, постійно);
3)безсторонність (досягається шляхом покладання завдань контролю на осіб, які не зацікавленні в його результатах);
4)реальність (забеспечується наявністю небхідних квліфікованих кадрів контролерів);
5)дійовість,оперативність,результативність (прирускають швидке проведення контрольних дій контролюючим органом у разі одержання повідомлень про порушеня, запобігання правопорушенням і причинам, що їм сприяли, своєчасне вжиття заходів щодо їх усунення, притягнення у відповідних випадках винних до відповідальності);
6)гласність(дає можливість,а у деяких випадках і стає обов’язком доведення результатів контролю довідома громадськості або правоохоронних органів, інших осіб,зацікавленних у результатах контролю).
У юридичній теорії та практиці прийнято класифікувати контрольну діяльність на види. Підхід до вирішення цього питання залежить від вибору крітерію, на підставіякого здійснюється класифікація. Вибір же критерію багато в чому зумовлений потребами практики. Саме тому відомо досить багато класифікацій контрольної діяльності.
Найчастіше пропонують такі класифікації:
1)залежно від місця суб’єкта (що здійснює контроль) в системі державного управління виділяють такі види контролю:
*контроль з боку органів законодавчої влади (парламетський контроль);
*контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль);
*контроль з боку Кабінету Міністрів україни (урядовий контроль);
*контроль з боку органів центральної виконавчої влади;
*контроль з боку місцевих органів, органів державної виконавчої влади;
*контроль з боку органів судової влади;
*контроль з боку органів місцевого самоврядування;
*контроль з боку громадськості (громадський контроль);
2)залежно від належності суб’єкта до державних або громадських структур виділяють:
*державний контроль;
*громадський коптроль;
3)залежно від адміністративно-правової компетенції суб’єкта виділяють:
*відомчий, міжвідомчий та над (або поза) відомчий контроль.
Відомчий контроль здійснюється міністерствами і відомствами у середині відповідної структури (тому його ще називають внутрішньовідомчим контролем). Такий контроль тісно пов’язаний із завданнями, що стоять перед міністерствами і відомствами. Загальні питання його організації проведення регулюються Положенням про відомчий контроль у системі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління. Відповідно до цього акта в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади створюються і функціонують самостійні внутрішньовідомчі контролюючі структури – контрольно-ревізійні підрозділи, завданням яких є перевірки фінансово-господарської діяльності підпорядкованих їм державних (казенних) підприємств, установ і організацій. Порядок організації і проведення ревізій та перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій визначається інструкціями, які затверджуються керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за погодженням з Головним контрольно-ревізійним управлінням України.
Новости загрузка новостей...