| Назва: | Фізичні особи як суб’єкти цивільного права |
| Розмiр: | 34,09 KB |
| Надіслав(ла): | IGFM |
| Опис: | НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ НУТРІШНІХ СПРАВ, КАФЕДРА ЦІВІЛЬНОГО І СІМЕЙНОГО ПРАВА, Харків /курсова/ |
| Скачувань: | 3177 |
Примусове обмеження цивільної правоздатності допустиме лише тоді, коли воно передбачене законом з обов'язковим переліком випадків і встановленням по¬рядку такого обмеження (ст. 12 ЦК України). Ця норма носить бланкетний (відсильний) характер, але не містить переліку правових актів, на підставі яких можна було б обмежити громадянина в цивільній правоздатності. Пев¬но, саме це призвело до того, що в літературі панує дум¬ка, згідно з якою обмеження цивільної правоздатності можливе лише на підставі КК України шляхом застосування деяких видів покарань. Наприклад, вважається, що передбачене ст. 23 КК України позбавлення грома¬дянина права займати окремі посади або займатися пев¬ною діяльністю є обмеженням його цивільної правоздат¬ності, інші ж види основних покарань, передбачені тією ж статтею, цивільних прав нібито і не обмежують.
На нашу думку, таке розуміння природи обмеження правоздатності громадян не відповідає ст.12 ЦК України і призначенню інституту обмеження цивільної правоздатності взагалі.
Примусовим обмеженням цивільної правоздатності слід вважати обмеження, яке:
– здійснюється у випадках, передбачених законом (позбавлення волі, виправні роботи без позбавлення волі, позбавлення права займати окремі посади або займатися певною діяльністю, адміністративний нагляд , позбавлення права управляти транспортним засобом тощо);
– застосовується компетентним органом (судом, начальником органу внутрішніх справ), органами охорони здоров'я (здійснення спеціальних заходів профілактики та лікування соціально небезпечних захворювань);
– є реакцією на протиправну поведінку громадянина, або є заходом профілактики та лікування небезпечних захворювань (туберкульоз, психічні, венеричні захворю¬вання, СНІД, лепра, хронічні алкоголізм, наркоманія, а також карантинні захворювання );
– не перевершує строків, передбачених законом, або необхідних для лікування (позбавлення волі не може пе¬ревершувати 20 років);
– виконується під контролем спеціальних державних органів.
У цьому зв'язку виникає запитання: чи можна вважа¬ти вирок суду про застосування виняткової міри пока¬рання – смертної кари – рішенням суду про припинення (позбавлення) цивільної правоздатності? Справа в тому, що в цивілістичній літературі не звертається увага на цю міру покарання і не дається її оцінка стосовно цивільної правоздатності.
Укладачі «Науково-практичного коментарю Кримінального кодексу України» вважають, що смертна кара не входить в систему кримінальних покарань і не є актом відплати за вчинений злочин. Вона переслідує мету загального та спеціального попередження інших злочинів . Не аналізуючи цього твердження, підкреслимо, що смертна кара – найтяжча міра покарання. На підставі вироку суду припиняється життя людини, а з ним – і її правоздатність.
Через це в країнах, в яких смертна кара передбачена законодавством, визнається примусове припинення пра¬воздатності.
Інша справа, що не можна позбавити цивільної пра¬воздатності, не застосовуючи смертної кари. Законодавс¬тво України не знає такої міри покарання, як позбав¬лення прав, або застосування громадянської (політичної) смерті, яка передбачала б припинення всіх цивільних прав. І саме в цьому значенні можна стверджувати, що в Україні ніхто не може бути позбавлений правоздат¬ності .
Від правоздатності (здатності мати права і обов'язки на щось взагалі) слід відрізняти суб'єктивне цивільне право. Правоздатність – це передумова виникнення суб'єктивного цивільного права. Якщо громадянин фак¬тично використає те чи інше умовно гарантоване право, то в нього виникне суб'єктивне (реальне) право. Напри¬клад, кожний громадянин має право бути автором твору літератури, науки, мистецтва, але в нього виникне су¬б'єктивне право авторства лише після того, як він ство¬рить такий твір, втілить його в якусь форму.
Цивільна дієздатність. На відміну від правоздатності, яка гарантує громадянинові можливість мати цивільні права і обов'язки незалежно від його волі, цивільна діє¬здатність пов'язана з активним волевиявленням. У цивільному законодавстві вона визначається як здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.
На нашу думку, таке розуміння природи обмеження правоздатності громадян не відповідає ст.12 ЦК України і призначенню інституту обмеження цивільної правоздатності взагалі.
Примусовим обмеженням цивільної правоздатності слід вважати обмеження, яке:
– здійснюється у випадках, передбачених законом (позбавлення волі, виправні роботи без позбавлення волі, позбавлення права займати окремі посади або займатися певною діяльністю, адміністративний нагляд , позбавлення права управляти транспортним засобом тощо);
– застосовується компетентним органом (судом, начальником органу внутрішніх справ), органами охорони здоров'я (здійснення спеціальних заходів профілактики та лікування соціально небезпечних захворювань);
– є реакцією на протиправну поведінку громадянина, або є заходом профілактики та лікування небезпечних захворювань (туберкульоз, психічні, венеричні захворю¬вання, СНІД, лепра, хронічні алкоголізм, наркоманія, а також карантинні захворювання );
– не перевершує строків, передбачених законом, або необхідних для лікування (позбавлення волі не може пе¬ревершувати 20 років);
– виконується під контролем спеціальних державних органів.
У цьому зв'язку виникає запитання: чи можна вважа¬ти вирок суду про застосування виняткової міри пока¬рання – смертної кари – рішенням суду про припинення (позбавлення) цивільної правоздатності? Справа в тому, що в цивілістичній літературі не звертається увага на цю міру покарання і не дається її оцінка стосовно цивільної правоздатності.
Укладачі «Науково-практичного коментарю Кримінального кодексу України» вважають, що смертна кара не входить в систему кримінальних покарань і не є актом відплати за вчинений злочин. Вона переслідує мету загального та спеціального попередження інших злочинів . Не аналізуючи цього твердження, підкреслимо, що смертна кара – найтяжча міра покарання. На підставі вироку суду припиняється життя людини, а з ним – і її правоздатність.
Через це в країнах, в яких смертна кара передбачена законодавством, визнається примусове припинення пра¬воздатності.
Інша справа, що не можна позбавити цивільної пра¬воздатності, не застосовуючи смертної кари. Законодавс¬тво України не знає такої міри покарання, як позбав¬лення прав, або застосування громадянської (політичної) смерті, яка передбачала б припинення всіх цивільних прав. І саме в цьому значенні можна стверджувати, що в Україні ніхто не може бути позбавлений правоздат¬ності .
Від правоздатності (здатності мати права і обов'язки на щось взагалі) слід відрізняти суб'єктивне цивільне право. Правоздатність – це передумова виникнення суб'єктивного цивільного права. Якщо громадянин фак¬тично використає те чи інше умовно гарантоване право, то в нього виникне суб'єктивне (реальне) право. Напри¬клад, кожний громадянин має право бути автором твору літератури, науки, мистецтва, але в нього виникне су¬б'єктивне право авторства лише після того, як він ство¬рить такий твір, втілить його в якусь форму.
Цивільна дієздатність. На відміну від правоздатності, яка гарантує громадянинові можливість мати цивільні права і обов'язки незалежно від його волі, цивільна діє¬здатність пов'язана з активним волевиявленням. У цивільному законодавстві вона визначається як здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.
Новости загрузка новостей...