| Назва: | Фізичні особи як суб’єкти цивільного права |
| Розмiр: | 34,09 KB |
| Надіслав(ла): | IGFM |
| Опис: | НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ НУТРІШНІХ СПРАВ, КАФЕДРА ЦІВІЛЬНОГО І СІМЕЙНОГО ПРАВА, Харків /курсова/ |
| Скачувань: | 3137 |
Вступ
Характер взаємовідносин держави з особою являється важливим показником стану суспільства в цілому, цілей і перспектив його розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство і сучасну людину без вивчення різноманітних відносин людей з державою.
Питання прав і свобод людини і громадяни¬на на сьогодні є найважливішою проблемою внутріш¬ньої та зовнішньої політики усіх держав світової спів¬дружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.
На українських теренах питання прав людини та їх захисту порушувалися ще в конституції Пилипа Орли¬ка 1710 р. Там зазначалося: "Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду нале¬жить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покла¬дали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого, спокійного і легшого.
Остаточне ж становлення прав людини і громадя¬нина як абсолютної соціальної цінності пов'язане з поваленням феодалізму й проголошенням за доби бур¬жуазних революцій свободи людини. У Декларації не¬залежності СІЛА 1776 р. проголошено: "Ми вважаємо за очевидне такі істини: усі люди створені рівними і всі вони обдаровані своїм Творцем деякими невідчужуваними правами, до числа яких належать: життя, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав засновані серед людей уряди, що запозичують свою справедливу владу за згодою тих, ким вони керують. У Декларації прав людини і громадянина, прийнятій у Франції 1789 р., визначено:
1. Люди народжуються і зостаються вільними та рівними в правах.
2. Мету кож¬ного державного союзу становить забезпечення при¬родних і невідчужуваних прав людини. Такими є свобода, власність, безпека і опір пригнобленню.
Свобода людини — є вихідне поняття проблеми прав людини і громадянина. Розрізняють права люди¬ни природні, тобто пов'язані з самим її існуванням і роз¬витком, і набуті, які в основному характеризують соціально-політичний статус людини і громадянина (інститут громадянства, право на участь у вирішенні державних справ тощо). Зрозуміло, що за відсутності у людини свободи вона не може володіти і реально користатися своїми правами. Саме свобода створює умови для реального набуття прав та їх реалізації. З іншого боку, права людини закріплюють і конкрети¬зують можливість діяти у межах, встановлених її право¬вим статусом.
Свободу людини визначають певні ознаки. Слід за¬значити, що люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їхні природні права. До того ж, у демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За своїм обсягом поняття свободи людини повно відображає принцип, закладений у ст. 19 Конституції України, за яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборо¬нено чинним законодавством. Свободу людини харак¬теризує також принцип рівних правових можливостей, правового сприяння і правової охорони, який закріп¬люють демократичні конституції, у тому числі й Кон¬ституція України. Водночас свобода людини як об'єк¬тивна реальність виходить за межі, врегульовані пра¬вом, маючи витоки у системі інших соціальних норм, які панують у демократичному суспільстві. Слід пам'я¬тати, що поняття свободи може мати неоднакове тлу¬мачення, оскільки, з одного боку, свобода характери¬зує загальний стан людини, її соціальний статус, а з іншого - конкретизується у можливості вчиняти конк¬ретні дії в межах, наданих людині мораллю та правом. Можливості такого роду, що надаються нормами чинного права, визначаються як суб'єктивні права людини.
Теорія права і правова практика розрізняють понят¬тя "права людини" і "права громадянина". У першому випадку мова йде про права, пов'язані з самою людсь¬кою істотою, її існуванням і розвитком. Людина як суб'єкт прав і свобод тут виступає переважно як фізич¬на особа. За Конституцією України до цього виду прав належать: право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність(ст. 29), право на невтручання в особис¬те та сімейне життя (ст. 32) тощо.
Що ж до прав громадянина, то вони зумовлені сфе¬рою відносин людини із суспільством, державою, їх інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є.
Характер взаємовідносин держави з особою являється важливим показником стану суспільства в цілому, цілей і перспектив його розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство і сучасну людину без вивчення різноманітних відносин людей з державою.
Питання прав і свобод людини і громадяни¬на на сьогодні є найважливішою проблемою внутріш¬ньої та зовнішньої політики усіх держав світової спів¬дружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.
На українських теренах питання прав людини та їх захисту порушувалися ще в конституції Пилипа Орли¬ка 1710 р. Там зазначалося: "Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду нале¬жить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покла¬дали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого, спокійного і легшого.
Остаточне ж становлення прав людини і громадя¬нина як абсолютної соціальної цінності пов'язане з поваленням феодалізму й проголошенням за доби бур¬жуазних революцій свободи людини. У Декларації не¬залежності СІЛА 1776 р. проголошено: "Ми вважаємо за очевидне такі істини: усі люди створені рівними і всі вони обдаровані своїм Творцем деякими невідчужуваними правами, до числа яких належать: життя, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав засновані серед людей уряди, що запозичують свою справедливу владу за згодою тих, ким вони керують. У Декларації прав людини і громадянина, прийнятій у Франції 1789 р., визначено:
1. Люди народжуються і зостаються вільними та рівними в правах.
2. Мету кож¬ного державного союзу становить забезпечення при¬родних і невідчужуваних прав людини. Такими є свобода, власність, безпека і опір пригнобленню.
Свобода людини — є вихідне поняття проблеми прав людини і громадянина. Розрізняють права люди¬ни природні, тобто пов'язані з самим її існуванням і роз¬витком, і набуті, які в основному характеризують соціально-політичний статус людини і громадянина (інститут громадянства, право на участь у вирішенні державних справ тощо). Зрозуміло, що за відсутності у людини свободи вона не може володіти і реально користатися своїми правами. Саме свобода створює умови для реального набуття прав та їх реалізації. З іншого боку, права людини закріплюють і конкрети¬зують можливість діяти у межах, встановлених її право¬вим статусом.
Свободу людини визначають певні ознаки. Слід за¬значити, що люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їхні природні права. До того ж, у демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За своїм обсягом поняття свободи людини повно відображає принцип, закладений у ст. 19 Конституції України, за яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборо¬нено чинним законодавством. Свободу людини харак¬теризує також принцип рівних правових можливостей, правового сприяння і правової охорони, який закріп¬люють демократичні конституції, у тому числі й Кон¬ституція України. Водночас свобода людини як об'єк¬тивна реальність виходить за межі, врегульовані пра¬вом, маючи витоки у системі інших соціальних норм, які панують у демократичному суспільстві. Слід пам'я¬тати, що поняття свободи може мати неоднакове тлу¬мачення, оскільки, з одного боку, свобода характери¬зує загальний стан людини, її соціальний статус, а з іншого - конкретизується у можливості вчиняти конк¬ретні дії в межах, наданих людині мораллю та правом. Можливості такого роду, що надаються нормами чинного права, визначаються як суб'єктивні права людини.
Теорія права і правова практика розрізняють понят¬тя "права людини" і "права громадянина". У першому випадку мова йде про права, пов'язані з самою людсь¬кою істотою, її існуванням і розвитком. Людина як суб'єкт прав і свобод тут виступає переважно як фізич¬на особа. За Конституцією України до цього виду прав належать: право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність(ст. 29), право на невтручання в особис¬те та сімейне життя (ст. 32) тощо.
Що ж до прав громадянина, то вони зумовлені сфе¬рою відносин людини із суспільством, державою, їх інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є.