1 2 3 4 5 6

Дієздатність буває: повна, часткова і обмежена. Повна з 14річного віку, а обмежена, коли особа обмежена в дієздатності за рішенням суду. У деяких випадках до складу правосуб’єтивності разом з праводієздатністю включається ще деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Ніхто не може бути обмеженим у правовій дієздатності, інакше як у випадку передбаченому законом.

Суб’єктами права можуть бути:

1. Фізичні особи:

а) громадяни даної держави;

б) іноземні громадяни;

в) біпатриди;

г) апатриди.

2. Організації та об’єднання:

а) громадські організації;

б) підприємства;

в) державні установи;

г) установи та їх посадові особи.

3. Соціальні спілки:

а) держава в цілому;

б) народна нація;

в) адміністративно-територіальні одиниці;

г) трудові колективи.

В своїх взаємовідносинах і відносинах з громадянами юридичні особи діють, як єдиний суб’єкт, внутрішня структура якого не має значення для виступаючим з ним в правовідносини.

Юридичні особи і громадяни беруть участь у відносинах, які регулюються різними галузями права. Однак умови при яких організації можуть бути визнані юридичними особами, порядок їх виникнення, зупинка і суспільні принципи вступу у майнові відносини визнає громадянським законодавством.

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремити майно, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді.

Різні суб’єкти вступають у правові відносин и насамперед з метою задоволення певних своїх інтересів і потреб. Для досягнення поставлених цілей суб’єкти в рамках правових відносин шляхом реалізації своїх прав і обов’язків здійснює певні дії, чим досягається результат - об’єкти правових відносин, за ради якого відбулися правові відносини.

Об’єкти правових відносин дуже різноманітні, ними можуть бути:

- матеріальні, духовні та інші блага, за винятком предметів вилучених з цивільного обігу;

- також особа може вступати в правові відносини в інтересах здійснення визначених дій. Отже об’єктом правових відносин можуть виступати як самі ці дії, та і їх наслідки;

- поведінка учасників правових відносин може бути направлена на саме суб’єктивне право. Це має місто в тих випадках, коли фізична особа, юридична особа домагається визнання за ними факту належності в них того або іншого юридичного права.

Деякі автори згідні з тим, що об’єктом правових відносин є те, що воно направлене або на що дії, різні матеріальні і вольові об’єкти. Під матеріальними об’єктами розуміють в цілому матеріальні та духовні блага, під юридичним - поведінка зобов’язаної особи. З цими двома видами об’єктів можна погодитись, що ж до вольового об’єкта правових відносин, то воно визначене спірне.

Питання про об’єкт право розглядає громадянське право. Правова наука використовує термін «Об’єкт» ще в одному значенні. В цьому разі мова іде про об’єкт, на який право може діяти. Право неопосередковане дії на вольову поведінку суб’єктів. Отже діяльність суб’єктів служить об’єктом правової дії. Оскільки суспільні відносини являються наслідком такої діяльності, то в кінцевому рахунку об’єктом правової дії виступають самі суспільні відносини.

Коло можливих правових відносин визначається законом. Об’єктами правових відносин можуть бути:

1.Матеріальні блага:

а) засоби виробництва.

2. Немайнові особисті блага:

а) життя;

б) свобода.

Характерні для кримінально-процесуальних правових відносин

3.Продукти харчової творчості:

а) твори літератури;

б) наукові твори.

Все, що являється наслідком інтелектуальної праці.

4. Гроші та цінні папери:

а) облігації;

б) гроші.

5. Наслідок поведінки суб’єктів:

а) ремонт побутової техніки;

б) будівництво будинку.

3 Зміст правовідносин (суб’єктивне право і юридичний обов’язок)

Суб’єктивне право — це міра можливої поведінки особи, гарантована законом. Суб’єктивне право являє собою персональну можливість особи діяти певним чином. Особа може нею скористатися або ні. Щодо гарантованості суб’єктивних прав, то вона досягається шляхом покладання обов’язку на інших осіб і можливістю застосувати до них заходи державного примусу у разі його невиконання. Наприклад, суб’єктивне право громадянина подати в суд скаргу, а також можливість оскаржити відмову суду в її прийнятті. Конкретні юридичні можливості, що складають суб’єктивне право, називаються повноваженнями.

Складовою юридичного змісту правовідносин є також юридичний обов’язок, тобто встановлена законом міра необхідної поведінки однієї особи, яка відповідає суб’єктивному праву іншої особи. Як і суб’єктивне право, він встановлюється загальною нормою права, має персональний характер і забезпечується заходами державного примусу. Але, на відміну від суб’єктивного права, юридичний обов’язок полягає не в можливості, а в необхідності для певної особи поводитись чітко визначеним чином.

1 2 3 4 5 6